«Лікар має працювати без стигми»: одеська сімейна лікарка Дар’я Лагода — про допомогу трансгендерним пацієнтам
Дар’я Лагода — сімейна лікарка дитячого центру імені Бориса Яковлевича Рєзніка в Одесі, доцентка кафедри сімейної медицини Одеського національного медичного університету. Вона одна з небагатьох фахівчинь у регіоні, які відкрито підтримують трансгендерну спільноту та говорять про важливість емпатії й професійної етики у медицині.
«Будь-який лікар має відчувати емпатію, працювати без стигми та з дотриманням етики і деонтології», — переконана Дар’я Лагода.
Дружня лікарка в Одесі
Дар’я Лагода працює з трансгендерними пацієнтами близько двох років. Як розповідає вона, більшість її пацієнтів — це підлітки, які лише починають усвідомлювати свою гендерну ідентичність. Для них особливо важливо знайти безпечний простір, де можна говорити без страху осуду.
«Дуже часто родина вважає, що “дитина переросте”, що це тимчасово. Але підтримка і прийняття — це вже величезна допомога», — говорить лікарка.
Вона наголошує, що має контакти громадських організацій, які працюють із транс*людьми, і знає, до кого можна направити пацієнтів для отримання фахової психіатричної чи ендокринологічної допомоги.
Попри те, що дружніх фахівців в Одесі поки небагато, Лагода вірить, що їхня кількість поступово зростатиме.
Війна, тривога й дискримінація
Лікарка відзначає, що після початку повномасштабної війни в Україні кількість пацієнтів із тривожними та депресивними розладами суттєво збільшилася. Молоді люди, зокрема трансгендерні, стикаються не лише з емоційним виснаженням, а й із додатковими юридичними бар’єрами — проблемами з мобілізацією, виїздом за кордон, оформленням документів.
«Перші місяці всі трималися, сподівалися, що це швидко закінчиться. Але тепер люди виснажені. Їм важко. І транс*спільнота відчуває це особливо гостро», — каже Дар’я.
Етика і навчання
Дар’я Лагода активно залучена до викладання у медичному університеті. Вона ділиться із колегами та студентами знаннями про дружню до транс*людей медичну практику, а також користується уніфікованим клінічним протоколом, який регулює надання допомоги трансгендерним пацієнтам.
Проте, за словами лікарки, цей документ потребує оновлення:
«Йому вже дев’ять років. У медицині все, що старше п’яти, вважається застарілим. Але добре, що він узагалі є — бо коли немає жодного документа, про проблему просто не говорять».
Коли система підводить
Дар’я згадує випадок, який особливо її вразив. Підліток із гендерною дисфорією, якого вона направила до психіатра, отримав у висновку діагноз «розумова відсталість». На цьому медична допомога для дитини фактично припинилася.
«Це велика проблема не тому, що медицина не готова, а тому, що суспільство часто не визнає самого факту існування трансгендерних людей», — підкреслює лікарка.
Погляд у майбутнє
Попри труднощі, Дар’я Лагода оптимістично дивиться вперед. Вона вірить, що з кожним роком кількість лікарів, готових працювати без упереджень, зростатиме.
«Багато лікарів навіть не усвідомлюють, що вони — дружні. Вони просто спілкуються з пацієнтом із повагою. І це — вже початок змін».
