“Коли ти поважаєш себе, ти будеш себе відстоювати” – як трансгендерний хлопець навчився самооборони і вчить молодь Чернівців

Олександр Шум – трансгендерний хлопець, який евакуювався до Чернівців з Одеси. Тут він встиг організувати курси із самозахисту та провести для молоді низку занять. Він навчав, куди бити, тиснути та як поводитись, якщо нападник сильніше, або якщо їх взагалі декілька. Ми поговорили з ним про те, як він ставав сильним і впевненим у собі, як почав трансгендерний перехід, як та чому бореться із державною бюрократією.

Переселенець з Одеси Олександр Шум започаткував у Чернівцях безоплатні курси із самозахисту. Вони стартували 20 вересня у “Резиденції молоді” і викликали чималу зацікавленість у юнаків, підлітків та дорослих.

Згодом сформувалася постійна група людей, які не пропускали майже жодного заняття. Олександр став навчати їх, як захиститися навіть у тому випадку, коли нападник вище і сильніше. Потім до занять із базових навичок самооборони додалися ще й тренування для загальної фізичної підготовки.

На першому ж занятті в групі встановилася дружня та невимушена атмосфера – у форматі “рівний рівному”. Учасники ділилися історіями, коли їм не завадила б самооборона, і коли треба було поставити кривдника “на місце”. Олександр же одразу розповів, що спочатку планував організувати такі заняття в шелтері ГО “Інсайт”, але не склалося.

Довідка: ГО Інсайт – це українська громадська організація, головними цінностями якої є рівноправ’я, свобода, інклюзивність, різноманіття для усіх соціальних груп. Організація займається правозахисною та просвітницькою діяльністю, надає допомогу та підтримку ЛГБТКІ-людям.

Саме з фрази про шелтер ГО “Інсайт” і почалося наше з Олександром Шумом знайомство. Чому саме з неї? Олександр – трансгендерний хлопець, який співпрацює з ГО “Інсайт” та звертався до організації по допомогу.

Тому ми запросили Олександра на подкаст, аби більш докладно поговорити з ним про його навчання самозахисту, зв’язок між самоповагою та фізичною підготовкою і не тільки.

Отже, одразу анонсуємо теми, які обговорюємо в подкасті:

• Як Олександр у Чернівцях організував курси самозахисту, який вони отримали відгук авдиторії;
• Як та за яких обставин він навчився захищати себе;
• Чому спочатку повинна бути робота над самооцінкою, а потім – самооборона;
• Коли Олександр точно зрозумів, ким себе відчуває;
• Яким було підліткове життя, і як він зрозумів, що ненависть до себе дозволяє іншим його зневажати;
• Коли почав трансгендерний перехід, як це відбувалося;
• Які у трансгендерних людей виникають бюрократичні складнощі із державними органами та лікарнями;
• Що простіше: перебороти державний апарат чи змінити суспільство;
• Які в Олександра стосунки з сім’єю, як родичі поставилися до камінгауту;
• Поради тим, хто прийняв та зрозумів себе, і тим, хто не може прийняти близьку такою, як вона є.

Я 24 лютого, нарешті, знайшов роботу, у мене був перший робочий день”

До війни Олександр працював на різних роботах, тривалий час жив у Італії, займався спортом та боротьбою, гуляв, читав книжки та вчився грати на гітарі. Словом – жив звичайним життям.

24 лютого Олександр знайшов роботу, мав вийти на стажування. Потрібно було дуже далеко йти – близько шести кілометрів, тому хлопець прокинувся о шостій ранку. Тут дзвонить мати його дівчини і питає:

– У вас все гаразд?

– Так, а що таке? Я збираюсь на роботу.

Він таки дійшов до роботи, але заклад, зрозуміло, був закритий, бо почалася повномасштабна війна. Після цього він аж до вересня залишався в Одесі. Виїхати погодився значною мірою через батьків дівчини та власних батьків. У Чернівцях він оселився в одному з шелтерів, разом з “Резиденцією молоді” організував курси самозахисту та знайшов роботу.

У Чернівцях приємно здивували ціни на різні товари, але засмутили ціни на оренду житла. Містяни виявилися толерантними та чемними у плані гендерної ідентичності Олександра.

“Я займаюся своєю фізичною формою та боксом на любительському рівні, сам з собою”

Вже тривалий час, а точніше з підліткового віку, хлопець приділяє особливу увагу своїй фізичній формі. Тому Олександру стало цікаво, чи зможе він ще когось навчити.

“Дуже багато людей стикаються з насильством, і в мене це було. Незалежно від того, чи це пограбування, чи це домашнє насильство, завжди потрібно розуміти, як дати собі десять секунд, щоб вибігти з квартири чи завернути за якийсь кут, щоб тебе не догнали”

До того ж професійні заняття боротьбою та єдиноборствами із тренером – досить дорога штука, яку не всі собі можуть дозволити. Не у всіх є сили та здібності. Так, перший урок з курсу почався з розбору больових точок – куди натиснути чи вдарити, щоб людина максимум втратила свідомість.

“На першому занятті був великий ажіотаж. Було трошки нервово, але авдиторія була весела”

Згодом сформувалася постійна група відвідувачів, які запам’ятовували прийоми, не соромилися вчитися на практиці і були готові продовжувати практику навіть вдома.

“Люди дуже круті, вони вміють слухати, дають фідбек”

Після больових точок вивчали дії, якщо нападник без зброї, потім – якщо нападник з ножем, четверте – якщо нападник з пістолетом. А далі більша частина проголосувала за фізичну підготовку. Адже в будь-якому випадку треба знати рівень своєї сили. Заняття триватимуть, поки буде попит, і поки “Резиденція молоді” буде за такі заняття.

Сам же Олександр почав тренуватися ще в пубертатному періоді, коли “ти тільки починаєш себе приймати, розбираєшся, хто ти”.

“Мені дуже сильно хотілося мати в собі максимальну кількість маскулінних штук. Там же стереотипно хлопчики ходять на бокс – значить, і я піду на бокс”

Коли Олександру було 14-15 років, він вчився у невеличкому місті. Тоді відкрився спортивний зал, і він одразу ж туди пішов. Він спочатку на пробу відвідав кілька занять, зрозумів, що це подобається, що тренер знає свою справу.

“Усі від 10 до 20 років там займалися разом. І хлопці ніколи не казали: ой фу, ти там те, ти там се. Навпаки – вчили, показували. Там я займався, поки не поїхав до Італії. А в Італії вже більше були якісь фізичні вправи – біг, на велосипеді я міг по 25 км проїхатись, гантелі”

Олександр впевнений: самостійно навчитися самозахисту можливо. Але все ж має бути якесь підґрунтя із занять з тренером хоча б 3-4 місяці. Щоб зрозуміти, де бити можна, де – не бажано, щоб не завдати людині занадто великої шкоди. А далі вже можна дивитися різні уроки онлайн, пробувати, практикувати.

“Навіть підбираючи курс для “Резиденції молоді” я не просто думав: ага, у мене є список вправ, я всі їх покажу. Ні, все це треба перепробувати і зрозуміти, на скільки відсотків яка вправа діє. Якщо ти знайомий хоча б зі своїм тілом, то в цілому будеш розуміти, як відбитися так, щоб і людина не померла, і ти встиг втекти”

Разом з тим першочерговий момент – вселити впевненість у себе чи в іншу людину, тобто попрацювати з моральною стороною. А вже потім – займатися фізпідготовкою.

“Коли ти поважаєш себе, цінуєш, знаєш, хто ти і що ти, тоді ти будеш себе відстоювати. У багатьох випадках фізична сила навіть не потрібна. Кожна людина зі своїми проблемами по більшій частині стикається сама. Вона сама все це переживає. І якщо після всіх цих випробувань ще себе не поважати, то ноги буде витирати об тебе кожен. Я сам пройшов цей період”

“Проблемний період – це все моє життя”

Олександр зізнається: не завжди був сильною та впевненою в собі особистістю. Сам пережив моральні штурхани від однолітків. Але згодом зрозумів: думка “булерів” не несе ніякого значення, і до думки тих, хто тебе словесно ображає, прислухатися не треба. Період, коли хлопець дозволяв себе ображати, тривав кілька років.

“І мене булили, бо я там ходив собі щось зігнувся, згорбився. Проблемний період – це все моє життя. Хоча б часткова впевненість у мене з’явилася після 18 років. І в більшій частині я цією впевненістю завдячую своїй дівчині”

Дівчина Олександра розуміла, що з його думкою про себе треба щось робити. Бо прослідковувалися різні форми дисфорії, самоненависть, думки про не дуже гарний кінець.

“З 18 років я вже почав сприймати себе як людину. Дисфорія почала відходити, тому що я зрозумів, що моя трансгендерність не робить мене гіршим чи кращим. Я така ж людина, просто мій шлях трохи відрізняється. До 18 років це була просто сіра мишка, яку обзивали всі, могли дати копняка, і все було нормально. Коли я тільки хотів відкритись, я взагалі думав, що я просто дівчинка лесбіянка. Тому я не дуже розумію, які бачать мене зараз і кажуть: як тобі щастить, ти все так сприймаєш. Тобто все починається з голови. Твій зовнішній вигляд не значить нічого, якщо в голові пусто або ненависть”

Хлопець вважає: не в останню чергу думки про себе пов’язані з тим, як тебе сприймають власні батьки. Тобто дитина, яка терпить побої та образи від батьків, починає зневажати себе, бо думає: мабуть, я такий поганий, якщо власні батьки так до мене ставляться.

“Повне прийняття себе, коли я вирішив, що житиму тим життям, яким хочу, було років у 16”

Олександру було близько 16 років, коли він точно зрозумів, ким він є. Тоді ще він був у стані хронічної дисфорії, ненавидів фотографуватися. Але вже потроху представляв себе як хлопця, не соромився казати, що він саме трансгендерний хлопець.

“Це заслуга моїх батьків. Ну як таке страховисько може себе фотографувати? В цілому думки, що “зі мною щось не так” були з самого дитинства. Я пам’ятаю, як мене у 4 роки обсміяли всі родичі, тому що одягли мене в плаття, а я дуже сильно через це нервував, мені було не комфортно, і я просто крикнув: я зміню стать. Як в воду дивився…”

Із родичами були постійні сварки, спроби знайти компроміс. Були експерименти із зовнішністю, фарбування волосся, стрижки та інші засоби, які мали сказати за нього: я до вас не відношуся.

“Моя мама зробила вигляд, що вона з цим мириться. Але одного вечора вона все ж сказала, що не сприймає мене по іншому, а буквально зі мною грається в мою гру. Мама дівчини була доволі насторожено наставлена, але зі знайомством зі мною, моїм камінгаутом, якимось відкриттям вона почала нормально до цього відноситися. Вона навіть подружилася з одним геєм, і вони називають себе найкращими подругами. Тому це виключно питання людини. Якщо вона дійсно дорожить своєю дитиною, вона буде старатися. Так, вона буде запинатися, не так називати, агресивно поглядувати на одностатеві пари. Але з часом прийде до висновку, що іншого вибору немає. До повноліття все ж краще ніяких таких вчинків не робити. Я відрікся від всіх, як і вони від мене, але це допомогло мені знайти нову сім’ю”

“У мене зараз гормонотерапія і отримання документів”

Олександр не робив ніякі хірургічні втручання, адже це дуже дорого. Тому це точно відбудеться не в найближчі кілька років. Зараз він отримує гормональну терапію та займається оформленням нових документів.

У медзакладах, як і, наприклад, в РАЦСі, часто доводиться стикатися з жіночками, які звикли працювати ще за радянськими стандартами – озвучувати свою думку про людину, коли людина того не просить, наприклад. Або відмовлятися оформлювати документи без причин, при тому, що законодавство не забороняє переоформлювати їх після чи під час трансгендерного переходу.

“В РАЦСі мене вже тиждень посилають майже матюками. А гормони я собі не підбирав за допомогою лікаря. Так, я зробив погано, так краще не робити. Самостійно не треба нічого приймати. В мене була просто ідея фікс, і я обрав найбезпечнішу дозу – по дві ампули на місяць. Тому це на моє здоров’я ніяк не повпливало”

Втім, є багато моментів, які можуть стати протидією гормонам. Наприклад, захворювання підшлункової залози. Тому до консультації з лікарем – ніяких гормонів. В цілому ж гормонотерапію можна отримати без довідки F64 (від психіатра – вона йде найпершою у трансгендерному переході), але тільки у френдлі лікарів.

“У мене був досвід і звичайних лікарів, і френдлі. І скажу, що різниця дуже велика. Тому що звичайні лікарі діляться на два типи: які будуть тебе обзивати і ті, які не хочуть брати відповідальність”

Тому в різних громадських організаціях, які займаються захистом прав ЛГБТ-людей, є зазвичай бази френдлі лікарів. Коли людина тільки вирішила робити перехід, лікар може призначити гормони в таблетках або гелях – вони менш дієві, але достатні для спроби, аби побачити реакцію організму.

Якщо людина все ж налаштована на повний перехід, то в ідеалі спочатку отримується довідка у психдиспансері.

“По цій довідці, F64  – от кров з носа, але треба йти до френдлі лікарів. Бо можуть закрити з шизофренією. Дадуть якийсь папірець підписати, підпишеш не прочитавши – і все. Але психіатра все ж бажано пройти, бо є такий некоректний вираз як “істинний трансгендер”, тому що є багато тих, хто мають певні проблеми або просто хочуть видати себе за інших людей”

Якщо у людини все нормально з психікою, то 14-20 днів – і довідка готова. Далі – ендокринолог, який дає довідку 028 після обстеження та аналізів (Олександр здавав у приватній лабораторії). Ендокринолог видає рецепт на гормони. Із цими двома довідками людина йде до сімейного лікаря – той видає довідку 066-3. Ця довідка вже містить дозвіл на заміну документів.

Далі – справа за переоформленням документів. Але тут слід підготуватися до проходження “дев’яти кіл пекла”, адже працівники так просто не погодяться це робити під різними приводами та причинами. При цьому Олександр наголосив, що Україна в низці бюрократичних моментів краща та оперативніша, ніж інші країни Європи. Також за останні роки трохи спростилися правила трансгендерного переходу – стали не такими суворими.

З останніх подій вселило надію те, що президент Володимир Зеленський відповів на петицію про легалізацію одностатевих шлюбів. І пообіцяв пропрацювати механізм легалізації партнерств в умовах воєнного стану.

“Це була казка. Ніхто навіть не сподівався, що таке буде. Я був дуже здивований, що в максимально короткі строки всі підписи були”

“Для тих, хто на шляху відкриття або відкрився, я буду повторювати: любимо і поважаємо себе”

“Це люди, ви люди, вони люди, всі ми люди. І хто кого кохає – це їх діло”. Тому що в суспільстві дуже багато думок, що ЛГБТ – це хто з ким спить. Гетеро жінка може спати з жінкою, вона від цього не стає лесбійкою. ЛГБТ- це теж кохання. Якщо можуть любити гетеро, чому не можуть любити ЛГБТ люди?

Для тих, хто на шляху відкриття або відкрився, я буду повторювати одне й те ж: любимо і поважаємо себе. У вашому житті з вами до кінця будете тільки ви. Партнери будуть йти, підуть батьки, родичі. А ви до кінця життя з собою. На першому місці – ти, на другому – твоя сім’я, партнери, на третьому – все суспільство.

Для тих, хто думає упереджено на цей рахунок: що поганого вам зробили ЛГБТ? Я не бачив жодного випадку, щоб трансгендер побив гетеро чоловіка, тому що він не хоче бути трансгендером. Ми нікому це не нав’язуємо і не ходимо з плакатами “Давайте цілуватись одне з одним”. Я в відносинах, мені кайфово, я ніде це не пропагую. Я не ловлю всіх 13-літніх дітей і такий: “бачите як круто? давайте ви теж так”. Ні, так не працює, ми просто хочемо бути на рівні зі всіма людьми, тому що ми народилися людьми”

Джерело