Антон – волонтер та айтівець зі Львова, родом із Кривого Рогу. У 2026 році його мобілізували, і він почав опановувати роботу оператора наземних роботизованих комплексів, щоб допомагати з логістикою та евакуацією поранених. У своїй розповіді Антон говорить про прийняття себе, самотність під час військового навчання та підтримку, яку знайшов у «Братстві Ахілла» – спільноті ЛГБТ+ військових.
«Я з Кривого Рогу, виріс у доволі гомофобному середовищі. Десять років був одружений», – розповідає Антон. Лише у 33 роки, після розлучення, він уперше пішов на зустріч із чоловіком. До того, за його словами, навіть кава з геєм здавалася чимось забороненим: «А раптом підстава? А раптом хтось дізнається?»
Після зустрічі Антон відчув, ніби нарешті дозволив собі жити. Певний час він мешкав у Батумі, але сумував за Україною і восени 2021 року повернувся. У 2026-му його мобілізували.
Під час військового навчання Антон не зіткнувся з цькуванням особисто, проте постійно чув гомофобні жарти. Люди поруч не знали, що він гей.
«Я чув, що людина на кшталт мене в їхньому уявленні – привід для насмішки. Серед стількох людей почувався дуже самотнім», – згадує він.
Із «Братством Ахілла» Антона познайомив друг. Коли він написав у чат, інші учасники тепло відгукнулися. Антон зізнався їм, що боїться і не розуміє, як бути ЛГБТ-людиною у війську.
«Мене вислухали, підтримали, поділилися досвідом. Кілька повідомлень дали відчуття: я не один», – розповідає він.
Підтримка спільноти знадобилася Антону й згодом. За його словами, після важких подій під час служби та перерви в лікуванні його психічний стан сильно погіршився.
«Спільнота допомогла організувати консультацію психіатра: я сидів із телефоном у кущах і говорив із лікарем. Допомогла й оплатити ліки. Після початку лікування я знову відчув поклик до життя», – згадує Антон.
Пізніше він пережив зраду коханої людини та розрив стосунків. Антон каже, що цей удар був для нього не менш руйнівним, ніж багато пережитого раніше: довелося знову збирати себе по шматках. Психологи спільноти знову були поруч.
Свій досвід Антон підсумовує так:
«Я мужик, так. Але це не означає бути машиною з м’яса, якій не боляче. Я можу любити, плакати, піти до психолога, визнати, що мені погано, – і це не забирає сили. Навіть коли стара опора розвалилася, нову можна побудувати».