Іван та Лесь: історія кохання, боротьби та підтримки ЛГБТІК-пари з Одеси
Іван і Лесь — пара відкритих геїв з Одеси, яка не боїться бути собою. Їхня історія не лише про кохання, але й про боротьбу за право жити без упереджень. У цьому матеріалі хлопці діляться думками, як суспільство та законодавство мають змінюватися, щоб кожен зміг жити вільно і без страху. Також поспілкувалося з психологом та розпитало про прийняття батьками та суспільством людей із спільнот ЛГБТІК+.
Іван і Лесь в стосунках більше трьох років. Іван — програміст за освітою, але вважає, що гуманітарій за покликанням. Йому майже 32 роки, і він працює директором одеського осередку громадської організації “Асоціація ЛГБТ Ліга”. Разом із партнером Лесем живуть в Одесі, мають двох собак та будують спільне майбутнє.
Лесь — професійний піаніст. Він закінчує навчання в Одеському фаховому мистецькому коледжі, працює викладачем фортепіано та концертмейстером, а також веде приватну практику викладання. Родом із заходу України, Лесь переїхав до Одеси на початку повномасштабного вторгнення — саме завдяки коханню. У час, коли багато людей покидали місто, він вирішив зробити його своїм домом.
Шлях до усвідомлення: прийняття себе та камінг-аут
Прийняти свою ідентичність, розповіли хлопці, — складний шлях, особливо коли навколо немає відповідних прикладів чи підтримки. Іван та Лесь пройшли його по-різному, але в обох випадках це стало важливим моментом прийняття себе.
“До 18 років я знав, що мене приваблюють хлопці, але разом із цим думав: ні, це неправильно, це щось хворе, це щось збочене”, — поділився Іван.
Він виріс у середовищі, яке не було відкрито гомофобним, проте суспільні стереотипи закладали у свідомість думку, що бути геєм — це щось неправильне. Лише у 18 років, коли хлопець відкрив для себе інтернет і наукову інформацію, прийшло розуміння: “Це нормально, це окей”. Камінг-аут Іван зробив майже одночасно з власним прийняттям себе. Реакція оточення, згадує хлопець, була різною та особливо неочікуваною виявилася реакція мами:
“Їй було таке — ну окей, гей то гей, це твоя справа. Але разом із тим, це була для неї чудова плітка, яку можна обговорити з подружками. Хтось подумав, що це першоквітневий жарт, хтось сприйняв із подивом, бо не асоціював мене з цим. А для когось це була просто цікава тема для обговорення”.
Шлях Леся був іншим: він зростав у невеликому містечку, де про ЛГБТІК+ майже не говорили. Через брак інформації хлопець не знав, як це — бути геєм та як такі люди живуть. У підлітковому віці він почав розуміти, що його приваблюють не лише дівчата, але питання самоідентифікації довго залишалося відкритим. Лише у 17-18 років він усвідомив, що подобаються хлопці, проте прийняти це було важко.
“Я не мав жодного прикладу навколо, на що опертися. У мене просто не було знань”.
Коли Лесь почав стосунки з Іваном, він зробив камінг-аут перед сім’єю. Батьки спершу відмовилися приймати його вибір, а перші розмови дали зрозуміти: підтримки не буде.
“Батько — глибоко віруюча людина, мама — імпульсивна. Вона така ж, як я. Наші характери зіткнулися, і це було дуже болісно. Це було важко, але я знав: поруч є людина, якій я важливий. І це головне”, — поділився Лесь.
У цей період поруч був Іван, який допоміг йому пройти через відторгнення, труднощі з навчанням та навіть депресивний розлад. Лесь зізнається, що шлях прийняття себе був би легшим, якби батьки відреагували інакше.
Реакція батьків на камінг-аут: як не травмувати дитину
За словами психолога Мар’яна Кавецького, коли батьки вперше стикаються з камінг-аутом дитини, їхні почуття можуть бути дуже складними: шок, страх, сором, провина. Експерт розповів, що знає випадок, коли мама 16-річного підлітка шукала спеціаліста, який би його “вилікував” від гомосексуальності.
“Батьки думають: що скажуть інші? Де ми припустилися помилки? Чи не зруйнується життя моєї дитини? Це типова реакція людей, які не мають знань про ЛГБТІК-людей і сексуальну орієнтацію загалом”, — пояснює чоловік.
Найгірше, вважає фахівець, що можуть зробити батьки, це відштовхнути дитину, знецінити її почуття або навіть вигнати з дому. Фахівець радить батькам не приймати поспішних рішень і звернутися до спеціаліста:
“У мене були консультації, де батьки плакали через свої зруйновані надії, через страх, що світ небезпечний для їхньої дитини. Але головне, що потрібно зрозуміти: це не проблема дитини, це ваші емоції, з якими варто розібратися. Камінг-аут — це непростий процес для обох сторін. Якщо складно прийняти дитину відразу, варто піти до психолога, виговоритися, розібратися у своїх почуттях. Це допоможе не тільки вам, а й вашій дитині”.
Що впливає на сексуальну орієнтацію
Психолог пояснив, що кожен із нас зростає в певному середовищі, яке диктує норми поведінки: дитина бачить, як поводяться інші, і намагається відповідати загальноприйнятим очікуванням. Це може призвести до того, що справжня орієнтація довго залишається пригніченою та процес усвідомлення себе затягується на роки:
“За науковими дослідженнями, сексуальна орієнтація формується ще до народження людини. Вона не є вибором або наслідком виховання, але на те, як людина проявляє свою ідентичність, можуть впливати соціальні та культурні фактори”.
Бувають випадки, коли людина тривалий час живе гетеросексуальним життям, а потім усвідомлює свої справжні почуття. Це може статися через певні життєві події, які змушують переосмислити себе та власні бажання. Саме тому, пояснив Мар’ян Кавецький, помилково вважати, що орієнтація змінюється – вона просто поступово відкривається самій людині.
Чи можуть травми впливати на сексуальну орієнтацію
Психолог зазначає, що життєві обставини можуть впливати на сексуальну поведінку, але не змінюють саму орієнтацію. Наприклад, якщо людина зазнала насильства, це може спричинити відразу до представників певної статі. У таких випадках інтимні стосунки можуть вибудовуватися не через природний потяг, а через почуття безпеки.
За словами фахівця, кожен досвід є унікальним, і важливо розуміти: сексуальна орієнтація не є продуктом травм або виховання. Вона формується ще на етапі внутрішньоутробного розвитку, але розкривається поступово під впливом особистого досвіду та соціальних обставин.
Дискримінація та злочини на ґрунті ненависті: у чому різниця
“Дискримінація – це обмеження в доступі або реалізації прав, яке може відбуватися лише з боку суб’єктів владних повноважень. Наприклад, роботодавець, держава, поліція можуть обмежити мене в правах. Натомість інші громадяни не можуть обмежити мене юридично, але можуть порушити мої права через злочини, мотивовані ненавистю”, пояснює Іван.
Хлопці розповіли, що особисто зіштовхувалися і з дискримінацією, і злочинами на ґрунті ненависті. Одним із проявів дискримінації є те, що в Україні відсутня правова можливість для ЛГБТІК-пар укладати офіційні стосунки. Лесь та Іван для себе знайшли вихід – вони провели символічну “церемонію обручення”, яку самі сприймають як шлюб:
“Ми для себе зробили освячення з обручками. Це була обіцянка на майбутнє: як тільки в Україні будуть доступні або партнерства, або шлюби, ми офіційно їх укладемо”.
Однак на сьогодні цивільні партнерства залишаються недоступними. , який подала депутатка Інна Совсун, досі перебуває на розгляді в профільному комітеті Верховної Ради та його не поспішають виносити на голосування. Це означає, що одностатеві пари залишаються юридично незахищеними.
На думку хлопців, це питання не тільки прав, а й базової безпеки. ЛГБТІК-військові, які воюють, не можуть забезпечити своїм партнерам соціальні гарантії в разі своєї загибелі. І в цивільному житті ЛГБТІК-пари спіткає схожа ситуація.
“Якщо зі мною щось станеться, Лесь не матиме жодних прав ухвалювати рішення щодо мого лікування. Він не зможе взяти лікарняний по догляду за мною. Ми, навіть, не можемо бути поховані разом, адже за законом ми не є сім’єю”, – пояснює Іван.
Крім цього, ЛГБТІК-пари не мають можливості користуватися державними програмами кредитування для молодих сімей.
Гомофобія в суспільстві: образи та напади
Лесь та Іван розповіли, що неодноразово ставали жертвами гомофобних висловлювань і ворожих дій. Вони чули образи на вулиці, стикалися з погрозами та агресією. І це не поодинокі випадки – злочини на ґрунті ненависті в Україні все ще є серйозною проблемою.
Психолог Мар’ян Кавецький пояснює, чому суспільство особливо агресивно реагує саме на геїв, тоді як до лесбійок ставляться терпиміше. В основі цього, пояснив фахівець, лежить патріархальна культура:
“Патріархальні норми підтримують маскулінність у чоловіках. Від чоловіка очікують відповідності певному ідеалу. Якщо він не відповідає – його починають знецінювати. Логіка така: якщо чоловік не “чоловік”, то він хто? Жінка. А в патріархальній культурі жінка – це щось менш значуще, ніж чоловік”.
Водночас психолог пояснює радикальну гомофобію внутрішнім конфліктом людини:
“Дехто може відчувати потяг до своєї статі, але соромиться це визнавати. В такому разі агресія стає способом боротися із власним запереченням”.
Чи змінюється суспільство?
В Україні поступово зростає рівень толерантності, зазначають герої матеріалу. Іван наголосив, що молодь загалом ставиться до ЛГБТІК+ значно лояльніше, ніж старше покоління, що є світовою тенденцією. Однак Лесь додав, що проблема не зникає повністю:
“Серед молоді доволі багато гомофобів зустрічається. Це про якісь навіювання та стереотипи, які ширяться соцмережами. Те, що молодше покоління може ставитися дійсно краще – це факт. Але я мав багато живих прикладів спілкування на роботі з старшим поколінням, які це сприймали абсолютно нормально. Реакція залежить від самої людини”.
На думку хлопців, у толерантному суспільстві реакція на будь-яку пару, незалежно від їхньої сексуальної орієнтації, має бути такою ж буденною, як і на будь-яку іншу.
“Коли я йду по вулиці, не звертаю уваги на те, хто йде поруч. Ніщо не повинно викликати подиву чи агресії”, – пояснив Лесь.
Для них важливо, щоб їх сприймали за норму, не виділяючи і не ставлячи під сумнів їхню особисту ідентичність. Вони наголошують на тому, що стороннім людям не має бути різниці, ким ти є, бо особисте життя кожної людини – це її вибір.
“Асоціація ЛГБТ Ліга”: підтримка ЛГБТІК+
Іван згадує, як на початку організація була маленьким осередком, з однією кімнатою, в якій буквально збиралися всі, хто шукав підтримки. Зараз організація значно розрослася і займає цілий поверх. Іван акцентує, що їх діяльність не обмежується лише ЛГБТІК-спільнотою:
“Ми працюємо з усіма, хто підтримує нашу спільноту. Це можуть бути союзники або ті, хто просто хоче дізнатися більше”.
Організація активно займається гуманітарною допомогою, розповсюджує продовольчі набори та сертифікати на гігієнічні товари. Вони також надають медичні послуги, зокрема консультації сімейного лікаря та психіатра.
“Ми забезпечуємо доступ до ліків. Тобто людина може звернутися до нас з потребою в якомусь медичному препараті – ми закуповуємо для неї ці ліки. І так, за попередній рік ми десь на 1 мільйон 800 тисяч закупили ліків”, – зазначив Іван.
Важливою роботою, вважає Іван, є тестування на ВІЛ, гепатит С і Б, сифіліс, а також про розповсюдження засобів для профілактики ВІЛ-інфекцій. Організація має консультантів, які допомагають у питаннях соціальної підтримки, відновлення документів та супроводу до медичних чи державних установ.
Іван і Лесь не лише підтримують одне одного у своїх стосунках, а й активно долучаються до допомоги іншим. Вони не обмежуються тільки власною історією, а через участь у роботі організацій, які працюють з ЛГБТІК-спільнотою, допомагають іншим.
Авторка: Аліна Заєць
