Геть від Москви! ©

Жахи та загрози війни з Росією відсувають для українців на задній план деякі новини, які в інших умовах неодмінно привернули би загальну увагу. Однією з таких, без жодного перебільшення, доленосних, подій стало надання Україні статусу кандидата на вступ до Європейського Союзу. Триваюча війна не дає нам вповні оцінити очікувані наслідки цього рішення для долі нашої країни в цілому та ЛГБТК спільноти зокрема.


Але реальні зміни в українській політиці, пов’язані з цією подією, почалися навіть раніше, ніж вона фактично відбулася. За три дні до остаточного ухвалення Євросоюзом українського кандидатства, Верховна Рада ратифікувала Стамбульську конвенцію. Це позірно малозначне рішення насправді продемонструвало принципову «зміну віх» чинної влади, а головне, вітчизняного політикуму. Воно символічно позначило кінець епохи пострадянського «відродження духовності» — тобто нав’язування українському суспільству патріархальності, мракобісся, ультраконсерватизму та релігійного лицемірства в якості основоположних традиційних цінностей нашого народу.

Справа в тому, що ратифікація цієї конвенції навіть не була офіційною вимогою з боку ЄС — цього неофіційно вимагали від українського уряду лише кілька ліберальних країн-членів як умову для підтримки української заявки. З іншого боку, до того впливові та авторитетні провідні українські церкви, об’єднані у Всеукраїнській Раді Церков і релігійних організацій, зайняли абсолютно однакову — непримиренну, безкомпромісну, ультимативну — позицію, заперечуючи проти цієї ратифікації та використовуючи весь свій вплив на суспільство, уряд і депутатський корпус задля блокування такого кроку.

І програли. Після роз’яснювальної роботи Офісу президента та урядовців з депутатами Верховної Ради, які до того, зазвичай, з готовністю дослуховувалися до думки ВРЦіРО, за ратифікацію проголосувала більшість з майже всіх парламентських фракцій та груп, крім «Батьківщини». Лише вісім народних депутатів наважилися проголосувати проти.

Це демонструє як новий рівень вимог з боку країн ЄС до держави, яка бажає приєднатися до цього союзу, так і готовність української влади, навіть консервативного депутатського корпусу, до руху в цьому напрямку. Ліберальним країнам ЄС, які є його становим хребтом і основними фінансистами, зовсім не хочеться посилення впливу ультраконсервативних тенденцій, помітних у таких країнах Східної Європи як Угорщина, Польща, Румунія та Болгарія. Європарламент за підтримки Єврокомісії оголосили ЄС «зоною свободи ЛГБТІК». Вимоги до нових членів висуваються з урахуванням уроків попередніх хвиль розширення та поточних конфліктів всередині союзу. Набуття кандидатського статусу в ЄС означає отримання доступу до ресурсів допомоги країнам-кандидатам, що теж обумовлюється дотриманням загальноєвропейської політики на врахування та захист інтересів ЛГБТК людей.

Водночас, все помітнішими стають зміни і в українському суспільстві, що стає все більш сучасним та толерантним. Вже два нещодавніх соціологічних дослідження продемонстрували, що за останні роки українки/ці суттєво поліпшили своє ставлення до ЛГБТК людей та захисту їхніх інтересів. Чергова петиція про легалізацію одностатевих шлюбів в нашій країні несподівано швидко набрала потрібні 25 тисяч підписів — при тому, що найбільш популярну з десятка попередніх аналогічних петицій підтримало лише 465 громадян. Українським політикам вже немає сенсу чіплятися за хоругву консерватизму в суспільстві, що на очах модернізується та лібералізується — звісно, якщо це прагматичні та розумні політики, а не купка маргиналів навколо божевільної лідерки.

Звернувши увагу на дані нових соціологічних опитувань, нещодавно нашій країні присвятив свою статтю відомий американський соціолог-гомофоб Марк Реґнерус. «Чи прокрадуться в Україну одностатеві шлюби під покровом туману війни?» — задається він питанням у статті, опублікованій на thepublicdiscourse.com 18 липня, і полегшено зітхає, стверджуючи, що існує невидима, але очевидна межа, що відокремлює консервативні Центральну та Східну Європу, включно з Італією, від ліберального Заходу, де дозволені одностатеві шлюби. Іронічно, ситуація змінилася ще до того, як ця стаття була опублікована: 9 липня Конституційний суд Словенії своїм рішенням легалізував одностатеві шлюби в цій країні.

Ми стоїмо на порозі нового етапу життя для нашої країни та її ЛГБТК спільноти. Несподівано, цілком реалістичним стає навіть найбільш проблемний пункт з тих зобов’язань, що добровільно взяв на себе український уряд стосовно захисту прав ЛГБТК громадян — запровадження в Україні реєстрованого цивільного партнерства, яке надає одностатевим парам основні права та обов’язки подружжя. Це завдання заплановано виконати до кінця наступного року, і, безумовно, це буде дуже непросто — але тепер вже очевидно, що питання не в тому, чи буде воно виконане, а лише, коли. Багато подій — і, насамперед, війна, що триває — можуть внести до запланованих термінів свої корективи.

Український ЛГБТК рух у співпраці зі своїми союзниками з громадянського суспільства, ЗМІ, міжнародних та іноземних партнерів нашої країни, урядових структур має вже зараз почати розробку інформаційно-адвокаційної кампанії, яка дозволить ефективно використати нову ситуацію та реалізувати давно заплановані заходи на захист законних прав та інтересів ЛГБТК людей в нашій країні. Попередні домовленості про це вже досягнуті. Нам потрібна повна шлюбна рівність, але в якості тимчасового рішення, на мою думку, варто погодитися на компроміс із досі потужними суспільно-політичними консервативними силами у вигляді реєстрованого цивільного партнерства, про яке згадав президент у своїй відповіді на петицію.

Нас так довго лякали одностатевими шлюбами, що всі твердо засвоїли: без їх визнання до сучасної Європи вже не увійти. Як із сумом зауважує Спілка православних журналістів (Московського патріархату), «Іншими словами, Зеленський формально содомітам у праві на шлюб відмовив, але в реальності це питання буде просуватися. Так, Церква та християни будуть збурюватися, але навряд чи вони щось зможуть зробити. Країна зараз дуже потребує допомоги Заходу, який може диктувати будь-які умови. І просування ЛГБТ-ідеології може бути однією з них».

Амінь.

Стаття експерта Центру “Наш світ” Андрія Кравчука, надрукована в № 34-2022 часопису Stonewall.

Джерело

Сподобалось? Знайди хвилинку, щоб підтримати нас на Patreon!
Поділись публікацією
Залишити коментарій