Чому стався напад на Олену Шевченко у Львові? Як це сталося та хто міг вчинити цей злочин.
Подробиці нападу на Олену Шевченко у Львові.
Вчорашній день починався звично. Зранку ми розвантажили 1,1 тонни гуманітарної допомоги, цього разу – памперси та дитяче харчування. Розвантажують у нас здебільшого жінки, бо наша волонтерська команда – суто жінки. Ми закінчили та повернулися на склад, Олена залишилася на вулиці аби поговорити по телефону. До неї підійшов чоловік, привітав її як знайому та залив обличчя балоном з речовиною. Після чого швидко втік.
Як пізніше з’ясувалося – нападників було двоє, ще один хлоп стояв поруч та дивився по сторонам, озираючись. Тобто люди, скоріш за все, побачили Олену, впізнали її, почекали, доки вона залишиться одна й тоді залили її газом. Це не був випадковий напад на випадкову людину.
Яка мотивація цих людей?
Складно сказати. В мирний час ми б написали, що це пов’язано з правозахисною діяльністю Олени. Вона є головою ГО “Інсайт” та захищає права ЛГБТ+ людей в Україні вже понад 15 років. Також Олена – відома в Україні феміністка, очільниця ГІ “Марш Жінок” та публічна персона, яка неодноразово отримувала погрози на свою адресу через свою діяльність. Це все ми б написали у мирний час.
Наразі питання “мотивації” для нас відкрите.
Львів зараз – це тилова фортеця, куди та звідки їдуть тони допомоги військовим й цивільним. Вся країна об’єдналася заради спільної мети, заради спільної перемоги. Досі несила повірити, що є люди, для кого пріоритети – інші та для кого було прийнятно напасти на волонтерку. Просто на вулиці, у центрі Львову.
Якої сили має бути ненависть до людини/спільноти, аби вчинити таке?
Сильніша, ніж бажання допомогти своїй країні?
Сильніша, ніж розуміння того, що людина зараз докладає титанічних зусиль, допомагаючи жінкам та дітям по всій країні?
Хіба що це не ненависть, а… слабкість?
Бо залити газом жінку у відносно безпечному Львові – це, звісно, набагато простіше та “хоробріше”, аніж стати поряд з цією жінкою та допомогти їй розвантажити тону дитячого харчування для дітей Харкова, Запоріжжя та Миколаєва.
В час, коли ми всі об’єднуємося, є люди, які працюють на інший “фронт”. І це ницо. Це розчарування. Ми сподіваємося, що ці люди будуть знайдені та покарані. А Олена продовжить робити те, що в неї виходить краще за все: допомагати людям.
Практика нападу зненацька – це жалюгідна спроба боягузів прикрити свою нікчемність та зробити з себе псевдогероїв. Ми маємо зробити все, аби цього не відбувалось у нашій героїчній країні, яка зараз всьому світу демонструє свою консолідацію у боротьбі з ворогом!
