Melovin – молодий, амбітний, перспективний і сміливий український співак. Він продовжує зростати у своїй творчості, дивуючи армію шанувальників – меловінаторів – новими роботами. Артист відкритий зі своєю аудиторією. Саме він 2021 року здійснив камінг-аут на сцені одного з фестивалів, саме він щиро розповів про свої залежності, саме він зізнався про свою хворобу. За це виконавця й люблять.
11 квітня Melovin святкував свій день народження – йому виповилось 27 років. У цю дату співак також не забув про шанувальників і презентував кліп на пісню Dreamer, з якою боровся за право представляти Україну на Євробаченні 2024.
Також він дав ексклюзивне інтерв’ю Фактам ICTV, у якому розповів, коли відчув друге дихання у творчості, що думає про мобілізацію артистів і яке ставлення до ЛГБТ-спільноти сьогодні в Україні.
– Чи можете ви сказати, що після початку повномасштабної війни відчули друге дихання своєї творчості? Артисти країни-агресора зникли, конкуренція стала меншою, своїх почали цінувати більше.
– Напевно, ні, друге дихання я відчув точно не через війну. Те, що я якось криво, через зуби працював, не робить мене щасливим.
Covid-19 і війна, навпаки, знищували мене як особистість всередині. Намагались знищити мою ментальність і всі життєві фактори, розхитали мою нервову систему.
Я нагадаю, що я не з тих артистів, які мали фінансову подушку, тож мені було важко на всіх фронтах. Але я вистояв, вистояв лише через шалену любов глядача до мене і мою любов до сцени.
– Як з’явилася ідея кліпу Dreamer? Розкажіть про його задум і чи передає він ваш стан наразі?
– Ця робота відрізняється своєю глибиною і філософією. Народжені, щоб сяяти, і ніяк інакше – так ми всередині команди та з режисерами Павлом Закревським і Маріамі Погребинською охрестили цей кліп. Це історія від народження мрійника і до…, а до чого, кожен вирішить для себе сам після перегляду кліпу.
– Війна, хвороба, постійні стреси, робота. Як ви все вивозите? Що робите, коли відчуваєте, що вигорання близько?
– Ось тут якраз і криється моє друге дихання. Саме тоді, коли дізнався про хвороби. Коли дізнався, що маю гепатоз, коли дізнався, що маю цукровий діабет… Коли зрозумів, що алкоголь, яким я запиваю особисті проблеми, починає вбивати мене. Я про це говорю щиро й абсолютно вільно.
– Я не ідеальний. У мені бачать і впізнають себе інші люди, для яких ці теми, можливо, табу, і я можу звернути увагу на них самих через власну історію. Я хочу жити та творити. Для цього я обрав шлях прогресу, а не регресу.
Я зайнявся своїм здоровʼям, змінив харчові звички. Рік тому я успішно відмовився від алкоголю, він мені не потрібен, я активно працюю з психотерапевтом, щоб виправити моменти, які заважають мені вільно дихати.
Я навчився бачити та відчувати опору в собі, любити себе безумовно, просто за те, що я у себе є. Допомагати собі та бути для себе найкращим другом. Тоді я і почав знову активно повертатись на сцену. Я відчув себе. Знову віднайшов свого маленького мрійника, який має силу запалювати вогонь всередині моїх слухачів.
Ми завжди маємо вибір. Або вести себе до саморуйнування, або жити своє життя якісно та насичено. Бути у позі жертви, або бути для себе переможцем.
– Хтось вважає, що публічні люди мають бути на сцені, ініші думаю, що на рівні з іншими захищати країну. Що ви думаєте про мобілізацію артистів?
– Хтось щось вважає, тим часом публічні люди, а це не лише артисти, нас захищають на фронті: Максим Девізоров, Павло Алдошин, Андрій Хливнюк, Олег Сенцов, Гарік Бірча, Максим Неліпа, Володимир Ращук, Дмитро Дікусар, Віталій Козловський, Коля Сєрга, Фагот, Олександр Положинський, Ілля Рибальченко, Юрко Юрченко, Ярмак, Ахтем Сеітаблаєв, Олексій Тритенко, Євген Галич, Денис Манзюк, Олександр Ремез, Мирослав Кувалдін, Олег Іваниця, Вахтанг Кіпіані, Артем Полежака, Даніель Салем, Олександр Печериця (демобілізувався), Назар Грабар (демобілізувався), Тамерлан, Андрій Федінчик, Святослав Юраш, Євген Терехов, Єгор Соболєв, Андрій Оністрат, Віталій Кириченко…
І це лише ті, кого пригадав я, впевнений, ви можете скласти цей список ще якісніше. А найжахливіше – ви знаєте безліч акторів і культурних діячів, які загинули на фронті.
Артисти чимало допомагають, збирають, мотивують українців бути корисними.
– Чого боїтесь найбільше сьогодні?
– Розколювання людей всередині країни. Боюсь, коли ментальне здоровʼя нації відходить на другий план і ненависть стає базою, яка, на жаль, переходить далеко не на ворога, а на одне одного всередині країни. Єднаймося!
– Ви один із найяскравіших представників ЛГБТ-спільноти в Україні. На вашу думку, чи стає більш усвідомленим ставлення українців до ЛГБТ?
– Стає. Це логічний процес. Раніше рудих спалювали, бо вважали бісівськими. І за будь-яку інакшість ти міг втратити життя.
– Орієнтацію не обирають. Якщо ви думаєте, що я мріяв отримувати погрози за свою орієнтацію, за те, що мені подобаються і чоловіки, і дівчата, то ви помиляєтесь. Як колір очей, як колір волосся, орієнтація людини є базовою ознакою. І ніякої загрози людству це не несе. В усі часи були різні люди. І пропаганди цього не існує.
Пропаганда – це коли можна вплинути на людину та її вибір. А орієнтацію обрати не можна. Я жив у звичайній сімʼї, виховувався найкрутішими татом і мамою. Часу більше проводив із татом. Ніяких травм, які вплинули на мене, не було і немає.
Ріс як раз у пропаганді гетеросексуальних стосунків! Але в 13 років зловив себе на думці, що мене приваблюють не лише дівчата, а й хлопці. Водночас обираю я партнера або партнершу так само, як і ви. Серцем.
– Що для вас День народження? Чи святкуєте?
– Це для мене улюблене свято на рівні з Новим роком і Різдвом. Святкую завжди! Це мій день, коли я виграв це життя і отримав квиток прожити досвід у людському тілі. І я люблю робити свято і собі, і своїм друзям.
– Ваше найбільше досягнення за 27 років.
– Найбільше досягнення? Я продовжую рости. Це найкраще, що може бути. Цього достатньо.
– Я зрозумів, що неможливого просто не існує. Існують лише наші обмеження у голові. І на все свій час. А ще найкраще, що є у цьому світі, це ви у себе. Бо якщо вам всередині добре, ви обовʼязково зробите все, щоб людям поруч із вами було жити ще щасливіше.
Діліться світлом. Якщо маєте достатньо світла всередині, обовʼязково світіть тим, хто заблукав. Бо одного разу хтось обовʼязково підсвітить вам шлях, коли випадково заблукаєте ви.
