Анна Кірей — українська квір-активістка, партнерка та мама, яка нині живе у Швеції та працює в RFSL (Шведська федерація за права ЛГБТКІ).
З 2022 року до липня 2025-го вона очолювала українську програму RFSL, а з серпня 2025 року обійматиме посаду радниці з питань впливу (Impact Advisor).
Уже дев’ять років Анна також є членкинею правління міжнародного жіночого фонду Mama Cash, який підтримує права людини та феміністичні ініціативи в різних країнах.
Анна розповідає, що вперше замислилася про права ЛГБТІК+ ще у 16 років, під час навчання в США за програмою шкільного обміну. Там вона робила презентацію про право ЛГБТІК+ людей на усиновлення і була здивована, що хтось може бути проти:
«Для мене це було настільки очевидно й справедливо, що я навіть дивувалася, чому хтось може бути проти».
Повернувшись в Україну, Анна долучилася до громадських ініціатив, а згодом навчання привело її до Киргизстану, де активістська робота стала постійною. Там вона співзаснувала першу лесбійську організацію «Labrys» і брала участь у моніторингу виборів та акціях протесту.
Найбільш комфортним для себе Анна називає період навчання у США (2012–2014), де, за її словами, «велика активна ЛГБТІК+ спільнота» і гендерно-нейтральні документи.
У Швеції, де вона живе зараз, ситуація складніша:
«Наш шлюб тут визнається, але ми чекали 2 роки і 3 місяці дозволу проживання дитині… Через це уряд перестав нас вважати родиною».
Анна зізнається, що попри симпатію до Швеції, міграційні труднощі та виховання аутичної дитини роблять життя там непростим.
Активістка помічає посилення трансфобії:
«Гендерконсерватори знайшли тему, як швидко набрати популістські голоси… Це через необізнаність та стереотипи».
Анна переконана, що український ЛГБТІК+ рух має формувати чіткі меседжі для міжнародної спільноти, аби його голоси були почуті не лише у великих містах:
«Важливо мати ясні меседжі: що саме ми хочемо донести про Україну і що має зробити міжнародна спільнота, щоб підтримати український рух».
Щодо перспектив цивільних партнерств в Україні Анна оптимістична:
«Мені здається, вони будуть. Можливо, раніше, ніж ми думаємо».
Велику надію Анна черпає з активізації українського суспільства під час повномасштабної війни:
«В умовах повномасштабного вторгнення рф в Україну громадські організації за 6–10 місяців стабілізувалися… Це залучені люди, солідарність, люди, які готові йти далі і підтримують одне одного».
Анна також говорить про необхідність справедливого розподілу донорських ресурсів, які мають ґрунтуватися на довірі й враховувати потреби спільнот, а не лише вимоги аудиторів.
Свій камінг-аут Анна згадує без драматизму:
«Мій найбільший камінг-аут був у 2005 році, коли я вперше змогла носити символіку і бути більш публічною… Моя бабуся дуже просто це сприйняла».
Ця історія Анни Кірей — про сміливість бути собою, любов і родину, боротьбу за права людини та надію на майбутнє України, яке будується завдяки солідарності та активності громад.
Стаття створена на основі ГО «Ти не один» з Анною Кірей
