ЛҐБТІК+ рух у незалежній Україні: виникнення та розвиток
Кажучи про суспільні процеси в Україні, доволі часто можна почути фразу «Совєтський союз вкрав у нас 50 років розвитку». Рух за права ЛҐБТІК — не виключення. Адже в той час, коли в країнах Америки та Європи ЛҐБТІК+ (насамперед у великих містах) об’єднувалися у локальні спільноти, створювали громадські організації, спілкувалися між собою, брали участь у політичному русі та формували ідеї рівності, за які варто боротися, в Україні панував совєцький тоталітаризм та абсолютна відсутність будь-яких можливостей для утворення таких спільнот і рухів.
Україна декриміналізувала одностатеві стосунки одразу, у той же рік, як тільки вийшла з СРСР. Це сталося 12 грудня 1991 року, і Україна є першою серед усіх країн – колишніх учасниць Союзу, що зробила це. Перше десятиліття незалежності — це час і економічної кризи, і хаосу, але разом з тим і бурхливого зародження усіх громадянських рухів в Україні. Одразу виникають перші відкриті або напіввідкриті (але не підпільні) локальні спільноти ЛҐБТІК+ людей, що починають гуртуватися навколо певних ідей.
Цікавим аспектом є культура ЛҐБТІК+ на початку української незалежності. Через економічну кризу та низькі фінансової спроможності українців, і ЛҐБТІК+ зокрема, не було історій швидких появ нових ґей-клубів, ґей-барів чи подібних закладів. «Так у 90-х виникали місця, переважно звичайні загальні бари з недорогим алкоголем і невибагливою атмосферою, які притягували ґеїв чи лесбійок через вигідне розташування та терпимість власників» — пише Катерина Фарбар у статті «ЛГБТ-френдлі бари Києва: де розважалися лесбійки* в 90-х і 2000-х».
Швидка декриміналізація гомосексуальності одразу після здобуття незалежності не означала, що ЛҐБТІК+ опинилися у хорошому становищі. Навколо був хаос і дуже вороже суспільство, що десятиліттями слухало гомофобну пропаганду СРСР. Навіть зараз, у 2020-х рр ми все ще відчуваємо значною мірою негативний вплив совєтського виховання старшого покоління, їхню закритість, упередженість, неможливість мислити критично та перенавчатися. Тоді, у 1990х, суспільство було дуже гомофобним.
Перші українські громадські організації, що були об’єднаннями ЛҐБТІК+, спочатку тривалий час не мали офіційної реєстрації. Локальні спільноти ЛҐБТІК+ у містах не мали політичних цілей та не займалися активізмом. Політичний рух як такий, ще зовсім невидимий, що складався з небагатьох людей, почав виникати вже у 2000-их, а поступово набувати видимості у суспільстві — лише після 2010-их.
Марш рівності — українська національна адаптація прайд-ходи, мала вперше відбутися в Києві у 2012 році, але була перенесена через загрозу гомофобного насильства. Він відбувся як нечисленна акція не в центрі міста у 2013 році. Загальна кількість учасників та учасниць на першому марші склала від 50 до 100 людей. Противники ЛҐБТІК+ оголосили про намір провести у той день кілька контракцій із планованою кількістю учасників у близько 39 тисяч осіб.
Після Революції Гідності в Україні розпочався новий етап в історії ЛҐБТІК+ активізму. У 2015 і наступних роках відбулися марші рівності у Києві, які збирали щоразу більшу кількість людей. Згодом, окрім Києва, такі акції відбувалися у Харкові, Херсоні, в Одесі, Запоріжжі і навіть Кривому Розі. Ставлення суспільства за щорічними дослідженнями отримало позитивну динаміку, підтримка рівних прав для ЛҐБТІК+ з того часу і досі поступово зростає.
Станом на зараз рух ЛҐБТІК+ в Україні доволі організований, представлений різними громадськими організаціями, що діють у різних містах/регіонах, незалежними активістами. ЛҐБТІК+ підтримує багато лідерів та лідерок громадянського суспільства: блоґерів, співачок, письменників, активістів інших рухів. Наразі в Україні відбувається процес поступової появи підтримки ЛҐБТІК+ в політиці, до чого ми вже ближче, ніж здається. Хоча ще п’ять років тому підтримка ЛҐБТІК+ з боку, наприклад, кандидата в президенти, вважалася політичним самогубством.
Повномасштабна війна внесла свої корективи в політичний рух за права ЛҐБТІК+. Але важливим її наслідком стало посилення видимості таких людей в суспільстві. Зокрема, Україна стала, певно, першою країною в світі із такою увагою суспільства до видимості, присутності ЛҐБТІК+ в армії. У 2023 році у Харкові, у місті, яке знаходиться за 40 км від російського кордону, відбулася акція ХарківПрайду із назвою «Марш невидимих фігур», що мало на меті висвітлити тему військових з числа ЛҐБТІК+ в армії, а також тих квір-людей, які померли від російської агресії.
