Війна в Ізраїлі посилила гомофобію серед молоді
Після 7 жовтня квір-фобія набула ще однієї форми: стало зрозуміло, що ЛГБТ-спільноті уготована перевірка на лояльність
“Хамасниця”, “колаборант”, “зрадник” – це те, що ізраїльські підлітки, які належать до ЛГБТ-спільноти, чують на свою адресу після 7 жовтня. Деякі з них були евакуйовані зі своїх будинків і змушені жити в готелях ось уже понад півроку. І все одно на них обрушуються образи і прокльони через їхню сексуальну або гендерну ідентичність.
Становище ЛГБТ-школярів в Ізраїлі ніколи не було благополучним. За статистикою, один із трьох квір-підлітків зазнає домагань і насильства через свою сексуальність. Це вдвічі вище, ніж загалом серед старшокласників. Коли ж мова заходить про тих, хто належить до трансґендерного спектру, цифра збільшується втричі. Переважна більшість із них не звертається по допомогу до педагогів, відчуваючи, що ті не в змозі їм допомогти. До того ж багато хто не готовий здійснювати однозначний coming out. Часом ситуація стає настільки нестерпною, що школярі-квіри просто не можуть відвідувати навчальні заняття. Вони не почуваються в безпеці. Насамперед це стосується трансгендерних і небінарних підлітків, ідентичність яких не завжди визнається шкільним колективом. Найчастіше це призводить до небажання ходити до школи, відставання в навчанні та відсіву.
Після 7 жовтня квір-фобія набула ще однієї форми. Стало зрозуміло, що ЛГБТ-спільноті уготована перевірка на лояльність. Молоді першій доведеться пройти цей тест. Коли всюди гасло “Разом переможемо”, слід пам’ятати, що в цього “разом” є своя ціна.
Суспільство надсилає чіткий сигнал, що слід відповідати концептуальним і візуальним критеріям ізраїльської єдності: не можна у важкий час критикувати політику уряду, не треба проявляти солідарність із неєврейськими меншинами, не варто говорити про мир і навіть небажано фарбувати волосся та розмахувати райдужним прапором – адже за кордоном такими прапорами розмахують наші вороги.
Та й узагалі, не час для таких “дурниць”, як гендерне та сексуальне розмаїття або боротьба з гомофобією. Ті, хто відхиляється від генеральної лінії, підлягають вигнанню з колективу – найпринизливішим чином. І якщо ти не доросла людина, що відбулася, а підліток, позбавлений захисних механізмів, твоя ситуація стає воістину трагічною.
Багато громадян виселені зі своїх будинків і живуть у готелях. ЛГБТ-підлітки в таких сім’ях опинилися в пастці. Вони живуть із батьками в замкнутому просторі готельного номера. Навчальні заняття постійно скасовуються. Ментальний стан тих, хто приховує сексуальну або гендерну ідентичність, різко погіршується, ніхто не може їм допомогти, і вони замикаються в собі.
Інші юнаки та дівчата у схожій ситуації можуть хоча б віртуально брати участь у молодіжних рухах (“Цофім” чи “Бней-Аківа”). Але що робити квір-підліткам, які перебувають “у шафі”? Вони не можуть із тісного номера чи орендованої квартири спілкуватися по зуму з однолітками з організації ЛГБТ-молоді “Іггі”. Вони повністю позбавлені такої необхідної їм соціальної підтримки. А що на них чекає після повернення до школи? Як я вже помітив, до звичних забобонів щодо ЛГБТ-людей тепер додалася гомофобія, спровокована війною. Уже повідомляється про різке зростання серед школярів випадків депресії, тривожних станів і спроб суїциду.
Ситуація неприйнятна, але чи варто дивуватися, коли уряд ось уже багато років не надає необхідної допомоги жінкам, ЛГБТ та іншим меншинам. Той самий уряд, який кидає напризволяще заручників у Газі та 300.000 біженців із півночі та півдня. Уряд, який із презирством ставиться до демократичних цінностей. Уряд, який ставить під загрозу здатність ізраїльського суспільства відновитися після пережитої катастрофи. Уряд, через який ми майже втратили впевненість у завтрашньому дні, в тому, що нас захистять, забезпечать нашу безпеку.
Коли йде війна, всі нагальні питання автоматично відходять на другий план. Однак проблеми молоді в Ізраїлі потребують пильної уваги. Їх потрібно вирішувати зараз. Їх не можна відкласти на потім. Боротьба з насильством у всіх його формах, включно з гомофобією, не може вважатися “повоєнною” справою. Точно так само, як і зміцнення соціальних структур, що сприяють суспільній солідарності та взаємній відповідальності. Без цього ми тут просто не виживемо.
Напередодні прайд-місяця ми просимо звернути особливу увагу на ЛГБТ-молодь, якій на додачу до всіх численних складнощів нинішнього періоду доводиться жити, приховуючи ідентичність, відчувати відчуженість і стикатися з постійною гомофобією однолітків. Ми в організації “Іггі” намагаємося зробити все, щоб врятувати майбутніх артистів, художників, лікарів, вчителів, науковців, чий потенціал може бути викинутий у сміттєвий кошик лише через те, що вони страждають від квір-фобії в школі. Ми боремося за те, щоб юнаки та дівчата, які народяться через кілька років в Ашдоді, Тверії або Тель-Авіві, росли в принципово іншій реальності.
Автор – директор організації ЛГБТ-молоді “Іггі”
