Ерін Джордж потрапила до жіночої в’язниці у штаті Вірджинія у 2003 році. Вона відбувала фактично довічне покарання, переживала розлуку з дітьми та наслідки багаторічного насильства у шлюбі. Романтичні стосунки тоді були останнім, про що вона могла думати. Лише через 15 років Джордж дозволила собі визнати, що її завжди приваблювали насамперед жінки.
Свою історію Ерін Джордж розповіла в особистій колонці, яку опублікував LGBTQ Nation.
У матеріалі згадуються домашнє і сексуальне насильство, вбивство та суїцидальні думки.
Життя за фасадом «ідеальної» родини
Джордж виросла у Фредеріксбурзі, штат Вірджинія. Вона не пам’ятає, щоб у дитинстві чи юності особисто знала відкритих геїв або лесбійок. Майже всі згадки про гомосексуальність, які вона чула у школі, зводилися до образливих висловлювань.
Стосунки з чоловіками завжди викликали в неї дискомфорт. Попри це, Ерін намагалася відповідати суспільному сценарію успішного життя: вийшла заміж, народила трьох дітей і оселилася у двоповерховому будинку в закритому житловому районі.
Її чоловік здавався привабливим, спортивним і чарівним. Однак після весілля, за словами Джордж, він почав систематично чинити щодо неї вербальне, емоційне та сексуальне насильство. Вона неодноразово намагалася піти, але чоловік знаходив її та повертав.
Ерін навчилася приховувати те, що відбувалося вдома. Навіть найближчі родичі не розуміли, наскільки небезпечною була ситуація. Вона переконувала себе, що зможе захистити дітей, якщо уникатиме конфліктів і намагатиметься заспокоювати чоловіка.
У 2001 році, коли Джордж була вагітна четвертою дитиною, сталася трагедія. Її чоловік загинув, а саму Ерін засудили за вбивство до 603 років ув’язнення. Подробиці тієї ночі авторка не описує, називаючи їх жахом, який ніколи не зможе забути.
Шок і спроба знову почати жити
Перші шість місяців у виправному центрі для жінок Флуванна Джордж перебувала у стані шоку. Вона постійно думала про дітей, не знала, чи побачить їх знову, та намагалася зрозуміти, як її життя дійшло до такого моменту.
Ерін майже безперервно плакала. Її співкамерниця настільки хвилювалася через її стан, що повідомила адміністрацію про можливий ризик самогубства. Працівник установи провів коротку перевірку, під час якої Джордж запевнила, що з нею все гаразд.
Приблизно через рік вона почала виходити зі стану, який описує як туман горя і каяття. Ерін зрозуміла, що навіть у в’язниці мусить спробувати створити бодай якусь подобу життя.
Вона почала спілкуватися з іншими жінками, засудженими до тривалих термінів. Її особливо приваблювали ті, хто зміг знайти сенс і заняття в хаотичному тюремному середовищі.
Стосунки між жінками у в’язниці
Спостерігаючи за іншими ув’язненими, Джордж помітила, що романтичні стосунки між жінками були звичайною частиною тюремного життя. Деякі з них до ув’язнення називали себе гетеросексуальними, але у в’язниці відкрито зустрічалися з іншими жінками.
За спостереженнями авторки, персонал переважно сприймав такі пари як звичне явище. Розклад занять, вибір релігійної служби, відвідування їдальні або прогулянки часто ставали можливістю хоча б ненадовго побути разом. Для багатьох пар найбажанішим було поселення в одному житловому блоці.
Фізична близькість між ув’язненими заборонена правилами. Попри це, люди знаходять місця поза камерами спостереження, де можуть поцілуватися або усамітнитися.
За сексуальний контакт можуть виписати дисциплінарне стягнення. За словами Джордж, це найчастіше відбувається тоді, коли працівники установи вже не можуть проігнорувати порушення, наприклад, коли двох жінок знаходять в одному ліжку під час перевірки або застають разом у душовій.
Ерін також знала ув’язнену, яку покарали навіть за повітряний поцілунок. Вона припускає, що це могло бути особистою помстою працівника, з яким жінка посварилася напередодні.
Авторка стверджує, що адміністрація іноді могла використовувати романтичні зв’язки як важіль впливу. Загроза розлучити партнерок, наприклад після виявлення заборонених речовин, могла змусити одну з них надати інформацію про інших людей.
Визнання власної орієнтації
Протягом перших 15 років ув’язнення Джордж уникала романтичних стосунків. Проте середовище, у якому почуття між жінками не були чимось невидимим, поступово допомогло їй визнати власний потяг.
Вона згадала шкільні роки та ночівлі з найкращою подругою. Лежачи поруч із нею, Ерін відчувала сильне хвилювання, якого насправді не відчувала до хлопців, хоча намагалася переконати себе й інших у протилежному.
Тоді вона розуміла, що відрізняється від подруг, але стосунки з хлопцями здавалися безпечнішими. Якщо не називати свій потяг до жінок, не доводилося ставати вразливою, ризикувати осудом або переживати відмову.
У в’язниці Джордж уперше опинилася в середовищі, де її почуття не здавалися винятковими. Водночас досвід насильницького шлюбу змушував її з великою обережністю ставитися до можливих партнерок.
Ерін пише, що багато ув’язнених жінок до потрапляння у в’язницю пережили насильство з боку інтимних партнерів. За її спостереженнями, частина з них відтворювала знайомі моделі у нових стосунках. У житлових блоках час від часу ставалися бійки, а деякі романи були сповнені ревнощів, контролю та агресії.
Перше кохання і перше розбите серце
Перші романтичні стосунки у в’язниці Джордж розпочала у 2016 році. На той час вона вже значною мірою впоралася з емоційними наслідками минулого і навчалася на курсі історії.
Там із нею почала розмовляти молода брюнетка, яку в матеріалі названо Юлією. Це псевдонім, оскільки жінка вже звільнилася і попросила не називати її справжнього імені.
Спочатку Ерін не розуміла, що Юлія фліртує. Їй було складно повірити, що хтось узагалі може нею зацікавитися, особливо красива й освічена жінка, молодша на 20 років.
Після занять Юлія розмовляла з нею та передавала записки. Згодом повідомлення стали особистішими, а симпатія між жінками переросла у роман.
Після багатьох років самотності Джордж почувалася закоханою підліткою. Вона називає Юлію першою людиною, яку по-справжньому покохала.
Їхні стосунки швидко стали відомими іншим ув’язненим. Навіть деякі працівники установи запитували Ерін, чи правдиві чутки. Вони звикли сприймати її як жінку, яка не цікавиться одностатевими стосунками.
Джордж, яка роками суворо дотримувалася правил, почала ризикувати заради можливості побути з коханою. Таємність і небезпека дисциплінарного покарання робили їхні зустрічі ще емоційнішими.
Вона пояснила Юлії, що в її юності закохані підлітки записували одне для одного музичні касети. У в’язниці Ерін не могла подарувати касету, тому склала на своєму медіаплеєрі список пісень The Smiths, Madness і The Cure.
Своїм першим побаченням вони вважали зустріч у спортивній залі. Там завжди було багато людей, тому жінки могли непомітно сидіти обійнявшись на трибунах.
Через рік співчутлива працівниця перевела їх в один житловий блок. У день переїзду подруга погодилася стежити за наближенням охорони, щоб Ерін і Юлія могли побути наодинці. Коли Джордж вийшла з кімнати, та звернула увагу, що її сорочка була вдягнена навиворіт і задом наперед.
Тюремний випускний бал для коханої
Спільне проживання в одному блоці стало для Ерін щасливим періодом. Вона намагалася піклуватися про Юлію та створювати для неї романтичні моменти навіть у в’язничних умовах.
Коли Юлія розповіла, що через виховання в консервативній католицькій родині ніколи не була на шкільному балу, Ерін вирішила організувати його самостійно.
Вона обрала тему «Підводний світ», зробила прикраси, плакати, диско-кулю та паперову квітку, яку можна було вдягнути на зап’ястя. Співкамерниця допомогла їй із макіяжем і зачіскою в стилі 1980-х років.
Інші жінки у блоці знали про підготовку та підтримали Ерін, коли вона прийшла по Юлію. Після цього пара дві години танцювала у камері Джордж.
Юлія говорила про серйозні наміри й навіть подала документи, щоб офіційно змінити своє прізвище на прізвище Ерін. Джордж повністю їй довіряла та вірила обіцянкам бути разом назавжди.
Однак термін Юлії був значно коротшим. Після переведення до блоку підготовки до звільнення її поведінка змінилася. Під час зустрічей вона уникала погляду Ерін, відсторонювалася від обіймів і не хотіла пояснювати, що відбувається.
Одного дня Джордж зупинила її в їдальні й вимагала чесної відповіді. Юлія визнала, що зрадила. Вона повернула Ерін подаровані каблучку та намисто.
Після розриву Джордж за місяць втратила близько дев’яти кілограмів. Вона вирішила більше нікого до себе не підпускати, особливо людей, які сприймають одностатеві стосунки лише як тимчасову частину ув’язнення. В американській тюремній культурі для цього існує вислів «gay for the stay», тобто «гей лише на час перебування».
Зустріч із Пейдж
У 2021 році Ерін познайомилася з Пейдж, невисокою жінкою з Нової Зеландії. Ім’я Пейдж також є псевдонімом, обраним на її прохання.
Потяг виник одразу й був взаємним. Проте Джордж намагалася протистояти почуттям і повторювала, що після попереднього досвіду не може знову вступати у стосунки.
Через тиждень після знайомства у їхньому житловому блоці готували святкування Дня незалежності США. Ерін сиділа у спільній кімнаті й загортала призи для бінго, коли Пейдж підійшла до столу і сказала: «Нам треба поговорити».
Під час тієї розмови вони визнали, що їхні почуття надто сильні, щоб їх ігнорувати. У 2026 році Ерін і Пейдж відзначили п’яту річницю стосунків.
Нині вони живуть в одній камері, але відмовилися від фізичної близькості. Причиною стала не відсутність потягу, а ризик дисциплінарного покарання та постійний стрес через нагляд працівників і можливі доноси.
Для Джордж особливо важливо не втратити досягнення останніх років. Вона навчається на курсах Університету Вірджинії, живе разом із Пейдж у блоці для ув’язнених із бездоганною поведінкою та через два роки зможе претендувати на спеціальне умовно-дострокове звільнення для літніх людей. Будь-яке стягнення може перекреслити ці можливості.
Жінки вирішили зосередитися на емоційній близькості, взаємній підтримці та спокійному житті. Для них збереження стосунків важливіше за короткі моменти фізичного контакту.
Мрія про спільне життя після в’язниці
Через два роки Пейдж має вийти на свободу, після чого її депортують до Нової Зеландії. Якщо Ерін також отримає умовно-дострокове звільнення, вони планують одружитися й знайти країну або місце, де зможуть жити разом.
Джордж визнає, що більшість тюремних романів не схожі на їхній. Частина таких стосунків будується на обміні послугами чи речами, інші супроводжуються конфліктами, розривами та примиреннями.
Проте Ерін вважає, що навіть за тюремними стінами люди не втрачають потреби любити й бути коханими. Жодне правило, на її переконання, не здатне повністю позбавити людину цієї частини її людяності.
Для Пейдж це перші й єдині стосунки у в’язниці. Вона не шукала партнерку, однак зустріла людину, яку називає коханням свого життя. Пейдж дивується, що настільки важливе й прекрасне почуття могло виникнути у такому темному місці.
До знайомства з нею Ерін знала багато видів любові – до батьків, дітей і друзів. Стосунки з Пейдж показали їй, що романтичне кохання може з’явитися навіть після багатьох років самотності, травми та повної втрати надії.
Для Джордж усвідомлення себе лесбійкою не стало раптовою зміною, спричиненою в’язницею. Навпаки, тюремне середовище змусило її згадати й нарешті назвати почуття, які супроводжували її ще з юності. А зустріч із Пейдж дала можливість не лише визнати свою орієнтацію, а й повірити, що її життя досі може містити близькість, підтримку та майбутнє.