Однокласники колись били мене, а тепер фліртують зі мною на сайті знайомств
Зірка соцмереж Оріан Співак пройшла великий і важкий шлях від знедоленості до слави. Страждаючи в минулому від гомофобії, тепер вона являє собою зразок стійкості для інших.
“Одна передплатниця написала мені нещодавно, що моя відкритість допомогла їй зробити трансгендерний coming out, що я даю їй сили, що мої поради їй допомагають. Зрозуміло, я отримую й огидні коментарі. Деякі досі пишуть мені: “Ти все одно чоловік” або “Ти виглядаєш як чоловік, у тебе чоловіче тіло”. Намагаються мене образити, але мене це анітрохи не зачіпає. Я була чоловіком цілих 19 років. Якщо комусь легше думати, що я чоловік, нехай думає. Я була більшим чоловіком, ніж він буде будь-коли”, – з гордістю говорить зірка соціальних мереж 26-річна Оріан Співак з Рішон ле-Ціона, яка стала популярною і зібрала сотні тисяч фоловерів після того, як детально описала всі стадії свого гендерного переходу. Інтерв’ю з нею опублікував сайт Ynet.
– Що відрізняє тебе від інших трансжінок, які намагаються привернути увагу в соцмережах?
– Я просто розповідаю про себе, відповідаю на запитання. Без інтересу до моєї персони з боку підписників, без моїх історій я нічого з себе не представляю. До того ж я вельми вгодована дівчина розміру плюс сайз, і мені анітрохи не соромно. Люди бачать, що не існує якогось єдиного типажу трансгендерної жінки. Не всі повинні мати вигляд струнких красунь у стилі топ-моделей. Я також показую, що трансгендерною жінкою можна бути і без складних операцій. Можна бути такою, як ти є, і досягати успіху. В Ізраїлі немає інших трансгендерних жінок, які роблять те, що роблю я.
– Коли і яким чином твоя діяльність у соцмережах стала професійною кар’єрою?
– Почавши в 19 років гендерний перехід, я вирішила розповісти про цей процес і почала викладати фотографії в інстаграмі та фейсбуці. Це справило величезне враження. Незабаром з’явився тікток, і я розмістила там перше відео. Уже через тиждень у мене були десятки тисяч підписників. Саме тікток дозволив мені почати заробляти на життя в такий спосіб. У 2021 році я стала завантажувати ролики майже щодня. Того ж року я перетнула позначку в 100.000 підписників, і до мене потекла реклама.
– Як можна перетворити популярність у соцмережах на джерело заробітку?
– Спочатку це виглядало так: “візьми блузку і зроби відео”. Але незабаром я зрозуміла, що володію досить популярною платформою і можу вимагати гроші. До мене почали звертатися представники рекламних кампаній. Ще рік тому я займалася всім сама, але тепер працюю з агентством, що представляє різних селебріті. Вони високо оцінюють мій потенціал. Я брала участь у кампаніях Durex, Doritos, Oral-B, Il Makiage, Pandora, “Суперфарм”, “Макс-сток” і багатьох інших. Для одних я просуваю конкретні товари, для інших знімаюся в рекламних роликах, а потім розміщую у себе в соцмережах.
– Ти брала участь у соціальній кампанії Tiktok і просвітницької ЛГБТ-організації “Хошен” разом зі співаком Раном Данкером, присвяченій місяцю гордості. Як ти туди потрапила?
– Я намагаюся брати участь у будь-якій волонтерській діяльності ЛГБТ-спільноти. Щойно почула, що Tiktok запросив “Хошен” і Рана Данкера, я одразу ж дала згоду. Те, що Tiktok ініціює таку кампанію, не щось само собою зрозуміле. Це важливо для квір-людей. Крім того, я обожнюю нашу ізраїльську ЛГБТ-спільноту.
– Що тебе утримує в Рішон ле-Ціоні, місті твого дитинства? Чому ти не переїжджаєш до Тель-Авіва?
– У Рішоні є общинний центр для гей-спільноти, і взагалі це дружнє до квір-людей місто. Минулого року був великий прайд, на якому виступав мер. Я не боюся тут ходити вулицями. А на півдні Тель-Авіва мені страшно пройти пізно ввечері в сукні з глибоким декольте. До того ж Тель-Авів занадто дороге місто.
– У тебе добрі спогади про дитинство в рідному місті?
– Я була улюбленцем у родині, до моїх бажань прислухалися. У школі ж усе було по-іншому. Там я страшенно страждала. Мене били. Фактично я жила подвійним життям: удома мені було весело і комфортно, батьки приділяли багато уваги, а в школі я була нещасною, знедоленою дитиною.
– Боляче про це чути. Були якісь випадки неприйняття і насильства, які особливо врізалися в пам’ять?
– Пам’ятаю, як мені порізали ремінь ранця, пам’ятаю, як діти плювали мені на голову з верхнього поверху. На фізкультурі в мене спеціально кидали м’яч з усієї сили, щоб завдати болю, а потім сміятися над цим. У підсумку мене звільнили від уроків фізкультури. У класі з мене сміялися, навіть коли я просто піднімала руку під час уроку. Мене постійно дражнили, кричали “агов ти, гомо” або “коксинель”. Шкільні хулігани бачили слабкого хлопчика, не здатного захистити себе, і це розохочувало їх ще більше. Вранці я не хотіла йти до школи, мене навіть відвідували суїцидальні думки.
– Як реагували батьки?
– Вони не знали, що робити. Ще в дитячому садку мамі сказали, що в мене серйозні проблеми з концентрацією уваги. Я не могла толком вчитися, спокійно сидіти на уроках. Мені виписали риталін. Це поліпшило ситуацію з концентрацією уваги, але призвело до того, що я стала мовчазною, відмовлялася їсти, перестала спілкуватися з іншими дітьми, не могла завести друзів.
Про те, що я дівчинка, мені було зрозуміло з раннього дитинства. Я просто відчувала, що не можу знайти спільну мову з хлопчиками. Я ніколи не їздила на щорічні шкільні екскурсії. У школі намагалася не їсти й не пити, бо боялася заходити в туалет. Чекала закінчення занять, щоб добігти до дому і справити нужду.
Я переходила зі школи в школу, але насильство переслідувало мене всюди. Так тривало до 11-го класу, поки я не вирішила перестати приймати риталін. У 12-му класі стало трохи легше. Після школи я одразу почала працювати в мережі модних аксесуарів, а незабаром зустріла таких самих, як я. І стала щасливою людиною.
– Ти служила в армії?
– Ні, армія отримала зі школи рекомендацію звільнити мене від служби. Це не було моїм рішенням. Але я б і сама не витримала служби в чоловічому колективі. Мене комісували, і я цього не соромлюся.
– Коли ти здійснила coming out?
– Це відбувалося двічі. Мені було 13 років, коли я зрозуміла, що відчуваю потяг до хлопчиків. Я розповіла про це батькам, але не в школі. А коли мені було 19 років, мені стало зрозуміло, що я трансгендерна жінка.
– Як сім’я сприйняла твій трансгендерний coming out?
– Вони майже не здивувалися, бо чекали на цей крок. Мої батьки – проникливі люди.
– Коли в тебе остаточно сформувалося розуміння твоєї трансгендерності?
– Після школи я познайомилася з різними хлопцями-квірами, які роблять макіяж, купують одяг у жіночому відділі. Це стало для мене справжнім відкриттям. Я вирішила глибше дослідити свою сексуальність. Почала ходити на вечірки, робила манікюр, голила ноги. У мене була подруга, яка почала перехід. Одного разу вона сказала: “Давай повністю вдягнемося як жінки (перуки і таке інше) і підемо на вечірку. Ти ж завжди хотіла виглядати як дівчина”. З цього все і почалося.
Мені сподобалося, що в клубі до мене ставилися як до жінки, я одразу зрозуміла, що це те, ким я хочу бути. Є велика різниця між кроссдресингом і бажанням бути жінкою. Буквально наступного дня я розповіла про це мамі і почала планувати трансгендерний перехід. Це завжди було в мені, я просто не знала, як до цього підступитися. Немає загальних інструкцій для транслюдей. Це завжди індивідуальний виклик.
– Чи був вихід із трансгендерної комірчини складнішим, ніж гомосексуальний coming out?
– Ні. Тато і сестра були трохи збентежені, але мама все чудово розуміла. Вона знала, що я іноді одягаюся як жінка. У підсумку вся сім’я прийняла мене, вони мене люблять і бачать, що я щаслива.
– Дитячі травми якось позначаються на твоєму сьогоднішньому житті?
– Іноді мені здається, що я повинна компенсувати собі те, що пережила в дитинстві. І я дійсно роблю це по повній програмі. Можливо, все пережите мною було необхідним, щоб я стала тим, хто я є тепер.
– Ти стикалася в останні роки, вже після гендерного переходу, з тими, хто ображав тебе в юності?
– Так. Часом це дуже смішно. Діти, які били мене і дражнили в старших класах, фліртують зі мною в додатках знайомств Grindr, Tinder або OKCupid. Це кумедно, коли той, хто знущався над тобою, тепер відчуває до тебе сексуальний потяг. Зазвичай я посилаю куди подалі. У мені все ще живе маленький хлопчик, якого били і принижували.
– З якими чоловіками ти волієш зустрічатися?
– Я не стану зустрічатися з тим, хто негативно ставиться до квір-спільноти загалом. Я не стану зустрічатися з тим, хто каже: “Мені подобаються трансжінки, але мені огидні геї”. Той факт, що в мене довге волосся та імпланти, не означає, що я стала іншою людиною. Я не готова зустрічатися і з тим, хто приховує наш зв’язок.
Чоловіки, готові відкрито визнати, що відчувають потяг до трансґендерних жінок, часто більш похилого віку. Я молода і не хочу зустрічатися з людьми набагато старшими за мене. Мені потрібен ровесник, і я вірю, що знайду такого хлопця.
– У тебе були серйозні стосунки?
– Так, і до переходу, і коли я вже була трансжінкою. Але зараз я одна. Досить складно зустрічатися з гетеросексуальним чоловіком. Я трансгендерна жінка з великою вагою та ще й зірка тіктока – прямо скажемо, непросте поєднання. Але я не готова до компромісів. Краще бути самій, ніж перебувати в токсичних стосунках.
– Якою ти бачиш себе через 10 років?
– Хто знає? Я бажаю собі тільки одного: де б я не перебувала, чим би не займалася, хочу бути щасливою.
