Валлійський регбіст Кайл Тейлер-Вулстон роками боявся, що після камінг-ауту його почнуть оцінювати не за грою, а за сексуальною орієнтацією.
Він переживав, що може втратити місце в складі, стати чужим у роздягальні або просто перестати бути для команди тим самим гравцем, яким був до відвертої розмови.
Сталося навпаки.
У 2018 році Тейлер-Вулстон зробив камінг-аут перед командою і отримав підтримку. Цього літа він одружився зі своїм партнером Джорджем Вулстоном, а сезон 2026-27 проведе у складі Newport у напівпрофесійній лізі Super Rygbi Cymru.
Тепер він вирішив говорити про свій досвід публічно, бо хоче нагадати іншим ЛГБТК+ спортсменам: позитивні історії теж існують.
“Усі дуже мене підтримували”, – розповів він BBC. – “Я хотів би дати людям упевненість у тому, що щасливі історії теж бувають”.
“Я боявся, що мене оцінюватимуть за тим, що я гей”
У чоловічому спорті відкритих ЛГБТК+ спортсменів усе ще небагато.
У валлійському регбі одними з найвідоміших відкритих представників спільноти залишаються Гарет Томас і арбітр Найджел Оуенс.
Для молодших гравців таких прикладів досі не так багато, і саме це Тейлер-Вулстон добре пам’ятає з власного досвіду.
“У нашій команді багато молодих гравців. Коли я був у їхньому становищі, у мене не було рольової моделі, на яку можна було б дивитися”, – каже він.
Найбільше він боявся, що сексуальна орієнтація почне визначати ставлення до нього як до спортсмена.
“Моє головне хвилювання було в тому, що мене оцінюватимуть за тим, що я гей, а не за моєю грою в регбі”.
Цей страх виснажував.
Тейлер-Вулстон згадує, що постійно був насторожі. Хотів спокійно піти на вечерю з партнером, узяти його за руку і не озиратися навколо, думаючи, хто що скаже.
“Я почувався так, ніби брешу своїм товаришам по команді, бо не міг бути собою поруч із ними”.
Найважче, за його словами, було те, що страх постійно підживлювався чужими негативними історіями.
“У голові накопичувалися всі ці сценарії, бо в інтернеті постійно читаєш жахливі історії. Це виснажує – весь час думати, чи тебе не ізолюють, не відкинуть, що про тебе подумають”.
Реакція тренера виявилася зовсім не тією, якої він боявся
Спочатку Тейлер-Вулстон розповів кільком людям у клубі, а потім вирішив поговорити з головним тренером Таєм Моррісом.
Він готувався до серйозної розмови.
Реакція тренера виявилася значно простішою.
“Я просто сказав це. А він відповів: “О боже, а я думав, ти скажеш, що переходиш в інший клуб””, – згадує регбіст.
Для Тейлер-Вулстона це було важливо ще й тому, що він хотів одного – щоб його й надалі оцінювали за грою.
“Якщо я граю погано – нехай мене прибирають зі складу. І він так і робить. Але це через те, як я зіграв, а не через щось інше”.
За його словами, у регбі він жодного разу не стикався з гомофобією.
“Можливо, мені просто пощастило. А може, це особливість рівня, на якому я граю”.
Водночас він добре розуміє, що його досвід не універсальний.
Саме тому він не закликає інших спортсменів робити камінг-аут за будь-яку ціну.
“Мені подобається говорити про те, що в регбі можна бути відкритим. Але це особисте рішення кожного”.
І це важливе уточнення.
Камінг-аут не є обов’язком. Людина має право сама вирішувати, коли, кому і чи взагалі розповідати про свою сексуальну орієнтацію.
Але позитивні приклади теж мають значення, особливо в спорті, де страх перед реакцією команди, фанатів або керівництва досі змушує багатьох мовчати.
“Люди не повинні вести внутрішню боротьбу”
Тейлер-Вулстон також говорить про те, що в останні роки регбі суттєво змінилося.
За його словами, сьогодні він може жити звичайним життям і не розділяти себе на “спортсмена” та “гея”.
У цьому й полягає нормальність, якої він хоче для інших.
“Люди не повинні вести особисті війни із самими собою. Вони мають мати можливість зайти в будь-який регбійний клуб і бути собою”.
Велику роль у цьому для нього відіграв і чоловік Джордж.
Тейлер-Вулстон каже, що саме партнер допоміг йому стати впевненішим і менше залежати від чужої думки.
“Він дав мені впевненість не перейматися тим, що можуть подумати інші”.
Сьогодні Кайл ділиться своєю історією не тому, що вважає її винятковою.
Навпаки.
Він хоче, щоб колись такі історії взагалі перестали здаватися особливими.
Щоб молодому гравцеві не доводилося роками боятися, чи прийме його команда.
Щоб відкритий гей у чоловічому спорті не сприймався як сенсація.
І щоб слово “камінг-аут” не асоціювалося лише з ризиком, відторгненням чи негативними наслідками.
Бо іноді після всіх страхів на іншому боці справді є підтримка, команда, яка не змінює ставлення, і життя, у якому можна просто взяти кохану людину за руку.
Як сказав сам Тейлер-Вулстон: “Любов – це любов”.