Гендерно нейтральні діти. Чому батьки виховують дітей без урахування статі

Коли Габріелла Мартенсон готувалася до народження своєї першої дитини, вона ухвалила для себе важливе рішення. Вона не буде казати своїй дитині, чи вони народилися дівчинкою чи хлопчиком, і уникатиме обговорення їхньої статі з чужими людьми.

“Я хотіла, щоб вони були тими, ким хочуть бути. Я не хочу вирішувати це за них, – каже Мартенсон, якій було 30 років, коли вона народила свою першу дитину у рідному Стокгольмі. – Так само, як я не хочу вирішувати, що вони робитимуть, коли виростуть, чи кого любитимуть чи з ким житимуть”.

Саму Мартенсон у дитинстві переважно виховували у стереотипних гендерних нормах – наприклад, купували рожеві речі та сукні. Але в пізньому підлітковому віці вона “відкрила для себе фемінізм” і почала ставити гендерні норми під сумнів.

Тож коли вона стала матір’ю, вона вирішила купувати власній дитині широкий асортимент одягу та подарунків, починаючи від поїздів і закінчуючи ляльками, даючи їм можливість вільно вибирати, що вони хочуть.

Вона сподівалася, що такий стиль виховання допоможе її дитині почуватися комфортніше, обирати різноманітні хобі та не підштовхувати їх до більш гендерно-стереотипних занять. Вона також вважала, що виховання дитини без урахування статі полегшить ситуацію, якщо врешті-решт вони ідентифікуватимуть себе з гендером, відмінним від статі при народженні, і допоможе їм прийняти інших людей, які не дотримуються гендерної бінарності чи інших суспільних норм.

“Я дозволяю їм бути ким завгодно… і вчу їх не бути такими обмеженими”, – каже вона.

Мартенсон, яка відтоді повторила цей підхід зі своїми двома іншими дітьми, є однією з небагатьох батьків (чия кількість, однак, на думку деяких експертів, продовжує зростати) – як гетеросексуальних, так і квір – які останніми роками обрали гендерно нейтральне батьківство.

Наразі неясно, скільки саме сімей обрали цю стратегію, оскільки академічних чи публічних досліджень цієї мікротенденції мало. Але автори, які пишуть про виховання дітей, психотерапевти та вихователі дошкільних навчальних закладів кажуть, що помітили, як в останнє десятиліття ця практика почала посилюватися, особливо в Північній Європі та США.

Хоча дедалі більше батьків обирають такий підхід – якою б нішевою не була ця тенденція – це нетрадиційний вибір, який подекуди викликає негативну реакцію та суперечки.

Однак батьки, які відмовляються від усталеної практики виховання дітей, мають для цього конкретні мотиви, а також практичні підходи. Їхнє розуміння може допомогти іншим людям зрозуміти такий вибір і пролити світло на те, що такий нетрадиційний підхід може означати для виховання дітей у майбутньому.

Троє дітей Габріелли Мартенсон

Розвиток гендерно нейтрального батьківства

Берлінський квір-гендерно-нейтральний автор, блогер та викладач Равна Марін Натанаель Сівер каже, що рішення не таврувати маленьку дитину як хлопчика чи дівчинку почало набирати обертів у 1980-х роках, переважно у квір-спільнотах. Це збіглося у часі з “другою хвилею фемінізму”, коли жінки повстали проти стереотипізації їх як домогосподарок або представниць лише окремих професій.

Під час роботою над своєю книгою Сівер дослідили літературу з гендерних питань за кілька десятиліть, а також спілкувалися з самими батьками. Вони кажуть, що багато людей, яких приваблює гендерно нейтральне виховання, хочуть позбавити своїх дітей того досвіду, який мали вони самі;

Вони зростали у світі, де стереотипи щодо чоловіків та жінок були більш поширеними, ніж сьогодні, трансгендери стикалися з вищим рівнем дискримінації, а стосунки ЛГБТК+ були менш прийнятними Усе це впливало на людей, які не відповідали цим нормам.

Гендерно нейтральне батьківство, таким чином, з’явилося не для того, щоб “нейтралізувати” стать дітей, “а щоб дозволити їм відкрити свою власну ідентичність, замість того, щоб їм про неї розповідали інші”, каже Сівер, які використовують щодо себе займенники вони/їх.

Деякі батьки віддають перевагу терміну “гендерно-креативне батьківство” або “гендерно відкрите батьківство”, щоб уникнути думки, що метою є “нейтралізація” статі.

Цей підхід до виховання здебільшого залишався нішевим у 90-х і 2000-х роках, каже Сівер, але став трохи більш відомим на початку 2010-х років – після того, як кілька квір- і гетеро-сімей поділилися своїми історіями у ЗМІ, що викликало змішану реакцію.

Серед них було подружжя з Торонто, яке виховувало дитину на ім’я Сторм, не “навішуючи ярлика статі”, а також цисгендерний чоловік та його дружина-гендерквір із Солт-Лейк-Сіті, які документували у соцмережах процес виховання своєї дитини на ім’я Зумер.

Також з’явилися повідомлення про те, що деякі дошкільні заклади у Швеції уникають використання займенників “він” і “вона” щодо усіх учнів, які відвідують школу, які теж привернули увагу до гендерно нейтральної ідеології, каже Сівер.

Приблизно в той самий період Сівер, які ідентифікують себе як трансгендерну, небінарну та поліаморну особу, почали виховувати першу з трьох дітей без гендерних ярликів.

Сівер пояснює, що їхній особистий досвід у 1990-х роках сильно вплинув на таке рішення. Хоча батьки Сівер зазнали впливу попередніх феміністських хвиль і заохочували дітей “робити все, що завгодно”, вони все одно називали Сівер дівчинкою, що їм було некомфортно.

“Мені знадобилося прожити майже до 30 років, щоб зрозуміти, що я можу просто вийти з цієї коробки, тому що мені бракувало для цього слів. Мене не вчили такої мови”, – каже Сівер.

Як і Мартенсон, Сівер вважає, що гендерно нейтральне виховання з народження полегшує життя дітям, які вирішують, що вони не вписуються в бінарні норми, і може допомогти цим дітям уникнути “непорозумінь”, яких Сівер зазнали у юності.

Вони також сподіваються, що цей підхід допоможе поширювати феміністичні ідеї – адже, за їхніми словами, “жорсткі ідеї гендеру” були головним джерелом патріархального гноблення.

“Чим відкритішими зможуть вирости наші діти, тим менш гендернізовані структури влади впливатимуть на те, хто має владу в суспільстві, і, отже, хто отримує від цього найбільший прибуток”, – кажуть вони.

Марк Вармаєр, психотерапевт, який працює з сім’ями в Брайтоні, додає, що в 2020-х роках розмови про гендерну ідентичність і гендерне гноблення стали набагато більш звичним явищем у ЗМІ та суспільстві, і що це допомагає показати батькам, що існують альтернативні шляхи виховання дітей.

Він каже, що дедалі більше батьків усвідомлюють можливість виховувати гендерно нейтральну дитину – зокрема завдяки ширшому використанню займенників вони/їх, а також загальному зростанню обізнаності про вплив стереотипів і упереджень.

Зі свого досвіду роботи як з батьками, так і з підлітками, він каже, що більшає батьків, які бажають дати своїй дитині “психологічний та емоційний простір, щоб повністю висловити себе, мінімізуючи свідомий і несвідомий вплив гендерних упереджень на дитину” – наприклад, вважати дівчат “слабшими”, а хлопчиків “розумнішими”.

Маркус Тшаннен із дружиною теж обрали гендерно нейтральне виховання двох своїх дітей

“Вони можуть випробувати, що для них найкраще”

На практиці гендерно нейтральне батьківство буває різним – і підходи, які використовують батьки, часто мають особистий характер, адже пов’язані з їхнім власним досвідом.

Один із варіантів – звертання до дітей за допомогою займенників вони/їх (англ. they/them). Для опису таких дітей в англійській мові з’явилося слово “theyby” – поєднання слів “they” (вони) і “baby” (малюк).

Деякі батьки вважають за краще використовувати суміш займенників “він” і “вона”. Інші, як-от Габріелла Мартенсон, не вживають слів “хлопчик” або “дівчинка”, але можуть використовувати займенники, які відповідають статі дитини при народженні (якщо дитина не просить іншого), але віддають перевагу нейтральним альтернативам, таким як слово “дитина”.

Письменник Маркус Тшаннен зі Швейцарії, який використовує гендерно нейтральний підхід до батьківства, каже, що хотів би ідентифікувати своїх дітей гендерно нейтральним займенником, таким як “вони”, однак його не існує в німецькій мові.

Натомість він і його дружина називають своїх двох маленьких дітей різними прізвиськами, які не завжди відповідають гендерним стереотипам.

У німецькій мові всі іменники мають префікс чоловічого, жіночого або середнього роду. Слово “миша”, наприклад, є іменником жіночого роду з родовим префіксом die (die Maus).

Тшаннен каже, що більшість німецьких батьків уникали б давати хлопчикові таке прізвисько, однак його родина так вважає.

“Як батьки, які креативно ставляться до гендерних питань, ми свідомо використовуємо імена з усіма трьома граматичними родами, – каже він. – Це дає ту перевагу, що вони можуть випробувати те, що для них найкраще, перш ніж обрати займенник, який їм подобається”.

“По суті, ми хотіли дати їм більше можливостей, ніж суспільство, яке з раннього віку намагається загнати їх у гендерні норми”, – додає він.

Він і його дружина гетеросексуали, і кожен ідентифікує себе зі своєю статтю при народженні. Для них гендерно нейтральне батьківство стало не відповіддю на власне дитинство, як реакцією світ, що розвивається, і рішенням вчинити по-іншому. Зокрема, вони обоє були приголомшені “важким маркетингом” книг, одягу та іграшок, розділених за гендером, який, як вважає Тшаннен, “вибухнув” у Швейцарії протягом останніх десятиліть.

Вони купують своїм дітям різноманітний одяг і намагаються забезпечити їм широкий вибір речей і розваг.

“Ми дбаємо про те, щоб вони читали книжки або дивилися фільми, які представляють певну різноманітність, і не відтворювали занадто багато гендерних стереотипів, – каже він. – Але головне, ми стежимо за своєю мовою, щоб самим не відтворювати гендерні стереотипи, і намагаємося бути хорошим прикладом для наслідування. Крім того, ми з самого початку відкрито говорили про стать і сексуальність – звісно, відповідно до віку”.

Подібно до Мартенсон та Сівер, Тшаннен також сподівається, що цей досвід полегшить ситуацію, якщо його діти ідентифікують себе як ЛГБТК+, і спонукає їх краще приймати інших людей, які відносять себе до цих категорій.

“Цілком реально, що наші діти зустрінуть інших дітей, які не ідентифікують себе зі статтю при народженні, і що вони зустрінуть багато квір-людей у своєму житті, – каже він. – І я хочу, щоб наші діти розуміли різні гендерні ідентичності, і я хочу, щоб вони розуміли різні займенники”.

Він визнає, що інші батьки можуть заохочувати ці цінності, не змінюючи такою мірою свою мову та поведінку, і вважає, що усі батьки можуть знайти місце в “гендерно нейтральному спектрі”, де почуватимуться найбільш комфортно. Водночас він вважає, що підхід його сім’ї є потенційно більш корисним у боротьбі з гендерними стереотипами і стигматизацією.

Невідомі впливи

Оскільки гендерно нейтральне батьківство досі є відносно новим і обмеженим явищем, дослідники ще не багато знають про його довгостроковий вплив, зокрема про те, як воно впливає як на дітей, так і на суспільство в цілому.

Прихильники цього підходу стверджують, що він має вплив, принаймні на індивідуальному рівні.

Зі свого досвіду Тшаннен каже, що в його регіоні Швейцарії досі багато говорять про речі “для хлопчиків” або “для дівчаток”. Однак, за його словами, його діти “не купуються на це”.

Наприклад, якщо його старша дитина почує, як вчитель скаже, що “хлопчики не фарбують нігті”, він “активно висловить незгоду або просто мовчки похитає головою”.

Він каже, що ця дитина – які розповіли батькам про свою ідентичність, коли їм було близько п’яти років, але не хочуть, щоб це публікували – також не схильна до “типових” інтересів хлопчиків чи дівчаток, кольорів чи іграшок (хоча Тшаннен каже, що якби й було навпаки, то у нього з цим не було б проблем).

Найстарша дитина Мартенсон, якій зараз 11 років, ідентифікувала себе як дівчинку приблизно з чотирьох років, що відповідає її статі при народженні. Але Мартенсон вважає, що досвід її дочки, яка виросла в гендерно нейтральній сім’ї, допоміг їй почуватися комфортніше, маючи різноманітні хобі та гендерно різноманітний гардероб, коли вона подорослішала.

За її словами, її дочка вже дуже добре сприймає однолітків, які ідентифікують себе геями або “не одягаються, як зазвичай”.

“Їй це байдуже. Вона вважає, що це круто, і вона вважає, що вони сміливі, щоб говорити про це”, – каже Мартенсон.

І Тшаннен, і Мартенсон чітко розуміють, що гендерно нейтральне батьківство не припиняється, коли дитина вибирає стать, з якою себе ідентифікує. Наприклад, вони все одно намагаються уникати мови гендерних стереотипів удома.

“Коли я говорю про інших дітей, якщо це хтось, кого ми [добре] знаємо, я можу сказати “вона” або “він”. Але якщо це дитина на ігровому майданчику або їхні друзі в школі, я просто називаю їх “вашими друзями” або за їхніми іменами, а не кажу про “хлопчиків” і “дівчат”, – каже Мартенсон.

Але психотерапевт Вармаєр каже, що його досвід роботи з клієнтами показує, що не всі діти, яких виховують таким чином, реагують позитивно.

“Для дітей, які відчувають, що можуть безпечно досліджувати простір, який пропонують їм батьки, ця подорож може стати відкриттям. Однак для деяких дітей відсутність встановленої ідентичності може принести з собою невпевненість і підвищену тривожність”, – каже він.

Замість того, щоб відкинути гендерні норми, як сподівалися їхні батьки, вони можуть, навпаки, “повернутися до більш міцно вкоріненої гендерної ідентичності, щоб компенсувати це почуття невизначеності та отримати якусь упевненість”.

Манді Лал, сертифікована коуч із дитячого горя та психічного здоров’я, що працює у Вокінгемі поблизу Лондона, підтримує деякі аспекти гендерно нейтрального батьківства, як-от вибір різноманітного одягу та іграшок. Але вона погоджується, що відмова від гендерних займенників може збити з пантелику деяких дітей, особливо коли більшість їхніх однолітків все ще ідентифікуватимуться як дівчатка чи хлопчики.

“Якщо сказати, що дитина “вони” – я не думаю, що дитина може зрозуміти, що таке “вони”, і, можливо, відчуватиме, що не вписується у світ”, – каже вона.

Один із дітей Лал є трансгендером і зазнавав “жахливих знущань” у школі. Вона вважає, що діти, яких називають “вони”, можуть не уникнути подібних насмішок, навіть якщо їхні батьки обрали такий підхід, щоб уникнути майбутніх проблем, якщо їхні діти не відповідатимуть гендерним нормам.

Водночас вона зазначає, що дітям, які не мають гендерної приналежності, все одно може знадобитися “перемикати” свою ідентичність, якщо вони пізніше виберуть бінарну гендерну приналежність.

“Якщо батьки вибирають “вони”, то ймовірність того, що дитина вибере свою стать як “він” або “вона”, все ще досить висока. Отже, цій дитині ще багато чого належить пройти. Це не обов’язково її захистить”, – вважає спеціалістка.

Батьки, які вирішують виховувати своїх дітей без урахування статі, також повинні знати, що навіть якщо вони намагаються просувати свободу, їхній підхід може бути не позбавлений упередженості, додає Вармаєр.

“Робота батьків полягає в тому, щоб цікавитися, ким є дитина, і слухати дитину, а не нав’язувати дитині “проєкт” чи ідеологію. Тож так само, як зараз вважається шкідливим говорити дитині, як треба бути дівчинкою чи хлопчиком, так само шкідливим може бути нав’язування дитині батьками будь-яких антигендерних поглядів”, – каже він.

Еріка Олссон, біхевіористка зі Стокгольма, також вважає, що деякі батьки, які обирають гендерно нейтральне батьківство, займають “політичну позицію” – наприклад, щоб “зробити заяву проти патріархату” або виправдати проблеми у власному житті, пов’язані з тим, як вони особисто сприймають гендер.

“Я думаю, що справа в самих батьках. Я думаю, що вони можуть бути незадоволені своєю власною маскулінністю чи фемінністю”, – стверджує вона.

Загальні виклики

Враховуючи дискусію про етику та ефективність гендерно нейтрального батьківства, експерти погоджуються, що загальним викликом для тих, хто обирає цей підхід, є навчитися мати справу з реакцією інших.

“Гендерно нейтральне батьківство все ще обирає відносно невелика кількість людей, і вони досі отримують майже таку ж негативну реакцію, як і на початку 2010-х років”, – стверджує Сівер.

Вармаєр також попереджає, що “критика може надходити не лише ззовні, а й зсередини сім’ї, особливо у випадку старших поколінь, таких як бабусі й дідусі”.

Через це, каже він, батьки можуть відчувати тривогу та відчуженість, особливо якщо вони не мають надійної мережі підтримки.

І дійсно, Мартенсон каже, що її мати постійно сумнівалася в її стилі виховання й називала “дивним” те, що її діти порушують гендерні норми щодо одягу.

Тшаннен, навпаки, каже, що його стиль виховання не став такою великою проблемою, як він очікував, і він особисто не стикався з різко негативною реакцією.

“Ми пояснили це друзям і родині без зайвого шуму, і вони просто [підтримали] це”, – пояснює він.

Водночас він бачив негативну реакцію від незнайомців в інтернеті щоразу, коли писав про свою сім’ю.

“Дехто вважає, що це крайність, вони мають на увазі, що ми промиваємо мізки нашим дітям і забираємо в них щось, – каже він. – У людей багато неправильних уявлень”.

Ширша тенденція?

Серед прихильників і спостерігачів цього явища тривають дебати щодо того, чи стане гендерно нейтральне батьківство більш прийнятним і поширеним.

Сівер стверджує, що нещодавні приклади гендерно нейтрального батьківства в новинах і соцмережах можуть сприяти “невеликому зростанню визнання”. Однак, на їхню думку, це ще не скоро стане мейнстримом.

“Я сподіваюся, що це стане набагато поширенішим явищем, але за нинішніх темпів це займе десятиліття, особливо враховуючи те, що політика правого крила та розмови про захист дітей від так званої “гендерної ідеології” зростають скрізь у західному світі”.

Тшаннен також вважає, що попереду “довгий шлях” до того, щоб гендерно нейтральне батьківство перестало бути нішевим, попри зростання уваги ЗМІ до цього явища. Він каже, що між помітним зростанням інтересу та відчутними змінами в поведінці є велика різниця.

Однак інші, як-от Мартенсон, більш оптимістичні щодо траєкторії, особливо в більш прогресивних країнах, таких як Швеція, яка має історію захисту гендерної рівності та прав ЛГБТК+. Мартенсон каже, що за роки після народження її першої дитини стало набагато менше батьків, які на дитячому майданчику питають про стать її дітей. Водночас вона помітила зміни й у маркетингу дитячого одягу та іграшок – “хлопчики в рожевому, хлопчики в колготках тощо”, – що, на її думку, також впливає на ставлення.

“Я думаю, що [гендерно-нейтральне батьківство] стане легшим і популярнішим, — стверджує вона. – У поколінні моєї матері більшість людей взагалі цього не розуміють, але в моєму поколінні багато людей розуміють, тому, коли у моїх дітей будуть діти, я думаю і сподіваюся, що стать не буде такою ж проблемою, як зараз”.

Джерело

Сподобалось? Знайди хвилинку, щоб підтримати нас на Patreon!
Поділись публікацією
Залишити коментарій