Британська режисерка Джорджія Оклі, відома за фільмом «Blue Jean» про лесбійку-вчительку фізкультури, екранізувала роман Джейн Остін «Чуття і чутливість» (Sense and Sensibility). Напередодні виходу стрічки в німецький прокат 15 жовтня вона розповіла в інтерв’ю queer.de, чому бачить у творі квірний зміст і чому поставила в центр історії стосунки двох сестер.
За словами Оклі, невдовзі після початку роботи над фільмом їй сказали, що «Чуття і чутливість» – найквірніший роман Остін. Режисерка погоджується з таким прочитанням, зокрема через образ Маріанни Дешвуд. Її емоційність і пристрасть суперечать уявленням про те, якою мала бути жінка за часів письменниці.
«Вона не вписується в жодну з відведених їй категорій. Вона значно менш визначена й менш бінарна, ніж тоді дозволялося жінкам», – пояснила Оклі.
Режисерка говорить про квірність у широкому сенсі – як про вихід за межі суспільних очікувань, а не приписує героїні певну сексуальну чи гендерну ідентичність.
Оклі також згадала, що сама Остін не виходила заміж і жила разом із сестрою. «Відмова від статус-кво для мене – це квірність», – сказала режисерка. Водночас вона зауважила, що в її екранізації таке прочитання роману відіграє радше другорядну роль.
Оклі, яка вивчала англійську літературу, давно хотіла звернутися до творів Остін. Її захоплює те, як історії письменниці знову й знову переосмислюють, а вони не втрачають своєї сили. «Я завжди сприймала творчість Остін як неймовірно підривну», – сказала режисерка. На її думку, за дотепністю та романтичними сюжетами стоїть критика суспільного устрою. У «Чутті і чутливості» це насамперед питання становища жінок, спадкування та шлюбу.
Прочитавши сценарій Діани Рід і повернувшись до роману, Оклі побачила можливість показати знайому історію по-іншому. У деяких попередніх екранізаціях, каже вона, сюжет або візуальна форма віддаляли її від персонажів. У власному фільмі режисерка прагнула зберегти відчуття їхньої людяності.
Саме тому головними для неї стали не любовні історії героїнь, а зв’язок Елінор і Маріанни. Оклі порівнює розвиток їхніх стосунків зі структурою романтичної комедії: після близькості настає розлука, а згодом – возз’єднання. Йдеться про драматургію сестринських стосунків, а не про романтичний зв’язок між сестрами.
«Чоловіки – це, безумовно, більше, ніж просто декорація. Але серце історії – стосунки Елінор і Маріанни», – підсумувала режисерка.
Саме їхню взаємодію вона називає найскладнішою парною динамікою фільму.