Як виживає спільнота ЛГБТ в окупованому Херсоні
Херсон – місто на півдні України з населенням у 300 тисяч осіб, яке російські війська окупували у перші дні повномасштабного вторгнення.
Безпечних коридорів для евакуації не було, тому багато мешканців залишаються у місті. Незважаючи на те, що це дуже небезпечно. Як через анонсовані бої за звільнення Херсонської області, так і через терор окупантів. Росія, як і багато авторитарних держав, публічно займає патріархальну позицію. Фем-ЛГБТ організації асоціюються із західним світом, якому РФ вирішила протистояти. А напередодні вторгнення ЗМІ опублікували «розстрільні списки» тих, кого у разі захоплення України росіяни планують ліквідувати. Серед них опинились і лідери ЛГБТ-організацій. Тому активісти, котрі потрапили в окупацію, побоюються за свою безпеку.
Соцпортал попросив голову херсонської організації «Інша» Марину Усманову розповісти про ситуацію в регіоні.
Соцпортал: Розкажіть, будь ласка, про вашу організацію.
Марина Усманова: Феміністична квір-інклюзивна організація «Інша» була створена у 2013 році. Ми займалися правами жінок, правами ЛГБТ-людей, організовували у Херсоні ЛГБТ-марш та квір-форум. У нас був великий гарний ком’юніті-центр. Робили багато творчих проектів. На даний момент багато хто виїхав з Херсона. Двоє людей залишилися. Серед них жінка із чотирма котами та трансгендерний хлопець, який не може виїхати, бо на блокпостах роздягають у пошуках татуювань. А він не має татуювань, але він трансгендерний хлопець. Решта організації в Берліні, трішки в Португалії, трішки в Польщі, трішки на підконтрольній території України.
З: До війни ви стикалися з тими, кому могли не подобатися ЛГБТ-акції? Місцевими правими?
Марина Усманова: У Херсоні дефіцит ультраправих завжди був. Не скажу, що їх не було. Наприклад, депутат міської ради від партії «Свобода» виходив на наш марш, проривався крізь кордон ментів та виривав у мене з рук райдужний прапор. Він йому був дуже потрібний.
Я його наздоганяла та забирала прапор назад. Він знову проривався і знову забирав райдужний прапор.
І його підтримували криками бабусі, ним же приведені. Так у нас висловлювалися ультраправі.
А ще у нас «Правий сектор» у Херсоні очолювала жінка. Вона навіть приходила до нас дивитися кіно. Був фільм про жінок-військових «Невидимий батальйон». А оскільки ми є феміністичною організацією і ми маємо зал, в якому зручно дивитися кіно, ми вирішили його показати, містом порекламували показ. І прийшли дві жінки, сіли із суворими мордочками, подивилися фільм, на дискусію не залишилися, пішли.
А я потім загугла – точно, глава «Правого сектора» до нас приходила кіно дивитися.
Херсон є Херсон. У нас навіть праві якісь такі. Хоча є в мене особиста хейтерка. Вона двічі на мене подавала до поліції. Вперше за те, що я пропагую комунізм. Це коли до 8 Березня була лекція про Розу Люксембург. Поліція зайшла, спитала: «Що ви тут робите?», поржала та пішла. Вдруге вона подала до поліції за те, що я розповсюджую порнографію. У нас виставка була про тілесність. І там були експонати із оголеною натурою. Але поліція теж поржала та пішла. З того часу я зрозуміла, що нам потрібно винаходити порно-комунізм терміново. Вона виходила протистояти нашому ЛГБТ-маршу з плакатом «Гомодиктатура – це рашизм».
З: А що ви знаєте про ситуацію з правами ЛГБТ у Росії?
Марина Усманова: У загальних рисах. У Німеччині зустрічаю чимало тих, хто поїхав сюди зовсім недавно. Тому розумію, що там відбувається щось погане.
Які зараз з’явилися загрози для ЛГБТ-активістів у Херосоні?
Марина Усманова: По-перше, ненормативно виглядати зараз просто не можна. По-друге, роздягають на вулицях, шукають те, що вони називають «нацистськими татуюваннями». У багатьох представників ЛГБТ-спільнота є татуювання, які говорять про належність ЛГБТ-спільноти. Якийсь райдужний прапор, якісь дівчатка-хлопчики цілуються.
І не дуже зрозуміло, якщо вони не знаходять «нацистських» татуювань, але знаходять гейські татуювання, як вони реагують.
Крім того, і герб України також у багатьох є.
З: А чи відомі випадки, коли репресували, допитували?
Марина Усманова: Так. Одного з наших активістів затримали, забрали та протримали 2 місяці. Зараз людину відпустили, але вона не дуже психічно збережена. Тому зараз він ходить і каже, що працює на Росію, що йому пояснили, що можна казати, а що не можна. Розповідає, що всіх здав. І всі наші з цього приводу шоковані. Тепер люди, які хотіли виїжджати, бояться, бо гадають, що їх здали і вони у фільтраційних списках. І я не знаю, що з того правда, а що просто паніка.
З одного боку – навіщо російським геї? Навіщо їх вносити в якісь списки і не випускати? З іншого боку, що у них там у головах взагалі не дуже зрозуміло.
Ще про погрози, про які варто сказати, це ситуація із трансгендерними людьми. У Херсоні постійно патрулі, перевіряють паспорт. І є люди, у яких зовнішність не відповідає паспортним даним.
Тобто якщо в паспорті стоїть, що ти Вася, а в житті ти гарна блондинка, то тобі кінець.
Тому люди, у яких сильна невідповідність паспортних даних та зовнішності, просто не виходять надвір часто.
З: Ви організовуєте евакуацію. Як це можливо?
Марина Усманова: Ми зібрали водіїв, які вже мають досвід із цього питання. Один із цих водіїв нас вивозив. Ще є дівчина із спільноти, яка вивозить. Вона теж має багато тварин і сама вона не виїжджає, але вона вивозить людей. З дівчиною добре вивозити хлопців. Чоловіків загалом важче евакуювати.
Намагаємось вивозити на Запоріжжя. Вивозили до Одеси. Вивіз однієї людини – від 300 євро. Тому що це дуже небезпечно для водія так чи інакше. І водії, зокрема, ділиться з цими «товаришами» на блокпостах.
Деяких людей доводилося вивозити через Крим (раніше голова Міністерства реінтеграції Ірина Верещук закликала мешканців Херсонської області виїжджати з регіону будь-якими шляхами, зокрема через тимчасово окупований Крим, – ред.). Зв’язуємось із російськими активістами, які допомагають людям виїхати. Там є два шляхи – один на Естонію, інший – на Грузію.
З: Що сталося з вашим офісом? Я читала, що до нього увірвалися і пограбували.
Марина Усманова: Офіс ми, звісно, залишили. Він був закритий.
Камери стеження зафіксували, що було розкрито замок чуваками у військовій формі. Вони вкрали всю техніку, щось зіпсували.
У нас волонтер є, який проходить повз офіс періодично. Він після цього виніс із офісу все, що можна. Ще одна дівчина мистецтвознавця робила у нас виставки. І після у нас залишалися мистецькі роботи. Вона винесла з офісу все, що стосується мистецтва. І сховала у себе вдома. Хоча там були картини такого розміру, що ого-го. Одна художниця зробила кілька великих робіт, вони теж у офісі стояла. І вона якось їх винесла.
Також винесли дивани, пуфи. Подарували їх сусіднім нім кафе. Нехай вони краще юзають. Вони якраз літній майданчик відкрили. А після цього наші волонтери запросили зварювальника, ми їм перевели грошей на цю справу. І зварювальник просто заварив офіс.
С: Як ви можете прокоментувати петицію про легалізацію одностатевих шлюбів, яка набрала потрібну кількість голосів?
Марина Усманова: Дуже добре, що ми набрали 25 тисяч голосів для петиції. Тому що це говорить про зміну дискурсу в громадській думці і про те, що ЛГБТ-спільнота мобілізувалася і нарешті може підписати петицію. І я бачила, як багато волонтерів, що не належать до спільноти, поширювали цю петицію і підписували її. Це все чудово.
Але для того, щоби запровадити одностатеві шлюби в Україні, потрібно внести зміни до Конституції. Робити зміни до Конституції у воєнний час не можна.
У нас у Конституції написано, що шлюб – це союз між чоловіком та жінкою. І це варто було б змінити. Але зараз цього не можна зробити. Тому я не думаю, що легалізацію одностатевих шлюбів зараз якось можливо. Що президент із цього приводу скаже, звісно, послухаємо. Але зараз мені не здається це реальним. Але загалом розширення свобод, зокрема шлюбних, – це хороша корисна річ.
С: Що ви зараз робите, будучи в ЄС?
Марина Усманова: Я була на берлінському анархо-прайді, розповіла там про Батька Махна німцям. Ходімо на дискусії, виступаємо на будь-яких мітингах, розповідаємо про Україну, Херсон, фандрайзим, збираємо гроші. Ми, з одного боку, вивозимо херсонців, з іншого, тим, хто не виїжджає, надсилаємо допомогу.
Там роботи немає, ціни нелюдські.
Тому ми тут збираємо гроші та спрямовуємо свої основні зусилля на Херсон. На своє ком’юніті та на жінок, які опинилися у важких ситуаціях. Там же є зґвалтування, є дружини солдатів ЗСУ, які тепер там та ще ризикована категорія. Тож тепер наша цільова аудиторія це ще й дружини солдатів.
C: До перемоги ще далеко. Але якщо уявити, то чим ви хотіли б займатися в Україні після?
Марина Усманова: Я б хотіла, щоб після цього, по-перше, Херсон був українським. По-друге, щоб Херсон був. Щоб він був фізично, а не як Маріуполь. Я дуже хотіла б повернутися у довоєнний Херсон і займатися всім тим, чим я займалася. Але так не вийде. Тому доведеться розгрібати та відновлювати.
