Я не чекатиму ще 30 років, бо можу не дожити. Як ЛГБТ-військові в Україні страждають від цькування
Частина Майдану Незалежності в Києві укрита тисячами маленьких синьо-жовтих прапорців на честь загиблих воїнів України. Цього місяця група активістів додала до них особливі – у центрі кожного з них зображені єдинороги, що символізують солдатів-геїв, які загинули на війні.
Смерть ЛГБТ-солдатів в Україні підкреслює нерівність. Вони не мають таких же прав, як гетеросексуальні військові. Гей-шлюби є незаконними, тобто коли ці солдати гинуть, їхні партнери не можуть вирішувати, що станеться з їхніми тілами, й вони не мають права на державну підтримку.
30-річний художник по костюмах Родіон приїхав встановити прапорець на честь свого колишнього хлопця Романа, який був убитий у перші місяці великого вторгнення, за день до свого 22-річчя.
Роман і ще п’ятеро людей з його бригади загинули під час ракетного обстрілу під Куп’янськом, що на Харківщині, після того, як місцева родина передала росіянам інформацію про їхню позицію.
“Уся ця смерть, уся ця кров – вони однакові, незалежно від того, чи ти гетеросексуальний, чи гомосексуальний”, – каже Родіон, але його раптово обриває знайомий вий сирен повітряної тривоги.
“Бачите? – продовжує він, показуючи на небо. – Ракети можуть вбити нас так само, як і всіх інших”.
Втім, війна зробила їхню боротьбу за рівні права ще більш нагальною.
“Я чекав 30 років, я не можу чекати ще 30, тому що я не можу гарантувати, що я буду живий, коли це закінчиться”, – каже Родіон.
Ставлення до прав ЛГБТ за останнє десятиліття змінилося, оскільки Україна прийняла європейські цінності, хоча багато хто досі дотримується консервативних і навіть гомофобних поглядів.
Наявність відкритих геїв, які воюють і гинуть на передовій, кинула ще більший виклик упередженням. Але істотні зміни побачити важче.
Минулої весни, коли до парламенту подали законопроєкт про дозвіл одностатевим парам мати цивільне партнерство, на нього покладали надії, але за 14 місяців його так і не ухвалили.
Тим часом ЛГБТ-військові розповідають про цькування та переслідування у своїх підрозділах.
Коли Марія Воля ледь не загинула, захищаючи у 2022 році свій рідний Маріуполь, який тепер перебуває під російською окупацією, вона вирішила, що настав час здійснити камінг-аут.
Попри те, що 31-річна дівчина служила в армії з 2015 року, повномасштабне російське вторгнення змусило її переглянути свої страхи. Вона зрозуміла, що відверто говорити про свою сексуальну орієнтацію – не те, чого варто боятися.
Свій камінг-аут Марія опублікувала в тікток-акаунті для ЛГБТ-військових. Коли цей допис побачив її командир, він сказав його видалити. Потім вона отримала хвилі ненависті від анти-ЛГБТ-активістів в інтернеті. Марія перейшла в іншу частину і зараз працює радіоінженеркою 47-ї бригади на Донеччині.
Але все одно їй доводиться стикатися з дискримінацією. “Чому ви не можете створити свій власний підрозділ?” – питають деякі її однополчани. Її продовжують цькувати в інтернеті та на вулиці – настільки, що іноді вона боїться вийти у військовій формі, щоб її не впізнали.
Але 16 червня, коли вона поїхала з передової у відпустку, Марія одягла камуфляжні штани на перший від початку повномасштабного вторгнення прайд-марш у Києві.
Разом зі своєю нареченою Діаною, Марія приєдналася до хору, що скандував “Перемога та рівність”.
“У нас дві вимоги. Більше зброї та цивільні партнерства”, – вигукували організатори.
Легалізація одностатевих шлюбів наразі неможлива, оскільки для цього потрібно змінити Конституцію, а цього зробити не можна, поки в Україні діє воєнний стан.
“Я не можу виключати, що зі мною станеться щось серйозне, і я хочу, щоб моя наречена була забезпечена, захищена”, – каже Марія.
Під час цих її слів Діана поворухнулася й відвела погляд.
“Мені не подобається, коли ти так говориш”, – сказала вона.
Але Діана розуміє ризики. Коли Марія дзвонить їй з передової, на задньому плані чути вибухи.
“Ми хочемо бути на зв’язку стільки, скільки можемо, але я не розповідаю їй про все, що переживаю”, – каже Марія й визнає, що це її надто лякає.
До Марії та Діани під дощем приєдналися близько дюжини ЛГБТ-військових. Для деяких це був їхній перший прайд, і вони отримали спеціальний дозвіл від своїх командирів, щоб відвідати його у цей день. У 2021 році про таке не могли й подумати.
Одна пара під час прайду вирішила зробити камінг-аут перед своїми рідними та побратимами.
“Це дуже емоційний день для нас, – сказали вони, які поки що не готові публічно оприлюднювати свої імена. – Ми пишаємося тим, що змогли показати людям, що солдатів-геїв багато, ми теж захищаємо Україну на фронті”.
ВВС запитала українське армійське керівництво про ставлення до ЛГБТ-військових, але відповіді не отримала.
Велику роботу для підвищення видимості ЛГБТ-солдатів на передовій провів Віктор Пилипенко, перший відкритий військовий-гей в українській армії, який розповів про свою сексуальну орієнтацію у 2018 році.
Бойовий медик створив онлайн-спільноту, заохочуючи бійців ділитися своїм досвідом в інстаграмі – після того, як помітив, що коли він розповідав людям, яких він рятував у невеликих прифронтових селах, що він гей, вони часто ставилися до цього з розумінням.
“Ставлення людей змінюється, тому що вони чують наші історії. Наприклад, у Києві багато солдатів-геїв керують системами протиповітряної оборони, і люди їм дуже вдячні”, – каже він.
Віктор визнає, що їхній спільноті певним чином допоміг Володимир Путін, який, захопившись просуванням традиційних сімейних цінностей, зробив гомофобію частиною своєї ідеології. А українці хочуть протистояти йому будь-якими способами.
“Це війна цінностей, і люди розуміють, що якщо ми хочемо продовжити нашу інтеграцію в Європу, вступити в ЄС, вступити в НАТО, то ми повинні прийняти ліберальні цінності”, – каже Віктор.
Але все одно спротив змінам є значним. Прайд у Києві охороняла поліція – і тому, щоб він не став мішенню Росії, але також і від анти-ЛГБТ груп, які щороку зривають марші.
На захід допустили лише 500 осіб, які пройшли лише кілька десятків кроків, перш ніж спуститися у метро, коли ультраправі контрпротестувальники увірвалися до прайду, скандуючи гомофобні образи.
“Група людей, які проти нас, невелика, але вони голосні та стають дедалі активнішими”, – сказав Віктор перед тим, як сісти у поїзд метро. Повертатися додому вулицями він вважав небезпечним.
Подібний сценарій розгортається і в парламенті. Там законопроєкт про цивільне партнерство заблокував комітет депутатів після тиску з боку церковних лідерів, каже депутатка Інна Совсун, яка представила законопроєкт минулого року. У деяких частинах України гомофобія посилюється релігійними переконаннями.
“На жаль, ми бачимо, що парламент більш консервативний, ніж суспільство, і замість того, щоб прислухатися до громадськості, політики реагують на церкви, які не є більшістю, але які голосні”, – вважає Совсун.
Один із членів комітету з юридичних питань, де зараз розглядають законопроєкт, сказав BBC, що більшість членів комітету виступають проти закону та керуються думкою церков та своїх виборців.
Депутат Микола Стефанчук зазначив, що зараз прихильники проєкту намагаються переконати його опонентів.
ЛГБТ-солдати та активісти тим часом починають думати, що війна може прочинити вікна для змін, на які вони сподівалися.
Наступного дня після маршу Віктору стало зле. Він хотів вірити, що гомофобні протести залишилися в минулому. Але Марія і Діана вже не мали подібних ілюзій.
Коли законопроєкт представили вперше, Марія, сповнена надії, писала листи депутатам. Але вона перестала це робити, оскільки процес загальмував.
“Я думаю, це буде довгий шлях”, – каже вона.
Матеріал підготовлений за участю Таньярат Доксоне, Ганни Циби та Анастасії Левченко
