“Хіба ми хочемо жити, як у Москві або в Тегерані”: юрист про легалізацію одностатевих шлюбів
У червні на сайті президента України було розміщено електронну петицію про легалізацію одностатевих шлюбів в Україні. На початку липня вона 25 тисяч голосів – тепер її має розглянути президент України.
Скептичніше налаштованим людям може здатитя, що такого роду петиція “не на часі”. Утім, підписанти петиції наголошують, що у воєнних реаліях дуже важливо мати змогу легально мати стосунки зі своїми партнерами і партнерками, оскільки йдеться не лише про бажання відгуляти весілля.
Йдеться про можливість доступу до реанімації, доступу у випадку загибелі партнера або партнерки, і багато тих речей, про які думали ті українці та українки, які після початку вторгнення Росії в Україну, після 24 лютого мали офіційні шлюби. Cуспільне мало розмову про це з експертом з адвокації Правозахисного ЛГБТ-Центру “Наш світ” Андрієм Кравчуком.
Андрію, чи знаємо ми, скільки ЛГБТ-жінок і чоловіків сьогодні захищають Україну на фронті?
Не знаємо, можемо тільки здогадуватися на основі тієї інформації, яку можна десь знайти. Наприклад, є така група у Фейсбуці “ЛГБТ-військові та волонтери” – і є організація з аналогічною назвою. У групі вже більше двох тисяч учасників. Я її читаю, кожного дня я бачу нові фото, нові камінг-аути. Люди, які зараз просто служать в українській армії, викладають своє фото і розповідають про те, що вони відкриті, або інколи закриті лесбійки, геї. Інколи навіть трансгендери, які зараз просто захищають нашу батьківщину.
Ті із захисників і захисниць, які роблять камінг-аути, відкривають той факт, що вони є представниками ЛГБТ+ спільноти. Наскільки я можу бачити з новин, якихось повідомлень про акти утисків чи агресії ми не бачили.
Ні, саме у війську, у діючій армії ми не зафіксували жодних гомофобних чи трансофобних інцидентів з початку відновлення російської агресії.
Це яскравий факт про українське військо. Зрештою, це не просто так. Дуже демократична і наповнена людьми з різних середовищ інституція – можливо, саме це стане точкою зростання і точкою змін для українського громадянського суспільства. Тут закономірно поставити запитання: чому у реаліях після 24 лютого 2022 року на часі вкотре підняти тему потреби легалізувати ЛГБТ-шлюби в Україні?
Можу сказати на власному досвіді. Я живу зі своєю коханою людиною вже чверть сторіччя. Чверть сторіччя ми ділимо всі лиха та радість у нашому житті. Коли мене призвали (хоча врешті-решт й дали відстрочку) і я зрозумів, що завтра можу загинути, то подумав: “А як буде жити мій чоловік у такому випадку?”.
Я був вимушений піти до нотаріуса і скласти на нього заповіт, заплативши 800 грн. Якби ми були одружені між собою, я б не мав цього робити. Більш того, навіть якщо я загину, а він успадкує моє майно, він буде вимушений платити за нього 5% від вартості. Це можуть бути просто непідйомні гроші для того, щоб вступити, наприклад, у володіння квартирою. Якби ми були подружжям, він нічого би не мав заплатити.
Це очевидна дискримінація. Не дай Боже, потраплю в лікарню, то його можуть просто до мене не пустити, бо такі закони. Існує безліч ситуацій, про які ми не замислюємося у повсякденному житті, коли у нас все нормально.
Також треба уточнити, що у випадку неофіційно оформлених стосунків – це стосується жінок і чоловіків в Україні будь-якої ідентичності та орієнтації – родина так само не матиме права на соціальні гарантії, які дає держава захисникам і захисницям, які отримали інвалідність на фронті або ж загинули під час виконання свого обов’язку із захисту України.
Так, безумовно.
У нас, на жаль, в країні немає жодної форми легалізації одностатевих сімейних стосунків. Вони визнаються державою. Я хочу сказати, що згідно з сімейним кодексом одностатеві партнери вже визнаються як сім’я, і про це є відповідні судові рішення. Проблема в тому, що будь-які сімейні права стосуються не абстрактних членів сім’ї, а конкретних родичів: дружин, дітей, двоюрідних братів і таке інше. Якщо ви не є цим конкретним родичем, тоді ви не маєте жодних прав члена сім’ї або близького родича.
Що потрібно, аби змінити цю ситуацію? З думкою про петицію, яка зараз висить, набрала потрібну кількість підписів на сайті президента України, яка мета, чого прагнуть представники ЛГБТ-спільноти, вимагаючи легалізації шлюбів?
Представники ЛГБТ-спільноти вимагають і хочуть жити, як у звичайній, сучасній, цивілізованій державі. Ми хочемо жити в Києві так, як живуть люди в Лондоні. Парижі, Мадриді, Берліні – по всьому цивілізованому світі. Ми не хочемо жодних особливих фраз, ми не хочемо жодних привілеїв для себе. Ми хочемо жити за рівними правами. Якщо люди в розвинених країнах Заходу живуть щасливо і вони через це не відчувають жодних проблем з цим, то чому би нам так не жити? Хіба ми хочемо жити, як у Москві або в Тегерані?
- Нагадаємо, зареєстрована на сайті президента України 3 червня петиція про легалізацію одностатевих шлюбів перевищила необхідну мінімальну кількість голосів у 25 тисяч.
- У ній йшлося: “У цей час кожен день може бути останнім. Хай люди однієї статі отримають можливість створити сім’ю й мати офіційний документ, що підтвердить це. Їм необхідні такі ж права, що й у традиційних пар”.
- Згідно законодавства України “Про звернення громадян” Президент повинен її розглянути впродовж трьох місяців. Наразі реєстрацію одностатевих шлюбів узаконено у 31 країні світу.
