Хай депутати, які проти легалізації одностатевого партнерства, скажуть це в очі військовим ЛГБТ — Совсун

Петиція про легалізацію одностатевих шлюбів в Україні перевищила необхідне мінімальне число голосів у 25 тисяч. Однак, щоб дозволити ЛГБТ-шлюби необхідно внести зміни до Конституції, що заборонено робити під час воєнного стану. Як тоді бути?

Громадське радио говорили про це з Інною Совсун — народною депутаткою України від фракції «Голос», заступницею міністра освіти й науки України у 2014-2016 років.

Інна Совсун: Так, у форматі шлюбу ці зміни внести було б складно, тому що у нас в Конституції йдеться про те, що шлюб — це союз між чоловіком та жінкою. Але це не означає, що ми жодних іншим чином не можемо розв’язати проблему. Окрім формату шлюбу, є й інші формати, про які частіше і говорять представники та представниці ЛГБТ-спільноти. Зокрема, формат цивільного партнерства. Він передбачає менший обсяг спільних прав і зобов’язань між партнерами, але це той можливий формат, який влаштовує ЛГБТ-пари. А також є гетеросексуальні пари, які не хочуть одружуватися, але прагнуть якимось чином узаконити свої стосунки. Цю проблему зараз можна вирішити форматом цивільних партнерств.

Якщо правильно виписати законодавство, то найчутливіші питання, пов’язані з захистом прав військових з ЛГБТ-спільноти, можна вирішити. І вирішити, не вступаючи у дискусії щодо того чи треба, чи ні змінювати Конституцію у воєнний час. Закон про цивільне партнерство не передбачає внесення змін до Конституції і є цілком можливим до реалізації зараз.

Вікторія Єрмолаєва: Чим цивільне партнерство відрізняється від формату шлюбу?

Інна Совсун: Йдеться про трохи менший спектр взаємних прав та обов’язків у порівнянні з правами/обов’язками, які виникають у шлюбі. До прикладу, актуальним зараз для військових з ЛГБТ-спільноти є право консультування у контексті надання медичної допомоги. Тобто у випадку, якщо військовий чи військова потрапили у лікарню й не можуть ухвалювати медичні рішення щодо себе, то партнер чи партнерка мають мати можливість ухвалювати ці рішення за людину.

Також актуальним зараз, на жаль, є питання спадкування. Цивільне партнерство якраз передбачає можливість врегулювати це. Щодо питань спільної власності, то можливі різні формати. У різних країнах це трохи по-різному трактується. Або вся набута під час цивільного партнерства власність є спільною, або цивільне партнерство дає можливість у договорі прописати, яким чином набувається спільна власність.

Найрідше у цивільному партнерстві регулюється питання про дітей. Найімовірніше, якщо ми таки вийдемо на дискусію, аби цей закон мати, то питання про дітей не буде вноситися у закон про цивільне партнерство. Саме щодо дітей, мабуть, і є найбільше відмінностей між шлюбом та цивільним партнерством в інших країнах у тому числі.

Вікторія Єрмолаєва: Чи змінилося з війною ставлення українців до ЛГБТ людей? Нещодавно одне соціологічне дослідження засвідчило, що українці почали краще ставитись до представниць та представників ЛГБТ-спільноти. 

Інна Совсун: Так, прогрес у суспільстві ми бачимо. Особливо молодь у віковій групі 18-25 має значно вищий ступінь прийняття людей з ЛГБТ-спільноти у порівнянні зі старшою віковою групою. Але навіть у старшій віковій групі ненависть до ЛГБТ змінюється часто на менш приязне ставлення, але це уже не ненависть.

Звісно, не треба перебільшувати цю тенденцію. Ми й в реакціях на цю петицію подекуди спостерігали агресію, у тому числі від представників депутатського корпусу. Частина колег почали писати, що вони «не допустять зламу українських традиційних цінностей». Так, зміни відбуваються, суспільство стає більш відкритим, більш готовим приймати, що люди бувають різними. Але тут ще тривалий час треба буде пройти для широкого сприйняття ЛГБТ-людей в Україні.

Найскладнішим цей шлях буде всередині парламенту. Наразі я не дуже оптимістична, що такий законопроєкт зможе пройти парламент. Чесно кажучи, реакція окремих депутатів мене тільки зайвий раз переконує у тому, що у час, коли суспільство стає більш відкритим, депутати продовжують орієнтуватися на свої уявлення про те, що будуть думати виборці у їхньому регіоні.

Назагал вони замовчували петицію або ж заходили в агресивне заперечення прав ЛГБТ-людей. Будь-які апеляції, що до ЛГБТК-спільноти належать і військові, на жаль, теж не працюють. Я б хотіла, щоб народний депутат Ігор Фріс, який почав дуже активно говорити про традиційні цінності, подивився в очі військовим, які зараз воюють, які кажуть, що хочуть, аби їхні партнери мали можливість у випадку, якщо з ними щось станеться, прийти до них в лікарню. Я б хотіла побачити, що б такі нардепи сказали, дивлячись в очі цим військовим. Але вони не дивляться їм в очі, вони пишуть коментарі в Facebook.

Джерело

Сподобалось? Знайди секунду, щоб підтримати нас на Patreon!
Поділись публікацією