«Вони думають, що проявити сексуалізовану увагу до жінки – це круто». Пансексуалка Анна Зяблікова про службу в ЗСУ
Співорганізаторка «ХарківПрайд» та правозахисниця Анна Зяблікова ніколи раніше не асоціювала себе з армією. До 24 лютого вона жила цілком цивільним, хоч і доволі активним, життям: здобувала другу вищу освіту, збирала активну молодь на різні акції в рідному Харкові, багато подорожувала. Втім повномасштабна війна змінила все і довелось багато волонтерити, донатити, не спати ночами. Але цього виявилось замало і одного дня Анна прийшла у військкомат, не маючи сумнівів, що зараз її місце саме у війську.
Анна Зяблікова розповіла ZAXID.NET, як змінилось її життя після вступу в ЗСУ, про стереотипи щодо жінок в армії та чому вона не всім розповідає про свою сексуальну орієнтацію.
«У Харкові я моніторила, як на кажанів впливають вибухи і повітряні тривоги»
«У цивільному житті я зоологиня, спеціалістка по кажанах, науковиця і співорганізаторка прайду в Харкові», – починає нашу розмову Анна Зяблікова. Ми розмовляємо пізно ввечері по відеозв’язку, адже вдень у Ані багато роботи: мобілізовані постійно прибувають до військової частини і їх потрібно кудись направити, знайти їм посади. Зараз Анна працює діловодом в одному з новостворених полків ЗСУ, а ще кілька місяців тому була у Бельгії, де займалися наукою.
«Останні два роки я навчалася у міжнародній магістратурі по програмі Erasmus на спеціальності тропічна екологія і біорізноманіття. Через повномасштабну війну я не змогла її закінчити вчасно. Повномасштабна війна мене вибила з колії. Я на той час була в Бельгії. В мене була провина вцілілого, хоча і намагалась це сама у собі заперечувати, думала, що все окей. Але при цьому я могла тиждень не митися, за день забути поїсти та попити, весь час намагалась якось допомогти ЗСУ», – згадує Анна Зяблікова.
Ще минулого року Ані діагностували тривожний розлад, війна лише погіршила її емоційний стан. Зрозумівши, що жити за кордоном стає морально все важче, вона наважується повернутись в Україну. Була середина травня: Аня приїжджає до Львова і одразу розуміє, що це було правильне рішення.
«І мені ставало все краще і краще тут, бо навколо були мої близькі люди, суспільство, яке мені близьке по духу. Бо навіть у Бельгії, яка дуже підтримує українців, в академічному середовищі обговорювали, що треба надавати стипендії студенству з України, яке постраждало від війни, а також росіянам і білорусам. І фонд, який називається Help Ukraine, надає стипендії одночасно українцям та росіянам. І у мене це все викликало неприємне відчуття, бо вони ніби нам справді допомагають, але якось це все неправильно», – згадує Анна Зяблікова.
Два тижні у Львові Аня волонтерила на вокзалі – в основному допомагала з перекладом іншим волонтерам-медикам. Після цього вона вирішує поїхати у рідний Харків, де не припиняються повітряні тривоги та обстріли. В цих умовах вона навіть намагається займатись наукою.
«Я там навіть вивчала кажанів, робила записи їхніх голосів за допомогою ультразвукового детектора, визначала, як на них впливають вибухи і повітряні тривоги. Отак пройшло моє літо», – сміється Анна.
Зрозумівши, що ментально в Україні почуває себе значно краще навіть під постійними обстрілами, Анна Зяблікова вирішує, що може зробити для рідної країни значно більше і вступає у військо.
«Я дізналася про новостворений полк у ЗСУ, цінності якого мені сподобались, і вирішила, що готова йти в армію. У серпні я потрапила на співбесіду і вже 1 вересня сіла в автобус з мобілізованими та приїхала у частину», – розповідає Анна.
«Взимку, кажуть, на передовій нудно»
Анну Зяблікову взяли на посаду діловода, бо без попереднього військового досвіду жінок на бойові посади в ЗСУ не беруть. Спочатку, згадує Аня, вона засмутилась, адже хотіла потрапити на передову і безпосередньо брати участь у бойових діях. Але згодом зрозуміла, що робота, яку вона робить, теж дуже важлива.
«Тут є два моменти: по-перше, зараз осінь і до того моменту, коли всі пройдуть навчання, бойове злагодження, настане зима. А взимку, кажуть, на передовій дуже нудно, холодно і особливо нічого не відбувається. І тому для себе я вирішила, що зараз я приношу користь на тому місці, на якому є. Ближче до весни я зможу пройти курс молодого бійця і змінити спеціалізацію», – каже Анна.
Діловод у ЗСУ – це щось схоже на HR-спеціаліста, жартує Аня, адже треба щодня проводити співбесіди з людьми.
«Наш полк вирішили масштабувати і за місяць треба було оформити сотні нових людей, знайти їм всім посади. Зараз у нас вже йде робота з командою, організація людей, збір даних для оформлення на фінансові виплати тощо», – розповідає про свої будні Анна Зяблікова.
Полк, у якому служить Анна Зяблікова, – штурмовий, тобто націлений на ведення активних бойових дій. Люди, які сюди призиваються, проходять співбесіди і спеціальний відбір. Втім, каже Анна, іноді трапляються ситуації, коли доводиться додатково пояснювати мобілізованим, що таке штурмовий підрозділ.
«Наприклад, людина приходить у штурмовий підрозділ і така каже мені: “Знаєте, я хочу на небойову посаду, давайте буду ремонтувати машини”. Я пропоную йому посаду у ремонтній роті. А він мені: “А цей ремонт буде відбуватися тут, в пункті постійної дислокації, чи десь там – на передовій?”. І що я маю відповісти? Це ж війна, у нас штурмовий підрозділ і, звісно, що іноді треба буде виїжджати в “поля”. Словом, робота з людьми – це теж цінний і цікавий досвід», – каже Анна Зяблікова.
«Хочеться їм тебе хоч десь помацати, хоч по руці, але торкнутися тебе»
За 8 років війни в Україні жінок в армії уже не сприймають, як якесь «неприродне явище». Але часом у спілкуванні з чоловіками-військовими відчувається порушення особистих кордонів на рівні з домаганням, каже Анна Зяблікова.
«Чоловіки часто спілкуються з тобою зверхньо, особливо ті, які перебувають на високих посадах. Все починається на тактильному рівні – на початку, особливо коли вони ще не знали, що я можу постояти за себе, кожен хотів нагнутися, щось сказати на вушко, помацати за плече, приобійняти за талію. Хочеться їм тебе хоч десь помацати, хоч по руці, але торкнутися тебе», – з неприхованою огидою згадує Анна.
«Я це одразу все це припиняла. Мабуть, я виглядала ненормальною, але мені байдуже. Я сказала, що мені це не подобається і що не треба мене чіпати. Потім більшість з них перестала це робити», –каже військова.
Зі слів Анни Зяблікової, якихось відвертих домагань жінок у її полку не було, але бувають випадки, коли старші за званням чоловіки намагаються пофліртувати.
«Тобто от вони чомусь думають, що проявити сексуалізовану увагу до жінки – це дуже круто і що кожна жінка дуже бажає цього. І коли ти їм на це агресуєш, вони не розуміють, що не так», – обурюється Анна.
Натомість, наголошує військова, чим чоловіки молодші і чим вони мотивованіші служити в армії, тим краще вони розуміють питання особистих кордонів і з повагою ставляться як до жінок, так і до чоловіків в армії.
«У нас нещодавно був кейс, коли один з офіцерів довів до сліз дівчину своєю критикою, яка була висловлена в неетичній формі і ще й серед колективу. Це було дуже негарно. І я рада, що ця людина отримала фідбек від багатьох інших військових, які по званню навіть молодші, але вони заступилися за дівчину. Тобто я бачу, що у нас в полку принаймні йде якесь усвідомлення проблем і робота з цим. Звісно, що ще далеко є куди йти, бо неможливо взяти і вигнати всіх сексистів. Але поки що якихось відверто жахливих речей не відбувається і це тішить», – каже Анна Зяблікова.
У полку, де служить військова, є чимало жінок, у тому числі з високими званнями. Спілкування з ними, стверджує Анна, легке і невимушене. «З жінками працювати тут простіше», – уміхається Аня.
«Коли мене питають, які в мене були хлопці, то я у жартівливій формі відповідаю, що у мене були і хлопці, і дівчата»
Анна Зяблікова – пансексуалка, має досвід стосунків з жінками та чоловіками. Вона, носить шеврон з єдинорогом – це символ військових ЛГБТ, але про значення цього шеврону розповідає не всім.
«Я спочатку прощупувала ситуацію, не розповідала нікому нічого. Але знаєте, мені набагато легше, тому що я пансексуалка, тобто у мене були стосунки і з дівчатами, і з чоловіками. Коли мене питають, які в мене були хлопці, то я у жартівливій формі відповідаю, що у мене були такі-от хлопці і такі-от дівчата. І в принципі, я завжди це подаю як “цікавий факт про мене: моя колишня в «Госпітальєрах»”. Воно ніби і про війну, а ніби і про мене», – пояснює Анна.
Стосунки жінка+жінка сприймаються легше, ніж чоловік+чоловік, особливо в армії, стверджує Анна Зяблікова.
«Жінкам це легше сходить, бо до жінок несерйозне ставлення, тому я дуже багато чого можу спустити на жарт. Тут є і плюси, і мінуси. З одного боку, до тебе ставляться несерйозно і тобі треба щось комусь постійно доводити. А з іншого боку, якісь речі, які зі сторони чоловіка викликали б агресію, їх нам пропускають. Але загалом стосунки жінка+жінка сприймаються легше. Знаєте, чоловіки жартують над геями не через те, що їм не подобаються самі геї, а через те, що їм не подобається почувати себе об’єктом та безсильними. А таким об’єктом часто відчуває себе жінка», – вважає Анна Зяблікова.
Нещодавно Анні вдалося зібрати понад 300 тис. грн на потреби свого полку, і збір вона проводила саме як ЛГБТ-військова. Зі слів дівчини, їй навіть було цікаво подивитись, наскільки активно люди будуть скидати гроші, які збирає хтось зі спільноти ЛГБТ+.
«Я збирала гроші саме як ЛГБТ-військова і я це робила у Twitter, Instagram та за допомогою доволі скандального харківського пабліка в Telegram. І це для мене був своєрідний експеримент: подивитись, скільки людей з харківського пабліка накидають гроші людині, яка пише, що вона ЛГБТ. Я дивилась на реакції і, звичайно, що були і хейтерські відгуки, але їх було у рази менше, ніж схвальних. І таким чином завдяки цьому пабліку вдалось зібрати 100 тисяч грн, а загалом люди мені накидали 335 тис. грн і я швидко закрила збір», – розповідає Анна Зяблікова.
Зараз Аня збирає для себе спорядження, адже планує таки відправитись на військовий полігон на навчання, щоб отримати бойові навички. «Я в ЗСУ і тут треба бути готовою до всього», – завершує розмову Анна Зяблікова.
***
Після нашої розмови Аня надіслала одне коротке, але важливе для цієї історії, повідомлення: «Я забула додати, що в армії у мене налагодився режим сну та їжі. І я навіть знизила дозу антидепресантів».
Матеріал створено за підтримки ГО «Жінки в медіа» та Українського Жіночого Фонду. Відповідальність за зміст інформації несе авторка. Представлена інформація не завжди відображає погляди УЖФ
