Ісладський ЛГБТ-активіст розповів, чому Україні варто легалізувати права ЛГБТ під час війни.
Виконавчий директор Національної квір-організації Ісландії Даніель Арнарсон в ексклюзивному інтерв’ю Kyiv Post розповів про політику щодо ЛГБТ в Ісландії та про можливість визнання прав ЛГБТ в Україні.
Як в Ісландії ставляться до війни Росії проти України? Чи у вас біженці з України?
Народ Ісландії підтримує народ України. Ісландія як нація засуджує війну, засуджує російське керівництво та його злочинні дії. У нас пройшли демонстрації біля посольства Росії в Рейк’явіку. Тут, в Ісландії, перебуває понад 2 тис. українців, і ми готові прийняти більше. Уряд очікує, що до Ісландії приїдуть 4 тис. українців.
Що ви думаєте з приводу притаманної росіянам гомофобії? Чому росіяни так ненавидять ЛГБТ-меншини, на вашу думку?
Для нас це велике питання. Я не знаю, чому нападки на ЛГБТ-спільноту є важливим фактором у російському суспільстві. Це відбувається в Росії протягом тривалого часу, також російська влада атакує і свободу слова. Меншини в Росії не можуть самовиражатися і бути вільними.
Росіяни не визнають, що ЛГБТ існують, хоча, звичайно, вони є в Росії, але вони змушені ховатися. Це загадка, чому для росіян так важливо нападати на цю групу меншин. Те, як Росія ставиться до ЛГБТ, лякає, тому що ми бачили це раніше під час Другої світової війни, коли меншини знищувались.
Що ви думаєте про Путіна? Він демонструє свою маскулінність і гомофобію. Чи може Путін бути прихованим геєм?
Я не знаю, але його маскулінність токсична. Я думаю, що існує проблема з цією токсичною маскулінністю, і будувати суспільство на такій основі жахливо. Ненависть до жінок, ненависть до геїв і до всіх, хто не є білим чоловіком – старі суспільства були такими. Таке ставлення не може продовжуватись у сучасному світі.
Можливо, Путін щось приховує – я не знаю. В Ісландії, якщо ви гей чи лесбійка, це вже не має особливого значення. Коли я знайомлюся з новими людьми, я кажу їм, що я з Рейк’явіка, люблю готувати і я гей. Але я не надаю сексуальній орієнтації великого значення у своєму житті.
Яка політика щодо ЛГБТ в Ісландії?
В Ісландії з 2010 року легалізовані одностатеві шлюби, і такі пари можуть всиновлювати дітей. Трансгендерні люди можуть змінювати ім’я та стать, отримувати медичні послуги безоплатно. Ми захищаємо цих людей при працевлаштуванні, захищаємо від будь-якої дискримінації.
Крім того, закон про гендерну автономію передбачає право особи на визначення своєї статі та гарантує визнання суспільством їхньої гендерної ідентичності. Нещодавно уряд прийняв план дій щодо ЛГБТ І (абревіатура, що позначає лесбійок, геїв, бісексуалів, трансгендерів та інтерсексуалів). Цей план включає 21 захід, що уряд пообіцяв реалізувати до 2024 року.
Чи був в Ісландії опір впровадженню цієї політики?
Так, був. Два депутати виступили проти цих змін, зокрема проти закону про гендерну автономію, коли документ був внесений до парламенту. Вони з однієї партії, і це невелика партія. Ці депутати також виступають і проти біженців.
Решта 63 депутати підтримали закон, лише ці двоє були проти – це була величезна перемога.
Що було найскладнішим на шляху реалізації ЛГБТ-політики в Ісландії?
Ще до визнання у 2010 році одностатевих шлюбів, з 1996 року у нас функціонував цивільний союз (зареєстроване партнерство для одностатевих пар), що було величезним досягненням на той час.
У ті роки була потужна опозиція з боку ісландської церкви і консервативних людей в цілому. Коштувало великих зусиль затвердити норми про цивільний союз у 1996 році, і це сталося завдяки підтримці з боку жіночих правозахисних організацій.
Набагато легше було домогтися визнання одностатевих шлюбів у 2010 році. На той час у нас вже була перша відкрита лесбійка глава держави – прем’єр-міністр Йоганна Сігурдардоттір, і вона змогла тоді одружитися.
У 2019 році прийнято закон про гендерну автономію, і це зайняло шість років. Опору було небагато, тому що ми провели тривалі публічні дискусії з державними організаціями та суспільством, і в результаті законопроєкт було схвалено парламентом.
Чи релігійні взагалі люди в Ісландії?
Не дуже, 50% населення – агностики або атеїсти.
Чи була церква проти того, що країну очолювала лесбійка?
До 2010 року одностатеві пари стали звичним явищем. Кожен знав когось, хто був геєм або лесбійкою в той час. Населення Ісландії пишалося тим, що у них була перша відкрита лесбійка на чолі держави. Зараз у нас є міністр соціального забезпечення – він гей. Також у парламенті є п’ять осіб, які є геями або лесбійками.
Президент міської ради Рейк’явіка – перша транссексуальна жінка. Ми цим теж дуже пишаємося.
Чи варто Україні легалізувати права ЛГБТ під час війни, на вашу думку?
Я думаю, що завжди добре проявляти повагу до меншин і визнавати їх права. Можливо, визнання одностатевих шлюбів не має стати першим кроком, але важливо визнати, що меншини існують, і надати їм відповідні права.
Важливо, щоб уряд виявляв повагу і визнав ЛГБТ. Це свідчить про здоров’я суспільства. Якщо український уряд може визнати права ЛГБТ під час цієї жахливої війни, я рекомендую це зробити.
Життя в підпіллі не є нормальним життям, такого я нікому не побажаю. Коли ЛГБТ-пари не визнаються подружжям, їм складно бути разом. Вони, наприклад, не мають права бути поряд, коли кохана людина опиняється в лікарні й може померти. Це відбувається в Україні прямо зараз. Адже представники ЛГБТ-спільноти напевно воюють на фронті, де вони можуть отримати поранення або загинути. Не мати можливості перед смертю попрощатися з близькою людиною – це жахливо.
Я думаю, що народ України більше не хоче бути схожим на росіян. І визнання прав ЛГБТ ще більш віддалило б Україну від Росії.
Олександра Клітіна
