Віра, помножена на щирість. Меморіальний текст на вшанування справ і пам’яті Бориса Володимировича Хоми
Меморіальний текст на вшанування справ і пам’яті Бориса Володимировича Хоми, українського правозахисника, провідника українського руху ЛГБТ-християн
Тепер, коли Борис уже не з нами, можна сказати про спочилого дещо хороше, дещо масштабне, дещо з категорії підсумкових оцінок, які неправильно давати за життя, але які, натомість, можна висловити сьогодні, озираючись із позицій колеги й товариша на його гідно пройдений життєвий шлях.
Борис — людина-двигун, людина-креатив, людина — Добре Серце.
ПРО 5 ЖИТТІВ БОРИСА
Борис жив щонайменше п’ятьма життями, і на кожному з життєвих шляхів залишив яскраві спалахи, які для нас є тепер спогадами про Бориса, а для історії — його внеском у правозахисний поступ України.
Життя перше — це життя борця, ідейного натхненника, активіста.
Життя друге — це життя духовне, життя служіння Богові та людям, життя пошуку та віднайдення істини.
Життя третє — життя професійне.
Життя четверте — сімейне, родинне, особисте.
Життя п’яте — це щоденне рутинно-побутове життя.
Нам із-середини своєї «бульбашки» буває складно оцінити здобутки споріднених із нами особистостей. Натомість є факти, які проблисковими маяками свідчать про життя людини.
Я говоритиму про «перше» Борисове життя — життя громадянського діяча, життя правдошукача, життя правозахисника, бо саме з цим виміром знайомий найкраще.
БОРИС — СПІВТВОРЕЦЬ ІДЕЇ ЗАСНУВАННЯ ВСЕУКРАЇНСЬКОГО НЕФОРМАЛЬНОГО ОБ’ЄДНАННЯ «РУХ ЛГБТ-ХРИСТИЯН УКРАЇНИ».
Цей рух має офіційну дату народження: це 24 липня 2009 р., коли його створення було публічно задекларовано. Борис на цей час — 28-річний чоловік, вже зріла особистість, яка добре усвідомлює, що́ він робить і куди він іде. Нагадаю, що це були часи «пізнього» Президента Ющенка, і тоді демократичні починання доволі логічно вписувалися у громадсько-політичну матрицю.
Я тримаю в пам’яті визначний для мене епізод 2009 року, коли троє співзасновників руху ЛГБТ-християн, а буквально найвищий серед них — Боря Хома, зустрілися зі мною в Києві, щоби провести консультації, яким чином можна «вписати» це сміливе починання в архітектуру українського громадянського руху за права та свободи людини для ЛГБТ. Ми спільно шукали найкращі рішення, і згодом вони були втілені в життя. Борисом та його колегами керувала полум’яна ідея, а моя роль полягала в тому, щоби порадити, де і які світильники цим полум’ям можна запалити.
“КВІР-КРЕДО”
Борис та його найближчі колеги старанно розвивали український рух ЛГБТ-християн як неформальну групу понад три роки, аж допоки 28 січня 2013 р. не відбулися установчі збори громадської організації, що здобула назву — Об’єднання “Квір-Кредо”. Латинське «кредо» — це «вірую». Отже, назва несла меседж «ми — ЛГБТ, і ми — віруємо!».
Приватно я запитував Бориса: яким чином, на його думку, можна сполучити біблійні приписи проти одностатевого кохання з афірмативним (ствердним) буттям людини як віруючого гея. Борис ділився сміливими роздумами на цю тему, говорячи не банальні в його устах речі, що віра посуває гори.
Борис, постулюючи можливість ЛГБТ-християнства, явно випереджав час. Не тільки випереджав, але й наближав зміни. Ці зміни настають на наших очах. Адже сучасні християнські конфесії, Церкви та деномінації, ґрунтуючись на канонах, віровченні та принципах благочестя, все частіше відповідають схвально щодо можливостей побожного життя ЛГБТ-християн, демонструють все більше інклюзивного ставлення до ЛГБТ. Чого вартує лише декларація апостольського престолу “Fiducia supplicans”, яка проголошує можливість благословляти союзи між людьми однієї документальної статі. До речі, цей тектонічний зсув у практиці благочестя християн західного обряду стався менше ніж за місяць до того, як Бориса не стало, а от коли Борис розпочинав свій шлях боротьби, про такі кроки з боку головних конфесій християнства годі було й мріяти.
ЦІННОСТІ ТА ПРИНЦИПИ, ЩО ЇХ СПОВІДУВАВ БОРИС
Я розповім про цінності та принципи, співавтором яких був Борис. Це його внесок у корпоративну культуру ЛГБТ-християн, і цей перелік був і, наскільки я знаю, залишається чинним: (1) служіння людям, (2) милосердя, (3) команда як цінність, (4) Церква, а точніше — помісна Церква як Тіло Христове, через яке люди єднаються у вірі та служінні, (5) благодійність, (6) висока якість послуг, які організація чи громада надає клієнтам (членам громади), (7) незмінна суть у поєднанні з гнучкими формами, (😎 щирість.
Об’єднання «Квір-Кредо» та постать Бориса добре вивчили у Дніпровському районному управлінні юстиції у місті Києві, бо саме ця інституція опікувалася їхньою реєстрацією, а оскільки шарм засновників, зокрема харизма Бориса, просто магічно впливала на суворих реєстраторів того часу, то між заснуванням організації та отриманням свідоцтва про реєстрацію минуло всього двадцять днів. Хто займався такими справами, знає, що воно могло розтягуватися на місяці. Офіційний день народження організації Бориса — це 19 лютого 2013 року.
У «Квір-Кредо» Борис посів керівну посаду першого заступника голови, та в подальшому часто-густо представляв спільноту ЛГБТ-християн узагалі та організацію зокрема у публічному вимірі та на інформаційних фронтах.
МАЛА БОРИСОВА БАТЬКІВЩИНА
Тривалий час Борис фактично жив і працював у Києві, але мало хто знає, що офіційно він належав не до числа киян, а до членів Холмківської сільської об’єднаної територіальної громади, бо до її складу входить рідне для Бориса село Минай, що є південною околицею Ужгорода (на одній зі світлин ви бачите вишуканий герб старовинного Миная). Так що наш Боря був органічно пов’язаний із Підкарпатською Україною. Скажу більше, його будинок у Минаї стоїть біля майдану з прогресивною та символічною назвою — площа Енді Воргола. Які сплетіння долі! Адже в Києві свого часу постав стильний заклад — бар і клуб, — у якому Борис іноді проводив дозвілля і який був названий «Енді-баром» саме на честь цього персонажа.
БОРИС І ГЕЙ-ФОРУМ, БОРИС І GAYCREDO
Я кажу «наш» Боря, бо у 2011 році, що до заснування «Квір-Кредо», Борис свідомо долучився до числа індивідуальних членів-активістів Всеукраїнської громадської організації «Гей-Форум України». Навіщо? Борис тоді обґрунтував, що йому цікаво та корисно знати більше про перспективні законодавчі та правозахисні плани ЛГБТ-руху, а значною мірою вони генерувалися за моєї участі в Гей-Форумі України. Тому особисто для мене Борис був і залишається колегою по правозахисній боротьбі.
Борис адміністрував тривалий час сайт із назвою GayCredo, якого нині немає, натомість який свого часу слугував ресурсом і точкою тяжіння для багатьох ЛГБТ-християн всього регіону Східної Європи та Центральної Азії.
У добу пізнього Януковича, коли ЛГБТ-рух в Україні сприймався радше як опозиційний до офіційного порядку денного, як певною мірою протестний, Борис Хома брав активну участь у головних світських ЛГБТ-форумах країни, зокрема у IV та V Національних ЛГБТ-конференціях (відповідно 2011-го та 2012-го року), давав свої ідеї до чергових щорічних дорожніх карт ЛГБТ-руху, згідно з якими ми будували свою роботу.
БОРИС І ЙОГО ВІЗІЯ
Глобально Борис мав три мрії, наскільки я можу пригадати: по-перше, щоби християнство стало інклюзивним до ЛГБТ, по-друге, щоби спільноти ЛГБТ в Україні здобули рівність у правах і можливостях, зокрема рівність у царині сімейних прав, а по-третє — щоби гей-спільнота мала достатні та якісні послуги в сфері охорони здоров’я у відповідності до власних потреб, а не згідно з вузьким баченням офіційної системи охорони здоров’я.
СОЦІАЛЬНА РОБОТА БОРИСА
Саме тому Борис паралельно до шляху громадського активізму йшов іще й професійним шляхом як соціальний працівник. У цій фаховій якості Борис співпрацював із цілою плеядою українських організацій, що надавали послуги громадського здоров’я як групі ЧСЧ, так і іншим ключовим групам. Нагадаю, що ЧСЧ — це чоловіки, які мають сексуальні стосунки з чоловіками, тобто фактично це геї та бісексуальні чоловіки. Бориса знали та любили як соціального працівника десятки й сотні вдячних клієнтів (отримувачів послуг) і з Києва, і з-поза Києва, але про це значно краще за мене можуть розповісти його колеги з організацій названої спрямованості, зокрема таких, як благодійна організація «Допоможи життю», громадська організація «Центр соціального розвитку та підтримки здоров’я чоловіків», більше відома як menZDRAV, тощо.
БОРИС І РАДА
Середина 10-х років XXI століття була добою майже цілковитої декларованої єдності ЛГБТ-руху. Адже тоді працювала спілка, що об’єднувала більшість зареєстрованих ЛГБТ-організацій країни, — Рада ЛГБТ-організацій України. Нині Рада пішла «в астрал», бо ЛГБТ-рух уже давно перейшов зі стадії гуртування на стадію високої автономії своїх одиниць, і Рада перестала бути потрібною. Натомість я не можу не згадати ЛГБТ-Раду у зв’язку з Борисом, бо він був у 2016 році призначений одним із уповноважених представників «Квір-Кредо» в Раді, до складу якої сама «Квір-Кредо» долучилась наприкінці 2013 року, у рік свого створення. Активна участь Бориса у внутрішній роботі Ради тривала недовго, бо вже в грудні 2017 року Рада ЛГБТ-організацій України фактично припинила працювати і прописалася в анналах історії, завершивши свою історичну місію гуртування.
БОРИС І ХРИСТИЯНСТВО
А от про історію Всеукраїнського руху ЛГБТ-християн та Об’єднання «Квір-Кредо», а також про роль Бориса Хоми у їхньому становленні та розвиткові можна й треба розповідати окремо. Я був не настільки наближений до цього треку, щоби пам’ятати деталі, але точно маю згадати міжнародні форуми ЛГБТ-християн, які завдяки команді «Квір-Кредо» кілька років скликалися в Україні. Це були потужні міжнародні події за участю учасників та учасниць із багатьох країн регіону СЄЦА, і вони мали подвійну результативність: по-перше, християнські ЛГБТ-форуми неймовірно наснажували людей (я це знаю від безпосередніх учасників), а по-друге підсумком форумів були теологічні доробки, публіцистичні видання, які наближали той феномен, який ми спостерігаємо на сучасних релігійних обріях, — феномен поширення християнських благословень на спільноти ЛГБТ та одностатеві пари.
У житті Бориса був один інтимний з точки зору релігійних практик епізод. Адже Борис виконував функції іподиякона на службах Божих, які правив владика Володимир (Вільде), відомий як екзарх Київський та всієї України Автокефальної Грецької Православної Церкви Америки та Канади із титулом єпископа Переяславського та Богуславського. Ми можемо побачити Бориса на архівних світлинах з його сторінок у богослужбових одежах, а саме в підряснику, стихарі́ та орарі́. Це не просто так: мусимо знати, що на вдягання богослужбової одежі потрібне благословення священоначальства, і Борис таке благословення отримував.
Американське християнство, в особі деяких деномінацій, стоїть ледь не в найбільш прогресивній у світі позиції до питань ЛГБТ, тому тяжіння українських ЛГБТ-християн до богослов’я та практики окремих релігійних організацій, базованих у Сполучених Штатах Америки, має логічне пояснення. Ідеться зокрема про Метрополітенську общинну Церкву (Metropolitan Community Church), деякі пастирі якої були великими друзями України та по-батьківськи окормляли своїм піклуванням окремих представників руху українських ЛГБТ-християн, подаючи українським громадам не звичний на той час для України приклад інклюзивного, шанобливого ставлення до ЛГБТ-громад вірних.
Ідеться зокрема про великого друга України, превелебного Джіма (Джеймса) Малкегі (Rev. James Mulcahy), який самовіддано присвятив Україні декілька років свого пастирського життя. Як мені відомо зі свідчень друзів Бориса, прихильність отця Джеймса до України істотною мірою була сформована під впливом ініціатив та івентів, які відбувалися саме завдяки Борису. Як представник Метрополітенської общинної Церкви, відкритої до ЛГБТ, отець Джім Малкегі мав суттєвий вплив на становлення руху та богословських поглядів ЛГБТ-християн як в Україні, так і цілому регіоні СЄЦА (Східної Європи та Центральної Азії).
БОРИС І СІМ’Я. БОРИС І УКРАЇНА
Слід також сказати про прихильність Бориса до інституту сім’ї та партнерських стосунків. Скільки я пам’ятаю Борю — а пам’ятаю я його з кінця нульових, — він завжди був сімейним хлопцем. Зі своїм тодішнім сімейним партнером вони являли собою органічну пару, об’єднану спільними пошуками та спорідненою діяльністю, а також громадянським активізмом, що породжувало до сім’ї Бориса високу повагу. Тут треба додатково пояснити, що коли обидва в парі є громадськими діячами, особливо в умовах нульових та першої половини десятих років, то це свідчить про виняткову сміливість, можливо — навіть відчайдушність обох, тому що в той період часу ризики для громадських активістів ЛГБТ-руху всередині України були значно вищими, ніж вони є в наш час, у першій половині 20-х.
Ще один життєвий вибір Бориса, про який варто сказати, — це вибір бути в Україні. Справа в тім, що активісти доби нульових — початку десятих, унаслідок значних ризиків для своїх здоров’я й безпеки з боку тодішнього гомофобно налаштованого прошарку українського соціуму, мали достатньо моральних і фактичних підстав у якийсь момент часу припинити боротьбу, передати правозахисні справи наступній генерації активістів та поїхати заради заслуженого спокійного життя до однієї з країн, де права й свободи для ЛГБТ забезпечені практично повною мірою. Такий вибір зробив, наприклад, інший активіст українського ЛГБТ-християнства, який жив і працював в українських Макіївці та Донецьку. Його імені я не називатиму тут з етичних міркувань. Створивши іншу організацію ЛГБТ-християн та зробивши помітний внесок у розвиток ЛГБТ-руху в Україні, лідер, про якого йдеться, зазнав переслідувань, небезпечних для життя, в тому числі пережив спалення власної домівки, після чого згорнув справи та залишив країну, рятуючись від подальших реальних небезпек. Вибір Бориса був інакшим: це вибір бути в Україні, працювати для українців.
Епідемія COVID-19, а потім широкомасштабна військова агресія рф проти України значно послабили горизонтальні комунікації в ЛГБТ-русі, призвели до значного переформатування роботи багатьох наших організацій. Доля розпорядилася, що я декілька років не бачив і не чув Бориса, натомість він завжди лишався для мене на віддалених обріях, бо самовіддано працював у низці споріднених організацій в царині соціальної роботи.
БОРИСОВЕ КРЕДО
Якось на національній ЛГБТ-конференції, де я був модератором однієї з сесій, тривав мозковий штурм про стратегічні плани ЛГБТ-спільнот. Ми обговорювали перспективи ЛГБТ-християнства, а точніше — розвиток християнських конфесій та деномінацій у напряму інклюзивності до ЛГБТ. Борис із колегами випромінював віру та оптимізм. «Прорвемося!» — ключовий меседж, який він виголошував. Я запитав: «Що є підставою твоєї впевненості?» Борис без вагань відповів: «Щирість породжує результат. Де є віра, помножена на щирість, там буде і успіх!»
Тепер, коли Бориса немає серед нас, можу сказати, що це і було його життєве кредо: віра, помножена на щирість.
БОРИСОВІ ДАТИ
Борис народився 25 березня 1981 року.
Борис прожив 42 результативних та яскравих роки життя.
Бориса не стало 13 січня 2024 року внаслідок раптового та фатального погіршення здоров’я.
Чин проводів Бориса відбувся у Києві 17 січня 2024 року на Байковому цвинтарі.
Прах Бориса буде переданий близьким Бориса, вони й приймуть рішення про місце його останнього спочинку.
Як людині віруючий можу бажати Борисові здобути після смерті тілесної те життя вічне у єдності з Господом, у яке він вірив.
Requiescat in pace, Борисе!
Святослав Шеремет,
лідер Гей-Форуму України,
колега Бориса Хоми по правозахисному руху
