«Війна пришвидшить гендерний поступ». Толерантність, стереотипи та війна очима 1039 українських підлітків
Учасники та ветерани війни, жінки та ЛГБТІ+ спільнота. Ці три категорії українського суспільства мають набути більшої ніж раніше підтримки в плані рівних прав і можливостей.
Таку думку висловили 1039 українських підлітків з усіх (навіть тимчасово окупованих) регіонів України, які були опитані онлайн на предмет рівня інклюзивності нашої країни, дискримінаційних випадків, гендерних стереотипів та готовності адвокатувати права меншин протягом серпня 2022 року. Цей зріз проводився в рамках кампанії протидії гендерним стереотипам nomoregringe в мережі ТікТок що реалізується ГО Післязавтра у межах програми «ЄС за ґендерну рівність: разом проти ґендерних стереотипів та ґендерно-зумовленого насильства», що фінансується Європейським Союзом та реалізується спільно структурою ООН Жінки та ЮНФПА.
Другий рік поспіль сексизм (це коли вчинки, риси характеру, професії поділяють на чоловічі та жіночі, або ж якщо ви поводите себе не як «справжній» чоловік чи «справжня» жінка — до вас виникає упереджене ставлення), ейджизм (це коли вас позбавляють можливостей через те, що ви занадто молодий/а для чогось, або вже начебто не достатньо енергійний/а), лукізм (це коли те, як ви виглядаєте, зумовлює ставлення до вас) та гомофобія (як впевненість, що гетеросексуальність — єдина можлива норма і «нехай не виставляють напоказ свої одностатеві стосунки») — топові типи дискримінаційної поведінки, що найчастіше зустрічаються підліткам в Україні.
Найчастіше гендерні упередження, або ж сексизм, спіткає підлітків вдома від батьків та бабусь та дідусів.
Однак, більш інклюзивним середовищем для українських тінейджерів, попри виклики війни все ще залишається дім і родина. І в цілому їхня оцінка рівня інклюзивності українського суспільства досить оптимістична: 79,4% молодих українців і українок можливість бути собою вдома оцінюють на рівні «добре» і «відмінно». В школі ж ця оцінка знижується до рівня 41,6% (тобто для менше ніж половини учнів і учениць в шкільному середовищу безпечно і можна бути собою на «добре» і «відмінно»).
56,3% опитаних вважають, що українське суспільство поступово крокує до більшої толерантності (проти 37,3% хто думає навпаки).
Цікаво, що важливим поступ суспільства на ниві прав людини, недискримінації та руху до більшої толерантності вважають 81,3% тінейджерів (що на 23,1% більше показника минулого року).
Не менш цікавим є той факт, що 40,4% опитаної української молоді вже зараз демонструють активну позицію в протидії дискримінації, упередженням, утиску. В той час як проти толерантного поступу виступають тільки 5,9% представників/ць цієї групи.
Цікаво, що на думку 28,8% української молоді, війна пришвидшить гендерний поступ. 46,7% цієї спільноти вважають що вже за 50 років гендерна рівність в Україні стане реальністю.
Ступінь важкості переживання війни, на розсуд представників/ць цього покоління, не залежать від статі.
Замість PS
«Шановні захисники та захисниці». Саме з початком вторгнення росії наш президент, міністр оборони та головнокомандувач більше не звертаються у своїх зверненнях до українців через використання виключно чоловічого роду.
Певно не тільки через те, що більш як 25% ЗСУ — жінки, їх видимість суттєво зросла.
Адже жіночий внесок на різних фронтах в майбутню перемогу стає все більш очевидним.
І, здається, попри «не на часі» це все працює на зменшення гендерного розриву в Україні.
Проте, і попри наведений вище поступ, і попри появу неабиякої кількости профеміністичного фольклору, кількість гендерних стереотипів війна не зменшила.
«Наші волонтери так швидко все знаходять, може попросимо їх знайти тобі чоловіка?»
«Война — чоловіча справа»
«Не пішов у військкомат, ЗСУ, тероборону — не чоловік»
«Жінки йдуть в армію аби собі гарного чоловіка знайти»
Та те ж саме «Вони вбивають наших жінок і дітей». А чому чоловіки випадають? Хто сказав, що це природно і їх життя менш цінне?
Коли ми спитали підлітків «Яку оцінку ви б дали Україні за її рівень інклюзивності?» (Інклюзивність — культура та відносини, за яких люди з різною ідентичністю відчувають, що їх поважають і дослуховуються до них. Йдеться про те, щоб приймати та поважати людей, дозволяти кожній людині бути собою.), то 78,7% авдиторії оцінило її позитивно: 17,6% на відмінно, 34,1% на добре і 27,1% на задовільно.
Хочеться аби ці індикатори з припущень і мрій стали реальністю для представниць/к всіх дискримінованих груп і суспільства в цілому.
Аби в час викликів й перемог ми дозволяли іншим людям бути інакшими.
