«Війна надовго, нам треба об’єднатися в один великий потужний кулак і захистити тих, хто захищає»: Військовослужбовиці про гомофобію та цивільні партнерства

17 травня у світі відзначається Міжнародний день боротьби з гомофобією. Саме цього дня 1990 року гомосексуальність була виключена з Міжнародної класифікації хвороб.

Здавалося б, що за 30 років після того, як гомосексуальність перестала бути психічним розладом, гомофобія мала б зникнути, та насправді світ ще далекий від цього.

Високий рівень гомофобії у суспільстві призводить до того, що представники ЛГБТ-спільноти стають жертвами злочинів. Це напади, побиття, переслідування, фізичне чи моральне насильство тощо.

До Міжнародного дня боротьби з гомофобією DIVOCHE.MEDIA поспілкувалося з військовослужбовицями про те, чи стикалися вони з проявами гомофобії у війську, та щодо необхідності ухвалення законопроєкту про цивільні партнерства.

Настя Конфедерат, зовнішня пілотеса безпілотних авіакомплексів

Настя Конфедерат

Настя Конфедерат почала служити в українському війську з 2015 року. Після початку російської агресії на Сході України вона пішла доброволицею на фронт. З 2022 року воює у складі Збройних сил України.

Настя — відкрита лесбійка, вона була однією з 30 ветеранів та ветеранок, які окремою колоною вийшли на Марш рівності в Києві у червні 2019 року. Це був перший випадок в Україні, коли до Маршу рівності відкрито долучилися ЛГБТ-військові.

Про гомофобію у цивільному та військовому житті 

У мирному житті гомофобія квітнула й пахнула все моє дитинство та юність. Навіть я сама була якийсь час упередженою гомофобкою, доки не проявилася моя природа, і за щасливим збігом особистих обставин я швидко прийняла себе. А так досить довго були збоченою «нормою» напади на ЛГБТ-людей, а гомофобними жартами був отруєний весь ефір телевізійних розважальних шоу.

Особисто я з відкритими проявами гомофобії не стикалася. Навпаки, серед хлопців заведено одне одного «підколювати» — десь хтось руку на колінце покладе, по плечах погладить ніжно. Звісно, зустрічала і таких, які негативно висловлювались про геїв, але коли дізнавались, що я лесбійка, це закінчувалось на рівні жартів, сенс яких неодноразово роз’яснювала побратимам, після чого спілкування не втрачало довіри та поваги.

Настя Конфедерат стала доброволицею у 2015 році, а після повномасштабного вторгнення долучилась до лав ЗСУ

Про зміни у суспільстві 

Як змінюється суспільство, точніше скажуть соціологи. Але за моїми спостереженнями, звісно, ставлення до ЛГБТ теплішає. Навіть не тільки через прийняття гетеролюдьми, а ще через усвідомлення багатьох своєї природи. Тобто завдяки просвітництву зараз людина може ідентифікувати будь-який спектр своєї ідентичності або орієнтації, ще й отримати підтримку.

Зменшити рівень гомофобії можливо, треба лише сміливо висловлювати свою підтримку або робити камінг-аути. Що більше інформації — то більше людей відгукнуться.

Сексуальна орієнтація та гендерна ідентичність — це те, з чим народжуються. Це природа, і якщо людина боротиметься з нею, вона не буде щаслива. Боятися того, що гомосексуальністю або тренсгендерністю можна «заразитись», побачивши, що довкола це стає нормою, — нонсенс.

Мільйони ЛГБТ-людей у всі часи вимушені були жити не своє життя. У фільмах мого дитинства з жінками цілувались лише чоловіки. Тобто була пропаганда гетеросексуальності. Як наслідок — багато скалічених доль людей, які бояться самі себе і живуть не своє життя.

Люди, які звільнились від тисячолітніх цькувань, ніколи не вважатимуть нормою жодні нав’язування. Те, що культура самовираження стає різноманітною, і комусь щось може візуально не подобатись, — нормально. Завжди є вибір не дивитись на те, що не до вподоби. Бо в моєму дитинстві вибору не було. По телевізору та на вулицях цілувались лише гетеросексуальні люди.

Про важливість законопроєкту про цивільні партнерства 

ЛГБТ-люди є у війську, завдяки роботі яких ви можете читати цей текст. Найболючіше зараз — бачити партнерів/ок ЛГБТ-військових, які не можуть довести свою спорідненість: як із живими, так і з полеглими. Тому необхідно ухвалювати обіцяний законопроєкт про цивільні партнерства. Адже відсоток тих, хто вже воює і вже загинув серед ЛГБТ, і відсоток тих, хто служитиме і хто загине, буде тільки зростати.

Війна надовго, нам треба об’єднатися в один великий потужний кулак і захистити тих, хто захищає.

Марія Воля, військовослужбовиця 47-ї ОМБр «Маґура»

Марія Воля

Марія Воля служить в українському війську з 2015 року. Коли війна вперше прийшла в її рідний Маріуполь, дівчина вирішила вступити до лав Нацгвардії. У 2017 році перевелася до 56-ї окремої мотопіхотної бригади, служила мінометницею. Цьогоріч долучилася до лав 47-ї бригади «Маґура».

Марія — відкрита лесбійка, прийняла свою орієнтацію та зробила камінг-аут після боїв за Маріуполь у 2022 році.

Про відкритість та гомофобію 

Я давно відчувала в собі потяг до жінок, підозрювала себе в тому, що лесбійка, але намагалася це придушувати. Мені здається, що, наприклад, у Києві та інших великих містах людям набагато легше прийняти свою орієнтацію, ніж у Маріуполі — суворому місті заводів, де панувало поняття «сім’я — це чоловік та жінка і ніяк по-іншому». Нам постійно про це казали, а будь-яка інакшість засуджувалася. Маючи такі настанови від суспільства, великий тиск від родини, друзів, оточення, я завжди відкидала від себе ці думки. Мабуть, саме через такі гомофобні настрої у суспільстві я й не могла себе повністю проявити.

Потім у мене в житті стався переломний момент. На початку повномасштабної війни я була в Маріуполі, перебувала там до 12 квітня. Виходили ми звідти вісім днів пішки, щоб дістатися до наших військ, також я отримала поранення.

Після цього до мене прийшло усвідомлення, що якщо вижила, то все ж таки маю жити так, як я відчуваю і як мені хочеться. Я не хочу більше підпадати під стандарти оточення. І якщо в мене є запит на стосунки з жінками, то мені треба хоча б спробувати. Щоб зрозуміти для себе — чи моє це, чи ні. Як виявилося, це моє на 100%.

Марія Воля служить в українському війську з 2015 року

Якогось сильного травматичного досвіду в мене не було. Але, звісно, заявляючи про свою орієнтацію, ти маєш бути готовим до всяких висловлювань, особливо від чоловіків.

Особисто мені часто казали стереотипні фрази на кшталт «Та ти ще не знайшла свого мужика», «Та ти ще передумаєш, коли нормального мужика знайдеш» тощо. І якщо спочатку я ще намагалася їм щось доводити, то зараз уже зрозуміла, що це марна справа. Такого, щоб «чмирили» мене у вічі, — не було. Може, за спиною щось говорять, але мене це мало цікавить.

Єдиний негативний випадок був тоді, коли я зробила камінг-аут. Я зізналася про це в соцмережах, а також мене постили ГО «Українські ЛГБТ-військові за рівні права». Тоді мій командир скинув мені скриншот, де було моє ім’я, фотографія і зізнання в тому, що я лесбійка, і сказав: «Видали це негайно, не ганьбися» і всяке таке. На що я йому відповіла, що не робитиму цього. Все, конфлікт був вичерпаний.

Якогось цькування я не відчуваю на собі. Але, на мою думку, це відбувається не через те, що наше суспільство толерантне і повністю приймає гомосексуальні пари. Мені здається, що через сексуалізацію лесбійок, щонайменше у порно, чоловіки ставляться до цього лояльніше. Неодноразово я чула фразу: «Ну, до лєсбух я ще нормально ставлюся, а ось до геїв… Я їх ненавиджу».

Також мені здається, що деякі жінки побоюються спілкуватися зі мною. І ні, не через гомофобію, а через відсутність обізнаності. Вони вважають, що як я лесбійка, то мені подобаються всі без винятку жінки. Але це не так. У нас, лесбійок, відбувається все так, як і в гетерожінок. Ви ж не кохаєте всіх чоловіків навколо? Так само і ми.

Про те, як побороти гомофобію в суспільстві

Першочергові заходи — це визнання членів ЛГБТ-спільноти на законодавчому рівні та надання ЛГБТ-парам усіх прав, які мають гетеро.

Країна має визнати, що в нас є такі люди, пари, і це нормально. Ми теж повинні мати такі ж права, як і стереотипно звичайні люди — гетеросексуальні пари. Тобто зараз ми можемо про себе говорити, але по факту на законодавчому рівні ми ніхто. Гомосексуальні пари не мають жодного захисту, і, звісно, інші люди будуть нас утискати, бо сама країна нас не визнає.

Я зараз у стосунках, із моєю дівчиною ми разом пів року. Вона мені вже і пропозицію зробила. Звичайно, я хочу, щоб наш шлюб був у цій країні, але поки що це лише сподівання.

Тих, хто боїться ЛГБТ-людей, я реально не розумію. В кожного, наприклад, є вибір роботи — кожен ким хоче, тим і працює. Так і кожен може обрати того, кого кохати. Якщо людина не порушує закон, не шкодить іншим, то вона абсолютно безпечна для суспільства, попри свою орієнтацію. Мені здається, що навпаки небезпечними є гетеросексуальні люди. Бо в більшості випадків приниження йде від гетеросексуальних до гомосексуальних або квір-людей.

Джерело

Сподобалось? Знайди хвилинку, щоб підтримати нас на Patreon!
Become a patron at Patreon!
Поділись публікацією
Залишити коментар