“Вдягали сукню та змушували мити туалети”: які злочини військових РФ щодо ЛГБТК зафіксували одеські правозахисники
107 свідків або жертв насилля людей з ЛГБТК-спільноти від рук російських військових опитали одеські правозахисники ГО “ПРОЖЕКТОР” в рамках розслідування. Юристи та адвокати склали 18 протоколів, де зафіксували випадки гендерно-зумовленого насилля на Херсонщині під час окупації. Журналісти Суспільного поспілкувалися з ЛГБТК-активістом про полон та знущання, а також дізналися про розслідування воєнних злочинів в тому числі за гендерною ознакою.
“Змушували їсти український прапор п’ять днів поспіль“
9 травня 2022 року 23-річний ЛГБТ-активіст Олексій Полухін в окупованому Херсоні натрапив на блок-пост російських військових, там почалась перевірка його телефону.
“Нишпорять повністю всі соцмережі, всі контакти. Навіть ті, які не підписані, вони одразу кажуть, що це номери СБУ і ГУР. У мене в телефоні знайшли фотографії блокпостів, російських колон, місце розташування військової частини, хоча я не знав, що вона там знаходиться. Вони досі живуть за військовими законами ще часів СРСР. Там за таке взагалі розстрілювали. Можливо, хтось з проросійських мене здав. Можливо, через те, що я є в якихось списках. Це я на цей час поки що сам не знаю”, — згадує Олексій.
На тілі хлопця побачили татуювання у вигляді герба та прапора. Він їх набив у березні, аби підняти бойовий дух, коли російські військові перекривали доступ до інформації. Далі заштовхали до автівки та возили по місту близько чотирьох годин.
“Пізніше виявилось, що привезли в місцеве СІЗО на Теплоанергетиків, 3 у Херсоні й протримали там 64 дні. Перші дні давали їсти каші, на вечір чай або кава з печивом. Ближче до того часу, коли мене відпускали, нас змушували їсти український прапор. Десь 4 або 5 ночей поспіль”, — розповів Олексій.
Періодично Олексія, як і інших полонених, водили на допити, де намагалися дізнатися про зброю, партизанів та напрям наступу Збройних сил України.
“Особисто мене вони били всього пару разів, але були випадки, що застосовували й той самий струм і могли гатити по 5-6 годин на день. Образи були. Сукню вдягали, скоріш за все через сексуальну орієнтацію. Змушували прибирати туалети й душові. Найбільше був страх, що взагалі вже не відпустять. Коли ЗСУ завдавали удари по Антонівському мосту, по Чорнобаївці, був страх, що вони просто відчинять камеру, закинуть гранату і все. На цьому життя обірветься”, — розповів Олексій Полухін.
23-річний хлопець згадує, під час полону були й загиблі:
“Військові РФ забивали до смерті полонених, але на моїй пам’яті це троє українських військових. Не всі можуть витримати електричний струм або просто забили за те, що не йшов на контакт. Я тільки знаю, що вони їх спускали в підвал, там було сховище особистих речей. Туди скидали тіло, воно там лежало кілька діб, потім вивозили в Дніпро і викидали”.
У середині липня 2022 року Олексія випустили після умови прибрати всю територію ізолятора.
“Знущалися, а потім змусили прибирати кров розстріляних полонених“
Історію 24-річної Діани, яка є лесбійкою та пережила тортури військових РФ в окупованому Херсоні, розповіла адвокатка ГО “ПРОЖЕКТОР” Кароліна Палайчук.
Дівчину з робочого місця забрали російські військові через те, що їм не сподобався яскравий колір волосся. Діана не заперечувала, що є представницею ЛГБТ, розповідає адвокатка. Декілька військових поїхали до неї додому. Зробили там обшук та звернули увагу на прапор України та ЛГБТК-спільноти.
“Наступного дня вони знову приїхали, почали говорити про те, що вона переховує націоналістів, а потім одягли мішок на голову, посадили до своєї машини і завезли в якесь приміщення, кинули її в темну кімнату, там ще були люди. Потім її покликали, один з військових посадив на стілець, прикріпив руки ремонтними стяжками до підлокітників, і почав їй говорити, що в неї просто нормального чоловіка не було, тому вона лесбійка. Бив її, потім перестав знущатися з неї, і він покликав її та ще одну дівчину в зал, де сиділа вже більша кількість військових. Там говорили: “Ну робіть те, що ви робите зазвичай”, — згадує розповідь Діани Кароліна Палайчук.
Через деякий час її та ще близько 16 людей вивели на розстріл, продовжує адвокатка. Діана і ще декілька людей стояли посередині. Розстріл почався з двох сторін, серед людей були й вагітні жінки, дівчата, хлопці, більш старші люди. В живих залишилося тільки четверо людей, в тому числі Діана. Їх змусили прибирати кров, а трупи кудись вивезли. Коли вони цю кров як могли поприбирали, російські військові вивезли їх до Антонівського мосту, відпустили й сказали: “Йдіть”.
“Трапився обстріл, і один із тих чоловіків, їх було четверо, дві дівчини, чоловік десь років за 40 і молодий хлопець. Молодий хлопець дівся, зразу десь втік. Вони з дівчиною цією були, вони об’єдналися і пішли своїм шляхом. А той чоловік один загинув, там уламки попали. Йшли вночі, додому дістатися до комендантської години не встигли, тому довелося заночувати в ямі”, — розповіла Кароліна Палайчук.
“Боялися та недовіряли правоохоронцям“
Адвокати та юристи громадської організації “ПРОЖЕКТОР” у партнерстві з благодійною організацією “Інша” понад пів року збирали докази та свідчення людей, які могли б довести порушення прав, ґендерно-зумовлених та воєнних злочинів проти ЛГБТК на звільненій від окупації Херсонщині.
Їм вдалося провести попередні бесіди зі 107 людьми з ЛГБТК-спільноти, які стали жертвами або свідками злочинів військових РФ. 51 людина погодилась надати свідчення юристам та адвокатам, згодом зафіксували 18 протоколів, розповіла адвокатка ГО “ПРОЖЕКТОР” Кароліна Палайчук:
“Багато хто боявся звертатися з заявами, тому що була деяка недовіра до правоохоронних органів. Ми збирали докази, опитували їх або протоколами або просто спілкувалися з ними. Багато хто не був згоден йти далі, тому що боялися переслідувань, дехто виїхав за кордон. Ми допомогли звернутися до правоохоронців двом людям з заявою, брали участь у складені цих заяв. Наразі відкрито два кримінальних провадження і вже по одному обвинувальний акт передано до суду”, — каже адвокатка.
Правозахисники й надалі продовжать допомагати з юридичним захистом ЛГБТК, які пережили подібні випадки або стали свідками під час окупації.
