Історію українця розповідає Гендер Зед.
На жаль, про Сержа Ліфаря у нас мало хто знає. Але він ще за життя став легендою, яку знали по обидві сторони океану. Одна його обожнювала, інша – ненавиділа. Малий Сергій був дуже творчим. У 1920-х він танцював перед дзеркалом аж поки не падав з утоми. Хлопчика помітили й запросили до Парижу. Там він швидко зробив карколомну кар’єру.
Тоді все вирішив випадок: перед прем’єрою захворів хореограф Джордж Баланчин. Юний Серж ризикнув і вирішив очолити постановку. Це був такий успіх, що Лифарю запропонували залишитися у Франції та очолити національний балет.
У 1939-му почалася Друга світова війна, і Францію окупували нацисти. Лифарю довелося ставити виставу, на яку мав прийти сам Гітлер. Якби танцівник відмовився, його б стратили. Але Серж все одно до кінця життя жалкував, що танцював перед фюрером.
Та радянці такого йому не пробачили. Коли у 1958 році паризький балет поїхав на гастролі до СРСР, його розвернули на кордоні. Це було сплановано: усі афіші друкували вже без його імені.
Виступ для фюрера був лиш формальною причиною. Хоча Серж Ліфар не робив камін-аут, однак всі знали про його романи з чоловіками. Тому радянська влада не могла собі дозволити запросити його до себе – чи, скоріше, дозволити повернутися.
Та Серж Ліфар не образився. Ба більше – завжди пам’ятав про рідні землі. Він дружив з Пабло Пікассо і Коко Шанель, а його вихованці стали знаменитими зірками. Але він відмовився від громадянства Франції й заявив: «Я – українець». На своїй могилі він заповідав написати: «Серж Ліфар. Той, що киянин».
Цей танцівник – частина нашої української ЛГБТ+ історії! Пишаємося нашим талантом!