Саме зараз я готова бути абсолютно собою: історія камінг-ауту у зрілому віці
«Мене звати Катерина Тимофєєва, все життя живу в Полтаві. Я письменниця, громадська та культурна діячка, веду просвітницьку діяльність щодо питань насильства та толерантності до ЛГБТІК+-спільноти, і я – лесбійка», – так себе охарактеризувала пані Катерина.
Донедавна вона приховувала від світу себе справжню, таїлася за власною нерішучістю й страхами, але у 38 років все ж наважилася публічно та відкрито розповісти про свою ідентичність. Яким був її шлях до прийняття себе, Катерина поділилася з «Вістями».
«Я завжди відчувала, що я інша в багатьох питаннях. Симпатія до дівчат була завжди. До 17 років це було на неусвідомленому рівні. А після – закохувалася в подружок. Деякі з них про це знали і відмовляли в близькості, хоча ми продовжувати дружити. Деякі не знали, але ймовірно відчували.
У мені постійно були сумніви, адже зв’язки з чоловіками я мала. Перший дзвіночок, що я лесбійка, стався під час навчання в аспірантурі. Мені тоді було років 25. Ми з подружкою мали звичку – поцілунок в щічку як вітання і як прощання. Але цього разу один неочікуваний рух і – поцілунок в губи. Тоді я вперше відчула емоції, які жодного разу не проживала. З часом все забулося під впливом побуту. І ось настає 2019 рік – смерть мами після важкої хвороби і я їду в гості до сестри у Францію. Одного разу вона мені сказала: «Приїжджай до мене і привозь із собою кохану людину, чи то чоловіка, чи то дівчину. Я буду рада всім!». Ця фраза стала для мене наче дозволом на дослідження граней своєї сексуальності. Потім були сайти знайомств, декілька доволі тривалих романів (1-3 місяці). Але все одно певні сумніви були – чи лесбійка я? А може бісексуалка?
Все скінчилося, коли в березні цього року наважилася написати до громадської організації «Альянс.Глобал», що об’єднує ЛГБТІК+ людей Полтави. Коли я прийшла в цей простір, то мені весь час крутилася в голові фраза: «Знайти своїх і заспокоїтись!». Тут я опинилася серед кола однодумців – геїв, лесбійок, бісексуалів. Це дало мені душевний спокій, після цього я нарешті знайшла роботу своєї мрії та в свої 38 зробила свій камінг-аут на сторінках соцмереж. Я хотіла його зробити раніше, десь років 3 тому, але була наповнена купою страхів, самообмеженням. Тоді я боялася нерозуміння зі сторони оточення, знала, що в разі чого не зможу захистити себе ні словесно, ні фізично», – розповідає Катерина.
Відверте зізнання в соцмережах, зі слів Катерини, далося їй важко, а процес до цього кроку відбувався поступово. За допомогою вона зверталася до спеціалісток, бо самій було важко знайти вирішення проблеми та відповіді на важливі питання.
«Останні 4 роки – це постійні психологічні заходи, 3 терапії з різними психологинями, енергопрактиками, пошук та спілкування з оточенням, яке приймає та підтримує мене справжню. Багато психологів не афішують, що працюють з ЛГБТІК. Я зверталася з приводу болю (втрати, численного насильства), страхів (проявлятися, помилятися, відпочивати, відчувати), нав’язаних суспільством обмежень (бути як усі). І лише згодом усвідомила свою рішучість до змін, свій розвиток та свободу. Попри океан сліз я стала, ким хотіла – вільною та сильною орлицею», – каже Катерина.
Публічний камінг-аут для Катерини став фіналом у прийнятті себе, відчутті сили та впевненості в собі. «Тому й наважилася зізнатися у зрілому віці, бо знаю, що зможу себе захистити і словесно і фізично, якщо буде потреба. Саме зараз я готова бути абсолютно собою. Це про свободу, якої через тиранічну маму я довго не мала. Тож зараз це для мене дуже важливо», – наголошує співрозмовниця.
Найближчі Катерині люди знали про її сексуальну орієнтацію ще з підліткового віку й ставилися позитивно. Для них вона не стала через це гіршою. Цькування чи чогось подібного через свій потяг до інших дівчат у шкільні та університетські роки не зазнавала. Мабуть, згадує вона, через те, що тоді була «звичайною, скромною дівчинкою Катею».
Зараз Катерина Тимофєєва працює менеджеркою у політичній партії і не приховує свою ідентичність. Як стверджує героїня, на роботі всі приймають її, якою вона є, бо цінують, перш за все, як особистість та чудову працівницю.
Підтримка друзів та близького оточення, якою весь час заряджалась Катерина, дала свого часу їй сили зізнатися й сім’ї.
«Зробити цей крок було важливо, адже сім’я – це частинка тебе, – запевняє героїня. – Однак мама не дізналася, бо померла до мого активного пошуку себе. Татові сказала під час сварки, коли той вкотре звинувачував мене в лузерстві – ні сім’ї, ні дітей, ні нормальної роботи (не те, що в старшого брата). Для нього це було, наче зрив мозку. Ставився спочатку, як до підлітки, що бунтує та шукає себе, мабуть сподівався, що це мине. А потім – наче до хворої, ненормальної. Дякуючи його подружкам, він став досліджувати питання ЛГБТ і з часом прийняв, навіть перестав наполягати на заміжжі. Зі своїми старшими братами я це не обговорювала, а от невістки сприйняли чудово, як і сестра з французькою сім’єю – з радістю підтримали».
Історія Катерини Тимофєєвої – це приклад моральної сили, безстрашності, та прагнення душевної свободи. Вона радить усім, хто визначився, але боїться розповісти оточенню чи й самим собі про себе справжніх, бути чесними перед собою, звертатися до фахівців та не закриватися від світу.
«Відкриватися чи ні – це дуже індивідуальна історія. Залежить від життєвої ситуації, внутрішньої потреби та внутрішньої готовності до всього «коктейлю» реакції суспільства. Серед мого оточення близько 30% ЛГБТІК+-людей є латентними (приховують свою орієнтацію). І на те є багато причин. І це нормально – не бажати відкриватися з такої делікатної сторони, – зазначає героїня. – Особисто для мене – це важливо, бо своїм прикладом, ведучи просвітницьку діяльність, я змінюю свідомість людей і світ в цілому.
Для початку рекомендую доєднатися до ЛГБТІК+-ком’юніті на базах ГО «Альянс. Глобал» та ГО «Інсайт», які зараз активно діють у Полтаві. Для мене – це місце, де розправилися мої крила. Такі організації є й в інших містах країни, деякі мають притулки (шелтери), надають різну допомогу, і психологічну зокрема».
На жаль, ЛГБТІК-люди в Україні є однією з найбільш уразливих соціальних груп, до якої й досі широко поширені прояви упередження, нетерпимості, дискримінації та гомофобії. Повномасштабна війна та участь у ній ЛГБТ- спільноти дещо зруйнувала стереотипи, а українське суспільство стало толерантнішим до його представників та представниць. Однак непоодинокими й далі залишаються випадки порушення їхніх прав.
Часто до прихильників ЛГБТ-руху ставляться, як до хворих (хоча з 1992 р. Всесвітня організація охорони здоров’я виключила гомосексуальність з переліку хвороб, як до збоченців (хоча, як показують дослідження, збоченців та педофілів більше серед гетеросексуалів) та як не до людей.
«Гомофоби акцентують увагу на сексуальній орієнтації, а не на особистих та професійних якостях. Я сама стикалася з домаганням, агресією, коли на людях тримала за руку чи цілувалася зі своєю дівчиною. Окрема ситуація з Прайдами, в основу яких покладені повага до різноманіття, гордості та єднання ЛГБТК-спільнот по всьому світу. Чомусь захисникам так званих «традиційних цінностей» дозволено в рази більше, ніж представникам мирної ходи за свою гідність», – зазначила співрозмовниця.
Як активна представниця ЛГБТІК+-руху Катерина Тимофєєва поділяє головні цінності спільноти: усі люди мають рівні права та свободи незалежно від статі, гендеру, професії і т.д., ЛГБТІК-представники мають бути захищеними від проявів гомофобії, булінгу, домагання, насильства, дискримінації, а їх кривдники – покараними за ці злочини.
«Я хочу своїм прикладом показати, що бути собою – це круто, а гра ролей та брехня, в першу чергу, самій собі може бути дуже виснажливою. Зараз в мені є так сила, впевненість та віра, які я так довго шукала. Бажаю знайти цей душевний спокій всім», – ділиться Катерина Тимофєєва.
Аліна ДМИТРЕНКО-ІКОНОС.
Матеріал створено у співпраці з Волинським прес-клубом.
