Рівність, захист, допомога. Чотири історії від активісток з ЛГБТ-організацій про роботу в умовах великої війни
Як працюють ЛГБТ-організації під час війни, з якими складнощами стикаються активісти під час евакуації транслюдей і де знайти шелтери для вимушених переселенців.
Репортерка НВ Саша Горчинська поговорила з чотирма активістками з Києва, Херсона та Харкова про роботу їхніх організацій в умовах повномасштабної війни, допомогу ЛГБТ, евакуацію з гарячих точок, протидію гендерно-обумовленому насильству та узаконення одностатевих шлюбів в Україні.
Ольга Полякова, виконавча директорка Gender Stream
Про діяльність після повномасштабного вторгнення
До початку повномасштабної війни ми працювали у місті Дніпро разом з поліцейськими і сектором безпеки загалом. Нашою роботою було поширення антидискримінаційних практик і норм всередині силових структур, залучення експертів, дотримання прав людини, впровадження гендерних політик у секторі безпеки та в бізнесі, розширення розуміння толерантності не тільки на словах, а й у діях. Ми також планували проведення ДніпроПрайду, думали над тим, як це буде: бачили це як проходження на теплоходах по річці Дніпро.
Паралельно готували сценарії на випадок погіршення ситуації, зокрема й у випадку повномасштабного вторгнення. О 8:30 ранку 24 лютого 2022-го ми вже прямували до Ужгорода: хтось на авто, хтось поїздом. Одна з колег поїхала у Запорізьку область за бабусею, де потрапила в окупацію. Зараз вони перебувають за кордоном і відновлюються.
З того часу ми переформатували свою діяльність: з освітньої діяльності переключилися на процес надання послуг. В Ужгороді та у Братиславі, Словаччина, відкрили притулки, також надаємо допомогу в евакуації з окупованих або деокупованих територій на захід України або за кордон. Окремо займалися вивезенням за кордон трансгендерних осіб. Серед нових запитів також медична допомога, придбання їжі для тих, хто цього потребує, пошук житла для вимушених переселенців, психологічна підтримка за запитом.
Ми продовжуємо займатися і залученням активістів для посилення ЛГБТ-руху. Адже люди ЛГБТ все більше страждають від дискримінації на окупованих або деокупованих територіях — там, куди дійшов «руський мир».
Про роботу шелтерів
Ми придбали на Закарпатті невеликий будиночок — бабусину хату, яка трохи протікала. Завдяки фінансовій підтримці донорів та добрих людей довели все це до ладу: зараз це сучасний будинок з технікою, оснащеною всім необхідним кухнею, з генератором, з меблями і побутовими речами.
Це п’ять кімнат, у яких можуть жити по двоє-троє людей: зазвичай або пари, або сім’ї, або друзі. Можуть залишатися в цьому шелтері не лише ЛГБТ-люди, а й інші. Були випадки, коли в нас жили жінки з дітьми, потім вони прямували далі, за кордон. Найчастіше приїжджають зі східних областей України, також є люди з північних регіонів, яким більше нікуди повертатися. Зазвичай зупиняються в нас на строк до трьох місяців, проте за потреби можемо розмістити людей і на тривалыший термін.
Ми готові до зими: у разі холодів маємо опалення газом, також — невеликі батареї як альтернативу і бабусину пічку як ще один варіант. Є запаси дров, закрутки в погребі, які ми підготували ще влітку. Також гостям нашого притулку надається фінансова допомога, консультації щодо відновлення втрачених документів, закупівля ліків — все це робимо за потреби.
Про найбільш актуальні виклики
Більшість проблем сьогодні — це те, що було актуально і в мирний час: наприклад, гомофобія, нелегалізоване одностатеве партнерство тощо. Та під час війни ці проблеми загострюються і люди ЛГБТ зазнають множинної дискримінації. Вони особливо вразливі до насильства, щодо них частішають напади.
Є складнощі з евакуацією трансгендерних людей через проблеми з документами, в яких ім’я і зазначена там стать можуть не збігатися з зовнішнім виглядом людини. Через це евакуювати транслюдей складніше. Чимало з них також втратили можливість консультуватися у своїх лікарів, не мають змоги продовжувати гормональну терапію, купувати необхідні ліки тощо. При цьому є трансгендерні люди, які служать у Збройних силах України. Нещодавно була історія, коли трансжінка, яка воює в ЗСУ, виставила у Фейсбуці допис, що готова продати свій бронежилет, щоб купити собі гормони. Ми миттєво відреагували на цей допис і організували доставку потрібних медикаментів з-за кордону.
Є також випадки цькування, мови ворожнечі, гомофобії та трансфобії з боку чиновників. Це порушення прав людини, адже деякі державні органи не враховують питання ЛГБТ-людей: особисто наша організація вже зафіксувала декілька випадків порушення прав людини з боку посадових осіб. Особисто я теж стикалася з таким кейсом напередодні 8 березня.
Ми підтримуємо людей в їхньому бажанні евакуюватися, релокуватися. Велика кількість ЛГБТ-людей служать в армії, перебувають в лавах ЗСУ. Проте ми підтримуємо тих осіб, які, згідно з законодавством, мають право на звільнення від несення служби. Зокрема, йдеться про ЛГБТ-людей, що належать до цієї категорії.
Ми склали інструкцію для людей ЛГБТ, які зняті з обліку відповідно до закону і хочуть перетнути кордон. Проте є кейси, коли вони стикалися зі складнощами через упередження конкретних осіб, зокрема і з боку членів ВЛК. Дуже важливо, щоб кожен знав свої права, і інструкція, яку ми створили, — це допомога. Знайти її можна .
Олена Шевченко, співзасновниця, очільниця НГО Insight
Про роботу після повномасштабної війни
Сьогодні ми надаємо дуже широкий спектр допомоги, рятуючи жінок та ЛГБТ-людей в умовах війни. Вже на другий день повномасштабного вторгнення, 25 лютого 2022 року, за ініціативи ГО Марш жінок ми відкрили гарячу психологічну лінію допомоги у . Там задіяні психотерапевтки-волонтерки. Ця лінія працювала 24/7 протягом шести місяців. Зараз — з 7:00 до 23:00 з можливістю залишити запит вночі — в такому випадку відповідь на нього нададуть вранці.
Я можу розповісти про найпоширеніші запити, які ми отримуємо на цій лінії. Найбільше говоримо про втрату минулого життя і страх перед майбутнім, страх смерті, самотність і нерозуміння у сім’ї, гендерно-обумовлене насильство і домашнє насильство. Люди звертаються із запитами щодо панічних атак, депресії, суїцидальних думок, апатії, розладів харчової поведінки. Також через гарячу лінію шукають психіатра.
До роботи із запитами, які надходять на нашу гарячу лінію, долучилися 86 волонтерок: психологині, юристки, соцпрацівниці, а також волонтерки для обдзвонювання заявниць та пакування гуманітарної допомоги.
Звернутися на цю лінію може будь-яка жінка, що постраждала внаслідок війни. Ми також надаємо індивідуальну психотерапію, а не лише кризові консультації.
Крім цього, з 1 березня 2022-го ми також почали надавати грошову допомогу для релокації і створили базу ЛГБТ-френдлі родин у Європі, які готові прийняти до себе переселенців з-поміж ЛГБТ-людей з України. 8 березня відкрили у Львові гуманітарний хаб, де пакуємо адресну гуманітарну допомогу як для ЛГБТКІ людей, так і для жінок. А з серпня у нас працює вже два гуманітарних хаби. Другий відкрився у Києві.
Щодня відправляємо близько 170 посилок з найнеобхіднішим. Закриваємо потреби жінок та дітей у гігієні: памперси, прокладки, шампуні, гель, щітки, зубна паста, мило, постільна білизна, медикаменти, їжа, обладнання для людей з інвалідністю. Майже все купуємо самі. Дещо отримуємо від партнерів з-за кордону. Гуманітарні місії допомогу нам майже не надають, бо через свої процедури не встигають за потребами й переважно надсилають допомогу державним органам, яка потім спрямовується незрозуміло куди.
Ще один напрям нашої роботи — це шелтери. Їх уже три: два у Львові й один у Чернівцях. Відкривали їх як прихистки для ЛГБТ-людей, але зрештою переформатували, і зараз вони приймають не тільки ЛГБТ, а також і жінок з дітьми. За півроку повномасштабної війни нашими шелтерами скористались 312 сімей жінок та ЛГБТ-людей. Ми підтримуємо з ними зв’язок і надаємо допомогу, навіть якщо вони за кордоном, зв’язуючи людей з місцевими організаціями, що можуть надати підтримку. Наразі ми надали 8 тис. ваучерів на безоплатне житло за кордоном для жінок та ЛГБТ-людей.
Про захист прав ЛГБТ-людей
Після повномасштабного вторгнення ЛГБТ-військові на фронті стали більш видимими: дедалі більше людей відкриваються, говорять про себе, дають інтерв’ю ЗМІ. Проте поки що ми не бачимо суттєвої зміни в суспільстві як реакції на це, але сподіваємось, що після перемоги ситуація зміниться на краще й ЛГБТ-людям буде безпечніше жити в нашій країні. Зараз ми фіксуємо численні напади на ЛГБТ-людей на ґрунті ненависті.
Тема, яка активно обговорюється в Україні останнім часом, — це легалізація одностатевих шлюбів, або ж впровадження інституту . На мою думку, цивільні партнерства не дадуть майже жодних практичних прав, окрім важливого політичного жесту про визнання існування ЛГБТ-людей. Переважна кількість родин лесбійок мають дітей, отже, партнерства ніяк не врегулюють права на усиновлення або удочеріння, чи на опіку над дитиною в разі смерті біологічної матері. Тож головна вимога тут — це дати можливість ЛГБТ-людям мати рівні права в разі смерті, хвороби чи каліцтва іншого партнера або партнерки.
Всі люди мають бути захищені, особливо коли вони ж захищають нашу країну. Ми чекаємо на подальші кроки від президента Володимира Зеленського, і чекаємо вже довго. Тим часом і люди на фронті, і цивільні гинуть, а їхні близькі залишилися при цьому без жодних гарантій.
Марина Усманова, керівниця феміністичної ЛГБТ інклюзивної організації Інша
Про евакуацію з окупованого Херсона
Після того, як Херсон опинився на лінії вогню у зв’язку з початком повномасштабної війни, наша організація скерувала свої сили на допомогу ЛГБТ-людям.
Одним із головних напрямів була евакуація з Херсона. Жодного зеленого коридору для евакуації людей звідти організовано не було. Тобто всіх, кого ми вивозили, вивозили з ризиками, через блокпости. Декого вдалося вивезти не з першої спроби — росіяни могли розвернути машини без пояснення причини. Можна було простояти на блокпостах по кілька діб.
На блокпостах роздягали майже всіх, хто виглядає маскулінно, як чоловік. Шукали татуювання, які свідчать про приналежність до якихось бойових частин України, до ЗСУ, патріотичні татуювання — вони їх трактують як фашистські. Такі татуювання, як і тату про приналежність до ЛГБТ, можуть бути і в ЛГБТ-людей. Проте справа не лише в татуюваннях. Якщо йдеться про трансмаскулінних людей, тобто осіб, які здійснили трансгендерний перехід, на обличчі в них може бути борода, а під одягом, під утяжками — груди. Саме тому багато таких людей просто не покидали Херсон в принципі, адже боялися, що їх роздягатимуть на блокпостах і вчинятимуть щодо них насильницькі дії.
Буває, що у трансгендерних осіб зовнішній вигляд не збігається з гендерним маркером у паспорті. Комусь вдалось виїхати, максимально наблизивши зовнішність до «стандарту». Ті ж, хто залишився, боялися виходити на вулицю зайвий раз, адже їх також могли затримати там і перевірити документи.
Ми вивозили людей, зокрема, і через територію окупованого Криму. Розробили два шляхи: один — до Грузії, інший — до Естонії. Напевно, треба сказати, що і на території росії, і в Грузії, і в Естонії є активісти, які допомагали цим людям подолати цей шлях, їх там зустрічали.
У нас була домовленість із водієм, який возив людей звідти. А також з водійкою-жінкою, якій іноді було простіше проїхати. До того ж ми домовилися про можливість евакуйовувати людей човнами вночі, коли інших способів просто не було і коли була ймовірність, що людину не пропустять через блокпост. Наприклад, так ми вивозили жертву групового зґвалтування.
Загалом ми вивезли з Херсона понад 200 людей, ще десь 500 осіб — це ті, кому ми допомагали також і фінансово. Ще три сотні людей або виїхали самостійно, або залишилися у Херсоні, але при цьому отримували від нас фінансову, матеріальну допомогу. Після окупації роботи в Херсоні практично не було, тобто багато хто втратив джерело прибутку.
Про окупаційні порядки в Херсоні
ЛГБТ-символіку в окупованому Херсоні доводилося ховати. Окупаційна влада ширила в мережі відео, Кирило Стремоусов розмовляв зі школярами, розповідав їм, що бачив десь у Голій Пристані американського місіонера, який навчав 13-річних підлітків, як надягати презервативи. Він розмірковував, що, на його думку, це [уроки статевого виховання] призведе до того, що дівчатка ставатимуть хлопчиками, хлопчики — дівчатками, і це — огидно. Діти сиділи, закривши обличчя руками. Це абсолютно гомофобна риторика.
В окупації ЛГБТ-люди, які потребують спеціалізованих медикаментів, зокрема трансгендерні особи, які вживають гормональну терапію, загалом не мали доступу до цих ліків. Можна було передавати передачі, тож в якийсь момент ми це робили — передавали, наприклад, із Запоріжжя. Іноді препарати передавали із Криму.
Багато ЛГБТ-активістів та активісток брали участь у проукраїнських мітингах. Їх знімали, їхні обличчя знімали. Потім їх переслідували, шукали, до них додому приходили, вони ховалися. Є один хлопець, якого два місяці протримали, там були і тортури, і допити. Витрусили з нього контакти інших ЛГБТ-людей, зокрема активістів. До деяких згодом теж приходили. Навіщо? Незрозуміло.
Про петицію про легалізацію одностатевих шлюбів
Допоки в Україні діє воєнний стан, легалізувати одностатеві шлюби просто неможливо через те, що не можна вносити зміни до Конституції. Хоча я вважаю, що це — потрібно. Особливо в контексті того, що чимало ЛГБТ сьогодні служать в армії, захищають Україну на фронті. Це і чоловіки, і жінки, зокрема й ті, в кого є діти. В разі смерті, поранення одного або однієї з них ухвалювати рішення щодо госпіталізації, організації похорону тощо може лише близький родич. Партнери однієї статі таких прав юридично не мають, так само, як і на опіку над дітьми іншого партнера або партнерки.
Тут варто також додати, що війна — це не лише про фронт. Сьогодні в Україні гине також багато цивільних людей, і це стосується також і їх безпосередньо.
Анна Шаригіна, активістка, програмна директорка ГО ХЖО Сфера
Про початок війни і допомогу іншим
Ще до початку повномасштабного вторгнення ми з моєю дівчиною обговорювали питання евакуації й були майже одностайними в тому, що не зможемо нічого вдіяти проти ракет — нам треба буде виїжджати.
Ми були шоковані, почувши перші звуки вибухів і стрілянини. Для себе намітили «червоні лінії», за якими виїжджаємо з міста. Одна з них — якщо Харків окупують. Нам було б неприйнятно залишатися в місті, яке окупувала росія. Коли перші ворожі атаки було успішно відбито, ми вирішили залишитися. Мій син виїхав за кордон і зараз перебуває в Німеччині. Наші подруги евакуювалися разом з дітьми і запропонували, щоб він поїхав з ними, виїхав до Європи. Я погодилася, що моїй дитині буде краще в безпеці.
Ми ж стали допомагати іншим, вирішили підтримувати тих, хто лишається в Україні, тому що знаємо про проблеми, які виникали з виїздом людей в такі часи. Зрозуміли, що можемо бути корисними і потрібними Харкову, людям, які залишаються і не можуть дозволити собі виїхати. Нам довелося взяти собі ще одну кішку, яку ми витягли з зачиненої кимось квартири. Ще кілька тварин були покинуті їхніми господарями в районі, де ми живемо, тож ми годували цих тварин.
Про діяльність організації під час війни
Діяльність нашої організації завжди була просвітницькою. Я часто казала, що вірю в силу слова, тому нам важливо було проводити освітні заходи, здебільшого орієнтовані на дорослих. Раніше ми ніколи не надавали прямої допомоги, натомість завжди робили щось, щоб впливати на суспільну думку і змінювати життя українського суспільства, ЛГБТ-спільноти на краще.
Після початку [повномасштабної] війни ми зрозуміли, що зараз дуже багато людей не мають чого їсти, у що одягатися, бо змушені були покинути домівки або ж їхнє житло було зруйноване, або вони втратили членів родин і їм потрібна зовсім інша допомога. Тож ми почали працювати з гуманітарним напрямом: надавали і надаємо кошти людям ЛГБТ, щоб вони могли купити собі їжу, одяг, товари першої необхідності, корм для тварин тощо. Це — одна з великих частин нашої роботи.
Крім цього, ми продовжили працювати з інформаційним полем. Зробили дві інформаційні кампанії. Мета однієї з них — підвищити видимість жінок, їхню роль у боротьбі за перемогу України. Для нас було важливо віднайти, які існують ролі жінок у цій війні. Тож ми зробили інформаційну кампанію з залученням ЛГБТ-людей. Ми хотіли показати, що в Україні ЛГБТ також залучені до цієї боротьби, є частиною українського суспільства, а також — що зараз люди більше звертають уваги на те, що нас об’єднує, тож ми мусимо бути єдиними і максимально корисними заради нашої перемоги.
Про прайд у харківському метро
25 вересня 2022 року в харківському метро відбувся . Цій події передували і ще кілька інтервенцій в міський простір, і для цього частина команди приїхала до Харкова. Зокрема, це був День пам’яті ЛГБТ-людей, які загинули під час війни, був також флешмоб про веселкове весілля, була й акція на підтримку європрайду.
Метропрайд був максимально продуманим, максимально безпечним для людей заходом. Але коли ми сказали, що будемо проводити марш, людей це дуже схвилювало. Харків’яни і харків’янки дуже обережно реагували на це. Деякі й узагалі зайняли позицію свідомого ігнорування, що трохи нас демотивувало. Проте це якраз був період, коли ЗСУ звільнили більшу частину Харківщини. Багато журналістів тоді саме перебували в Ізюмі, де знайшли масове поховання. Тож було важко працювати в такому інформаційному полі.
У нас була дуже важка розмова з СБУ і поліцією. Поліція була більш дружно налаштована. Нас врятувало, що такий марш ми робили в Харкові вже вчетверте, тож нас там знали. Зі свого боку зробили все можливе, щоб захід був безпечним і для міста, і для харків’ян загалом, і для ЛГБТ зокрема. Врешті-решт, нам це вдалося. Коли прайд відбувся, майже всі українські ЗМІ написали про марш. На це звернули увагу й іноземні медіа. Ми отримали підтримку також і з боку блогерів.
Про протистояння з праворадикальними рухами
27 березня 2022 року на своїй сторінці у Фейсбуці щодо загибелі на війні Георгія Тарасенка, активіста організації Фрайкор. Я була в шоці від новини — це була друга смерть знайомої мені людини на цій війні. Перша — волонтерка з ХарківПрайду, яка загинула під час бомбардування Харківської облдержадміністрації. Вона волонтерила з першого дня повномасштабного вторгнення і загинула, бо ночувала в ХОДА — мала з самого ранку працювати там. Отже, тоді я дала де розповіла, зокрема, і про свою реакцію на смерть Георгія. Це інтерв’ю було емоційно забарвленим, врешті, його потім передрукувало багато людей.
З початком війни я стала більше боятися насильства. Дуже сподіваюся, що те протистояння, яке було раніше [між праворадикальними рухами й ЛГБТ], відбуватиметься у мирний спосіб, у спосіб перемовин. В Україні загинуло вже забагато людей, зокрема і насильницькою смертю, тож я дуже хотіла б вірити, що надалі такі організації оберуть інші шляхи.
Зараз праворадикали поставили на паузу свою діяльність [у зв’язку з війною]. Та після завершення війни українське суспільство ще деякий час лишатиметься дещо мілітаризованим. І радикальні угрупування використовуватимуть для «тренувань» ЛГБТ. Саме тому я кажу, що моя боротьба ще попереду. Коли ці люди повернуться з війни і продовжать робити те, що робили [щодо ЛГБТ], від того, що такі дії вчиняють люди з бойовими заслугами, це не перестане бути хуліганством та злочинами на ґрунті ненависті. Й держава матиме відповідно на це реагувати.
Усі танцювали ці «танці з бубнами» навколо Стамбульської конвенції, проте щойно зайшла мова про захист України, одразу зрозуміли, що так має бути, і просто прийняли її. І я не знаю жодного священника, який би став геєм або хоча б бісексуалом після ратифікації Стамбульської конвенції в Україні.
Сама ідея про те, що можна пропагувати сексуальну орієнтацію через якісь міжнародні документи або ж розширюючи права якоїсь групи — це абсолютна фігня. Що точно треба і можна пропагувати — то це права людини, гендерну рівність, та і взагалі рівність у суспільстві. Люди мають бути рівними незалежно від сексуальної орієнтації, гендерної ідентичності, віку, кольору шкіри, віросповідання тощо. Це те, що має бути в українській державі як у цивілізованій країні, яка вже заявила не тільки словами, а й довела кров’ю, що ми від’єднуємося від тоталітарного світу, від диктатури і що в нас є інші цінності.
Мета нашої діяльності — це шлюбна рівність. Для досягнення її необхідно вносити зміни в Конституцію України. Зараз, у період дії воєнного стану, це зробити нереально. Та після завершення війни це буде цілком можливо.
Сьогодні ЛГБТ-люди на 100% залучені в боротьбу за нашу перемогу. Тож я вважаю, що потім вони матимуть право вимагати також і стовідсоткового дотримання прав людини й заборони будь-якої дискримінації за ознакою статі, гендеру або сексуальної орієнтації.
