«Рівні права – шлях до європейського життя», – координаторка луцького представництва ГО «Інсайт» Яна Лис (Лишка)
«Інсайт» – це правозахисна громадська організація (ГО), яка підтримує інклюзію та соціально-вразливі групи населення. Її зареєстрували 2008 року в Києві. Очолює «Інсайт»»відома українська активістка, правозахисниця Олена Шевченко. Головні напрямки роботи ГО – допомога та відстоювання прав жінок та ЛГБТ людей.
У Луцьку ця організація почала працювати 2019 року. Увесь цей час її роботу на Волині координує громадська активістка, історикиня Яна Лис (Лишка). Саме з нею ми поговорили про те, як розвивалася організація та з якими проблемами стикаються її члени. Далі – розповідь луцької координаторки Інсайту.
Про «Інсайт» у Луцьку
Першочергова діяльність нашої організації в місті – правозахисні лекції, акції, зустрічі. Ми запрошували й запрошуємо різних цікавих людей. Говоримо про феміністичну та ЛГБТ-тематику, загалом щодо захисту прав і свобод. Наразі маємо постійне представництво, і на цій базі ми проводимо багато різних заходів.
Якщо говорити про чисельність нашої організації у масштабах Луцька, це кілька сотень людей. Хтось більше долучається до активізму, хтось на заходах буває іноді. Ті, хто безпосередньо працює, волонтерить в організації – це координаторка, психотерапевтка та офіс-менеджерка. І ми маємо потужну підтримку від головного інсайтівського центру в Києві, з психологинями, юристками та іншими спеціалістками.
Зараз «Інсайт» багато в чому перетворився на великий гуманітарний штаб, який допомагає як жінкам, так і ЛГБТ-людям. Ми наразі обробили 27000 заявок на гуманітарну допомогу жінкам, яку надсилаємо адресно заявницям зі всієї України, а також 6800 заявок від ЛГБТ-людей.
Допомагали ми і військовим, особливо жінкам-військовим, але також і чоловікам, належним до ЛГБТ-спільноти.
Допомогу надаємо відповідно до електронних форм, за якими звертаються люди. У формі можна просто зазначити, що саме ви потребуєте і чому ви цього потребуєте. Наприклад, це можуть бути ліки, можливо, у вас складне фінансове становище або складний медичний випадок і їх важко дістати. Це можуть бути продуктові набори, речі, засоби гігієни тощо.
Вплив війни на діяльність організації
До війни ми більше зосереджувалися на просвітницькій діяльності, підтримці феміністичних ідей та ЛГБТ-спільноти, правозахисних акціях. У Луцьку у 2021 році ми організували марш жінок до 8 березня, який називався «Демарш проти дискримінації». Ми виходили «Інсайтом» на акцію в підтримку ЛБТ-жінок та за ратифікацію Конвенції Ради Європи про запобігання насильству проти жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами (Стамбульська конвенція).
З початку війни сильно в нас виріс гуманітарний напрямок. У нас усе централізовано, я як регіональна координаторка спрямовую людей залежно від їхнього запиту. Комусь потрібно поселення в шелтери (нас в організації їх три – у Чернівцях та два у Львові), іншим – гуманітарна, психологічна, юридична допомога…
Ще один з напрямів нашої допомоги – медичний, адже повномасштабний наступ загострив проблеми з ліками. Доступ до певних препаратів до війни був простішим, зараз це стало дуже важко. Окремо в нас вирізнена допомога щодо гормональної терапії трансгендерним людям. У зв’язку з війною це стало великою проблемою, оскільки багато ліків просто зникли з аптек або стали дуже дорогими.
Крім того, великою проблемою став пошук френдлі-лікарів, які мають компетенцію в роботі з трансгендерними людьми. Частина лікарів виїхала за кордон, частина воює, тож зараз навіть ось такі моменти стали проблемними. Та все ж у нас можна заповнити заявку на такого штибу допомогу та отримати її.
Війна підштовхнула до розв’язання питання одностатевих шлюбів та Стамбульської конвенції
Українці зараз розуміють, як ніколи, що триває війна, гинуть люди, тож представники ЛГБТ-спільноти ще більше заслуговують рівних прав. Немає часу ждати, та й чекали вже дуже довго. Зрозуміло, що, якщо ми рухаємося в Європу до демократичного світу і якомога далі від «рускава міра», ці процеси мусять пришвидшуватися.
Цього року нарешті петиція про одностатеві шлюби набрала необхідну кількість підписів – понад 25 тисяч. Потрібно розуміти, що це не проблема, як кажуть деякі консервативні сили, моралі, це – юридична проблема людей, які кохають одне одного, які в парі.
Якщо немає визнаних одностатевих шлюбів, дуже часто чоловіки та жінки не можуть успадкувати майно. Так, можуть бути заповіти, але їх можуть оскаржити родичі, тобто є проблема з успадкуванням, є проблема з потраплянням в лікарню. Я знаю випадок, коли на війні чоловіка-гея поранило, він потрапив у лікарню, а його громадянський чоловік не міг його відвідати, бо юридично немає підстави. Тобто таких моментів є багато.
Війна настільки оголила проблему щодо рівних прав для всіх, що цю петицію люди підписали в потрібній кількості для розгляду президентом України дуже швидко.
Уже під час повномасштабної війни в Україні ратифікували Стамбульську конвенцію, або Конвенцію Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами. Завжди сміюся, що я є живою людиною, яка прочитала її всю. Тому що в нас є багато людей, які про неї говорять, критикують, а насправді її повністю навіть не прочитали – це просто дивовижно.
Вона не настільки велика, щоб не сісти й не прочитати, не почати розбиратися. Нагадаю, що конвенцію розробляли юристки та юристи з різних країн, в тому числі й з України, і це були саме практичні регулятивні моменти, які допомагають запобігти домашньому насиллю. Ці практичні моменти ми й ухвалили, щоб держава справді фінансувала шелтери та впроваджувала інші важливі питання.
За умовами документа для розслідування злочину, пов’язаного з насильством, не обов’язково писати заяву. Якщо в нас нормально запрацює Стамбульська конвенція, ввійде у правове поле, будуть змінені закони, то злочини будуть розслідувати за самим фактом вчинення.
Але в чому там такий «скандал»? Перерахована низка критеріїв про запобігання насильства за різними ознаками, зокрема й за сексуальною орієнтацією та гендерною ідентичною. Можливо, це якось хвилює консерваторів. Але знову ж таки, це просто підкреслює рівність, що якими б саме не були ознаки – насилля не припустиме.
Щодо того, що там є слово «гендер», то воно і до того було в інших документах. Тобто цих документів зі словом «гендер» було багато, але саме Стамбульська конвенція стала таким популістським «хрестовим походом» консервативних сил. Насправді ж це важливий документ, який допомагає запобігати насиллю.
Якщо ми рухаємося в Європу, а ми однозначно туди рухаємося, маємо розуміти, що права мають бути рівні для всіх, в тому числі щодо різних типів сімей.
ЛГБТ-люди зараз займають таку проукраїнську, проєвропейську позицію, також і тому, що рух до Європи – це справді рух до рівності прав усіх людей.
Натомість, якщо говорити про становище на росії, то в листопаді в них були ухвалені закони, які я б порівняла з нацистськими законами 33-го року.
Заборонили під нормою пропаганди буквально будь-яку згадку про ЛГБТ-людей у кіно, на телебаченні, у соціальних мережах. Передбачені величезні штрафи. Якщо переводити в гривні, то від 150 тисяч до мільйонів гривень; а якщо там ще щось супутнє пришиють, то людей посадять у тюрму.
Практично вони повертаються до сталінських часів, де були юридично легалізовані гомофобія та кримінальне переслідування гомосексуалів.
Видимість ЛГБТ-спільноти у луцькому середовищі
Загалом ЛГБТ-спільнота згідно з деякими соціологічними дослідженнями – це приблизно 10% населення. І ця цифра має бути справедливою і для нашого регіону. Якщо населення Луцька близько 200 тисяч людей, то разом із бісексуальними людьми ЛГБТ-спільнота загалом має нараховувати до 20 тисяч осіб. Це абсолютно реалістична цифра.
Цього року ми проводили івент «Сапфічні сімї» для лесбійських сімей, де говорили про свої проблеми. Такі сім’ї є, у Луцьку їх багато. Деякі з них по багато років разом. Я знаю дівчат, які разом 12 років. Тобто це сім’ї, які так само функціонують, які безумовно хочуть прав.
Знаю пари, де є дитина, але лише одна з партнерок має батьківські права, а інша не має, і це проблема. Уявімо, що з офіційною мамою щось сталося, і друга жінка, яка цю дитину виховувала також, так само цю дитину любить, не зможе довести, що вона теж мама.
Ці сім’ї та ці люди заради свого спокою та щастя ведуть не дуже публічний спосіб життя. І їх можна зрозуміти. Цьогорічні дослідження Київського міжнародного інституту соціології показують, що вже понад 50% українців позитивно або нейтрально ставляться до ЛГБТ-людей і до одностатевих шлюбів. Та все ж у суспільстві є певні стереотипи й упередження. І це ще зумовлено історично.
Мені доводилося читати матеріали й писати дослідження про те, як у 30-х роках синхронно нацизм і політика Сталіна почали переслідувати ЛГБТ-людей, уводити закони проти них. Вони породили величезну хвилю гомофобії. І ця гомофобія в радянські часи була дуже сильна. Я б хотіла, щоб люди зрозуміли, що це і є пережиток «рускава міра» і радянського тоталітаризму.
А ще на видимість впливають маргінальні агресивні політичні рухи, які дуже голосні, вони можуть становити небезпеку, але я б не робила висновків за діяльністю цих рухів щодо загальної думки в суспільстві, до питань рівності прав людей.
Я дивлюся на цю ситуацію з історичної перспективи. Відтоді, як ми здобули незалежність і вийшли з радянського тоталітаризму, і до 2022 року в галузі прав людини відбувся великий прорив. Так, іноді люди нарікають, що здобутків начебто небагато і вони не на рівні демократичних країн Заходу, але я вважаю, що з історичної перспективи, ми пройшли поки що невеликий відрізок часу. Я сподіваюся, що після перемоги над росією ми нарешті звільнимося від усього радянського, російського, тоталітарного, і думаю, що далі в галузі відкритості прав людини в нас навпаки буде ще більший розвиток.
***
Матеріал підготовлено за підтримки ГО “Жінки в медіа” та Rainbow Beyond Borders Fun
