«Політ у невідомість». Що переживають українки в чужих країнах, рятуючись від війни — особиста розповідь лесбійки

Через повномасштабне вторгнення Росії з 24 лютого 2022 року в Європі зафіксували 4,7 млн вимушених переселенців з України. Більшість — жінки та діти. Українки опиняються у чужих містах та країнах, часто зовсім одні. Декому щастить зустріти людей, які дають притулок та допомогу. Але багато хто, перебуваючи в дійсно вразливому стані, стикаються з реальною небезпекою.

Порятунок від війни, почуття провини та психологічні травми

10,5 млн — стільки людей було вимушено переміщено в межах України або за кордон як біженці у зв’язку з повномасштабною війною, розв’язаною росією 24 лютого 2022 року, зазначають в Агентстві ООН у справах біженців. За цей період ООН зафіксували понад 6,9 млн випадків перетину кордону України.

4,7 млн вимушених переселенців з України зафіксували в Європі, з них більш ніж 2,9 млн подалися на набуття статусу тимчасового захисту або аналогічних національних схем захисту.

Найбільше — 1 млн 142 тис. осіб — запросили такий статус у Польщі, 361,4 тис. — у Чехії, 329,3 тис. — у Німеччині.

Українок, які рятуються від війни в європейських країнах, приймають місцеві жителі. Їм надають житло як окремі квартири, так і кімнати або частини будинків на одній території з господарями. Німці, чехи, поляки, румуни, молдавани, австрійці та італійці готові допомагати тисячам біженок, купуючи одяг, їжу, медикаменти, супроводжувати процес отримання тимчасового притулку та надавати іншу допомогу безоплатно.

Розповідь Ганни

«З початку війни переживала одну нескінченну панічну атаку: не могла ні спати, ні їсти, і швидко зрозуміла, що не витримую цього. Це вже друга моя війна, і я не хотіла переживати це знову», — розповідає в інтерв’ю НВ дівчина Ганна. Вона народилася у Луганську, де жила все життя. Після початку війни на Донбасі переїхала до Одеси — там прожила останні сім років. 4 березня 2022 року Ганна була змушена вдруге рятуватися від війни. Вона виїхала до Румунії, де їй заздалегідь погодилися надати тимчасовий притулок знайомі.

«Моя колишня однокласниця запропонувала поїхати до Бухаресту, до її колишніх колег, які погодилися дати притулок мені. Було дуже страшно: я їхала одна, з рюкзаком та кішкою, до незнайомої країни до незнайомих людей. Автобусом дісталася з Одеси до Орлівки, що на кордоні з Румунією там ходить пором. На нього чекала близько п’яти годин — морозної ночі під пронизливим вітром. Дуже боялася, що моя кішка перемерзне і захворіє. За себе чомусь менше турбувалася, хоча теж до кісток замерзла», — згадує про свою подорож Ганна.

У Бухаресті її зустріли з теплотою та надали кімнату, де вона прожила десять днів. Згодом вона переїхала до будинку інших людей із тієї компанії, де пробула ще місяць. А ще пізніше перемістилася в ЛГБТ-шелтер від організації Accept — вибрала саме це місце, оскільки сама є лесбійкою.

«Я намагалася знайти кімнату, яку можна було б винаймати, але виявилося, що здають житло тут лише на термін від року і більше, а для орендарів із тваринами мало варіантів. Але багатьом моїм знайомим вдалося знайти у Бухаресті житло в оренду чи безкоштовно — на вулиці ніхто не залишився», — каже Ганна.

Румуни дуже привітно ставляться до українців, каже Ганна. Звичайні люди вразили її доброзичливістю та бажанням допомогти: вони пропонують українцям безкоштовне житло, транспорт, речі та їжу. Коли Ганна зробила пост у фейсбук-групі для українців у Румунії про те, що її валіза порвалася, їй знайшли нову вже за чотири хвилини.

Ганна має можливість працювати віддалено на свого українського роботодавця і зізнається: дуже цьому рада, інакше, каже, «збожеволіла б». Свій фінансовий стан на момент переїзду до Румунії співрозмовниця НВ оцінила у 3 бали з 10. Каже, зарплата відчутно знизилася через війну. Щодо психологічного стану, то одразу після переїзду Ганна отримала психологічну допомогу онлайн, а пізніше знайшла у Бухаресті українську спеціалістку.

«Тут мені особливо не вистачає відчуття дому, впевненості у завтрашньому дні. До того, як я заселилася в шелтер, не вистачало також можливості поговорити, тому що люди, у яких я жила, могли говорити тільки румунською або англійською. Бути одній у такий час дуже тяжко», — ділиться з НВ Ганна. Вона сподівається повернутися до України, як тільки це стане можливим. Сигналом для цього бачить гарантії відсутності авіаударів та ризиків опинитися в окупації — навіть якщо війна взагалі на той момент ще не закінчиться.

Джерело

Поділись публікацією
Залишити коментарій