Подвійна боротьба: як відстоюють свої права ЛГБТ-люди з інвалідністю

ЛГБТ-люди досі стикаються зі стереотипами та упередженим ставленням через свою сексуальну орієнтацію або гендерну ідентичність. Серед проявів дискримінації — відмова у працевлаштуванні, напади на ґрунті ненависті, неможливість одружитися зі своєю коханою людиною, а у деяких країнах навіть кримінальне переслідування та примусове лікування. Однак цей перелік не є повним, адже ЛГБТ-люди не є однорідною спільнотою і різняться між собою за етнічністю, віросповіданням, національністю, соціальним класом, зайнятістю, статтю та безліччю інших ознак.

Зокрема, окремою групою є ЛГБТ-люди з інвалідністю, які потерпають від подвійної дискримінації. Тобто дискримінація за ознакою інвалідності накладається на дискримінацію за ознаками сексуальної орієнтації або гендерної ідентичності.

Про те, як ЛГБТ-люди з інвалідністю об’єднуються для захисту своїх прав у світі та в Україні, читайте в матеріалі від Zmina.

Серед проблем, які постають перед ЛГБТ-людьми з інвалідністю, брак доступних та ЛГБТ-інклюзивних послуг, булінг ЛГБТ-молоді з інвалідністю, додаткові бар’єри під час працевлаштування, а також невидимість і стигматизація у кожній з груп.

Так, у межах ЛГБТ-спільноти люди з інвалідністю можуть стикатися з соціальною ізоляцією, а також лукізмом – упередженим ставленням до людини через її зовнішність.

“Існує багато упереджень серед геїв. Там є лукізм – уявлення про те, що геї мають мати певний вигляд. І тому, якщо це не так, коли вони мають форму тіла “не таку”, інвалідність, то можуть почуватися виключеними”,  пояснює Ніна Купенда, співорганізаторка ініціативи ЛГБТ-людей з інвалідністю Queer&Disabled.

Водночас, за її словами, у межах спільноти людей з інвалідністю існує проблема невидимості ЛГБТ-людей, а багато із них не наважуються відкрито говорити про свою гомосексуальність, бісексуальність або трансгендерність. Адже, по-перше, як і у суспільстві загалом, тут поширені негативні стереотипи щодо ЛГБТ-людей. Як наслідок, ця тема може ставати табуйованою, а самі ЛГБТ-люди всередині спільноти вирішують приховувати свою сексуальну орієнтацію або гендерну ідентичність, щоб не зіткнутися з нерозумінням, а у деяких випадках – насильством. По-друге, деякі ЛГБТ-люди з інвалідністю можуть бути залежними від своїх опікунів. Відповідно, існує велика ймовірність, що вони так само приховуватимуть свою ідентичність, особливо у випадках, коли опікуни негативно ставляться до ЛГБТ-людей.

“Якщо такі люди навіть знаходились, вони не були у камінг-ауті, тобто не були відкритими щодо своєї орієнтації. Тому було неможливо говорити про якусь їхню видимість і  вказувати, що вони – ЛГБТ- люди з інвалідністю”,  зазначила Ніна Купенда.

Однак навіть у таких реаліях є умови для об’єднання, взаємодопомоги та боротьби за доступність і рівні права. Наприклад, у США ЛГБТ-люди з інвалідністю почали об’єднуватися та боротися за доступність та права ще у середині XX століття. Пізніше, у 1990 році, у Бостоні пройшов перший Марш рівності ЛГБТ-людей з інвалідністю, на який вийшли 400 людей. Водночас у країні почали створювати самвидави про і для ЛГБТ-людей з інвалідністю. Вони поширювалися у межах закритих спільнот. Наприклад, журнал “Лесбійки, інвалідність та інше” (Dykes, Disability & Stuff) виходив протягом 1988–2001 років у межах спільноти лесбійок з інвалідністю. У таких самвидавах ЛГБТ-люди з інвалідністю ділилися власним досвідом, підтримували одне одного, розповідаючи власні історії успіху, створювали тематичні ілюстрації, писали статті, рецензії на книжки, поезію, знайомилися та поширювали інформацію про мирні зібрання.

Фото: Dykes, Disability & Stuff, 1988–1989, Vol. 3, Issue 1

Попри те, що це була діяльність невеликих ініціатив, вони фактично стали основою для подальшої побудови спільнот, знайомств і спілкування, а також закликали людей говорити про свої проблеми, виходити на демонстрації та боротися з дискримінацією.

Фото: Laura Briggs, Boston, 1990

Сьогодні у різних країнах світу існують організації та низові об’єднання ЛГБТ-людей з інвалідністю. Наприклад, Альянс ЛГБТ-людей з порушенням слуху (Rainbow Alliance of the Deaf), Мережа жінок і небінарних людей з аутизмом (Autistic Women Nonbinary Network), Massachusetts Advocates Standing Strong та багато інших.

Ці організації займаються побудовою та посиленням потенціалу спільноти ЛГБТ-людей з інвалідністю через освітні, правозахисні та культурні заходи, організацію груп підтримки, адвокацію, а також організацію мирних зібрань, які підіймають на своєму порядку денному як питання прав ЛГБТ-людей, так і прав людей з інвалідністю.

Водночас європейський досвід демонструє практику максимального включення людей з інвалідністю в усі сфери суспільного життя, зокрема і ЛГБТ-людей з інвалідністю, а також створення умов для максимально активного і незалежного життя. Також на Марші рівності в країнах ЄС часто виходять самоорганізовані групи людей з інвалідністю.

Disability Pride, Берлін, 2023. Фото: Олександр Нікулін

“Я живу в Німеччині вже півтора року, але мене все одно не перестає дивувати те, яке активне життя мають тут люди з інвалідністю. Їх повно всюди, вони ходять вулицями, відпочивають в кафе та є активними учасниками всіх подій у країні, чи то демонстрація з приводу чогось, чи то прайд або навіть кліматичний страйк,”  наголошує активіст ГО Fight For Right Олександр Нікулін.

За його словами, 8 вересня у Берліні пройшов Disability Pride, на який вийшли як ЛГБТ-люди з інвалідністю, так і їхні союзники та союзниці. Цей прайд відбувається у місті з 2013 року та порушує питання інтерсекційності та множинності дискримінації, з якою стикаються ЛГБТ-люди з інвалідністю.

“Він залишив дуже багато емоцій. По-перше, це люди, які хочуть вийти на вулицю і святкувати. По-друге, це різноманіття технічних засобів, деякі реально виглядали космічно. Для прикладу, були люди з синтезаторами штучної мови, були люди, в яких до крісла була приєднана біонічна рука, що виконує функцію підтримки, слухові апарати, яких навіть не видно у вусі, і дуже багато всього.  Але потім мені стало від цього сумно, бо прийшло усвідомлення того, що, на жаль, в Україні такі люди просто б лежали вдома і повільно помирали, а тут вони ведуть повноцінне життя, веселяться, виходять на прайди й говорять про інтерсекційність,”  ділиться враженнями Олександр.

Берлін, 2023. Фото: Олександр Нікулін

Український рух ЛГБТ-людей з інвалідністю поки ще не набув такої видимості, як у країнах ЄС чи США. Однак з 2019 року існує ініціатива Queer&Disabled. Її разом із другом створила Ніна Купенда, щоб об’єднати навколо себе ЛГБТ-людей з інвалідністю.

“Інвалідність в мене набута з 18 років, тому я багато займалась самоосвітою, щоб дізнатись все про людей з інвалідністю. А оскільки моя друга ідентичність – це те, що я гомосексуальна, тож намагалась все об’єднати. Також у мене є друг, який теж гомосексуальний, і нього є інвалідність. І в нас з ним виникла ідея створення такої ініціативи. Також мене дуже надихнуло те, що я бачила фото з Осло-прайду, і там була платформа, де було багато людей з інвалідністю на кріслах колісних,”  розповідає Ніна Купенда.

У 2019 році група вперше вийшла на київський Марш рівності. Пізніше вони також вийшли на Марш жінок у 2020 році. З початком пандемії COVID-19 діяльність ініціативи перейшла в онлайн-формат.

Україні потрібно запровадити ще багато змін на різних рівнях для покращення становища людей з інвалідністю та ЛГБТ-людей. Встановлення шлюбної рівності, просування освіти та правозахисних підходів, боротьба з мовою ворожнечі, ефективне розслідування злочинів на ґрунті ненависті та ще багато інших кроків, а також забезпечення доступності та деінституціоналізація – усе це ще тільки має пройти країна. Втім, уже сьогодні ЛГБТ-люди з інвалідністю в Україні починають заявляти про себе та вимагати рівних прав. Можливо, через деякий час у Києві, як і цьогоріч у Берліні, відбудеться великий Марш рівності, організований ЛГБТ-людьми з інвалідністю.

Загалом, ЛГБТ-люди з інвалідністю є невіддільною частиною потужного руху за права людей з інвалідністю у всьому світі. Не є винятком й Україна. Так, Ніна Купенда є однією з 27 героїнь і героїв книги “Історія не без нас: становлення руху за права людей з інвалідністю в Україні”. Книга вийшла друком наприкінці жовтня 2023 року, її презентація відбулася 1 листопада у Львівському муніципальному мистецькому центрі за участю героїв та героїнь книги.

Дзвенислава Щерба, Олександр Нікулін для видання  ZMINA


Якщо бажаєте отримати книгу “Історія не без нас: становлення руху за права людей з інвалідністю в Україні”, залиште заявку у формі передзамовлення https://6c1ow56dzjw.typeform.com/to/Uafj8DtI

Матеріал створено за підтримки Українського культурного фонду. Позиція Українського культурного фонду може не збігатися із думкою автора.

Джерело

Сподобалось? Знайди хвилинку, щоб підтримати нас на Patreon!
Become a patron at Patreon!
Поділись публікацією