Огляд від квір-активістки Яни Лис, того, як було з видимістю трансгендерних людей в різні епохи на теренах України
З нагоди Дня видимості трансгендерних людей (31 березня), ГО «Інсайт» оприлюднила короткий огляд від квір-активістки Яни Лис, того, як з їхньою видимістю було в різні епохи на теренах України.
Перші відомості про трансність на теренах, де нині є Україна, сягає глибокої давнини. Знаменита Трипільська культура (VI–III тис. до н.е.), з її протомістами й протописемною символікою, відома також своїми матріархальними фігурками з глини. Але трипільці створювали і фігурки з водночас первинними та вторинними чоловічими й жіночими статевими ознаками. Тож точно, що квір-теми в трипільців не були чимось забороненим.
В уже історичний період, древньогрецький історик Геродот у V ст. до н.е. описував анаріїв – скіфських «чоловіків від народження», які відчували в собі жіночу душу та носили жіночий одяг. Вони не дискриміновувалися скіфами, і часто були ворожками. Тож одна з перших назв трансгендерних жінок, вочевидь, походить саме з давніх теренів України. Отакої! А ще вони поклонялися Афродіті Уранії (скіфська Аргімпаса).
На Русі-Україні існувала (аж до російської заборони у XVIII ст.) соціально-професійна верства скоморохів – «веселих людей», яким дозволялося перевдягання у одяг іншої статі, будь-яку гендерну поведінку. В скомороха, згідно билин, перевдягався Добриня – дядько Володимира Великого. А ще дружиною Добрині була поляниця (давньоруський аналог амазонки) Настя, яку він спершу прийняв за чоловіка та програв їй лицарський поєдинок. Ну і в одному з давніх джерел Добриню названо не дядьком, а… тіткою князя Володимира. Гендерквірна ікона давнини!
Козацька доба теж має дані про транслюдей. Історик Яворницький наводив оповідь про отамана Настю, який_а «держала у себе ватагу козаків, а ніхто того не знав, що вона дівка… А як умерла, то тоді тільки й дізналися, що вона дівчина». Італієць Гваньїні зазначав, що серед загиблих захисників замку Прухнік на Поділлі були знайдені тіла жінок (трансперсон?) в чоловічому одязі. А ще, в Речі Посполитій ми знаємо про суд і страту у 1561 році транс* та інтерсекс персони Войцеха з Познані, через трансфобію сучасників.
У XVIII ст. Досифею Київському (при народженні Дарина Тяпкіна) дозволили висвятитися на монаха: у ХХ ст. його навіть канонізували. Проте, сама Церква вважає його не трансчоловіком, а «юродивою жінкою», що вдавала з себе чоловіка по божественному безумству Христа ради. Також, на межі XVIII–XIX ст. жив трансчоловік, військовий Олександр Олександров: уродженець Києва з козацького роду Туровських. На жаль, тодішня російська влада не визнала його чоловіком і поховали його, всупереч посмертній волі, як жінку Надію Дурову.
За часів Української революції, гендерквірною поведінкою відзначився один з очільників Січових Стрільців, архікнязь Василь Вишиваний. Крім того, що він був бісексуалом, він ще дуже полюбляв перевдягатися у жіночий одяг, за що на еміграції в Парижі заарештовувався поліцією. Як патріот України воював за неї проти росії у 1917–1921 роках в лавах Січових Стрільців та Армії УНР. В роки Другої світової війни був агентом ОУН–УПА, якого зрештою заарештував та закатував до смерті сталінський режим.
В СРСР у відносно ліберальних 1920-х НКВД випустило циркуляр про можливість юридичної зміни статі, але лише для інтерсекс людей. Та після початку переслідування гомосексуалів у 1933 році, про це було забуто: трансфобія теж стала «нормою». У 1972 році латвійський хірург Віктор Калнберз провів першу в СРСР операцію з корекції статі, за що його мало не ув’язнили. Зрештою, у 1976 році Рада Міністрів постановою дозволила трансперехід, але знову ж таки лише для інтерсекс персон.
У 1991 році вийшли рекомендації Мінздраву СРСР, щодо «зміни статі» загалом. А вже у незалежній Україні 1996 року МОЗ прийняв наказ про «транссексуальність». Після перемоги Євромайдану його в 2016-му змінив прогресивніший Клінічний протокол. Також, 22.10.2016 в Києві відбувся перший ТрансМарш. Але в Україні й досі транссексуальність – це психіатричний діагноз. Зараз триває робота над прийняттям МОЗ сучасної 11-ої редакції МКХ, де трансгендерність визнано «особливим станом», а не психіатричним розладом.
Нині в Україні є чимало видимих транслюдей: активісток_ів, медіа облич, відкритих персон в ЗСУ. Просимо вибачення, що в короткому пості не можемо всіх їх згадати. Тож зазначайте в коментарях, кого з них знаєте ви – нехай у вільній Україні їх лише більшає! Та не забуваймо, що на росії з 2023 року трансперехід є забороненим, а ЛГБТ+ визнані «екстремістських рухом». І від перемоги України та нашого вкладу в це, залежить подальша видимість і права квір-людей: у нас, а можливо, й загалом у Східній Європі.
Авторка Яна Лис – координаторка ГО «Інсайт» у Луцьку
