Про це сповіщує Правозахисний ЛГБТ Центр “Наш світ” на своїй сторінці у Facebook.
Народна депутатка Інна Совсун (партія «Голос») зареєструвала у Верховній Раді проєкт Закону України «Про інститут реєстрованих партнерств», який передбачає запровадження в нашій країні правової форми реєстрації сімейних стосунків між людьми будь-якої статі. Зареєстровані партнери отримують основні подружні права — зокрема, право на спільну сумісну власність на спільно нажите майно, право на першочергове успадкування майна померлого партнера/ки тощо, а також статус близького родича першого ступеня спорідненості, що є критично важливим для користування всіма правами та обов’язками близького родича або члена сім’ї, передбаченими в українському законодавстві. Законопроєкт ніяк не торкається питань усиновлення.
Для різностатевих пар така форма узаконення своїх стосунків буде альтернативою звичайному шлюбу, а для одностатевих — поки що єдиним варіантом. Звісно, це станеться тільки у випадку, якщо цей законопроєкт буде підтримано Верховною Радою, що у поточній ситуації виглядає, м’яко кажучи, проблематичним. Попри те, що ми зараз воюємо з головним провайдером гомо/трансфобії у світі, народні депутати не квапляться порвати з ідеологією Русского міра, коли йдеться про їхніх власних ЛГБТК співвітчизників і захисників. Вочевидь, ухвалення цього або альтернативного законопроєкту про реєстровані цивільні партнерства, доступні для одностатевих пар, стане можливим тільки при наявності політичної волі у найвищого керівництва держави — президента та уряду.
Однак, не все так похмуро. Така воля цілком може з’явитися, чому сприяють як нещодавні рішення ЄСПЛ, так і очевидна зміна ставлення українського суспільства до ЛГБТК людей, про що ми неодноразово писали. Без ухвалення відповідного закону Україна буде порушником Європейської конвенції з прав людини, що напевне вплине на перспективи набуття нашою країною повноправного членства в ЄС. Рано чи пізно, цю проблему доведеться вирішувати, і ми дуже радимо українській владі з цим не зволікати. Нещодавні ратифікація Стамбульської конвенції та ухвалення закону «Про медіа» демонструють, що це — цілком реалістичне завдання.
Час для цього настав. Держава зобов’язана захищати тих, хто захищає її. Пора!