Ми звикли жити без світла і під ракетами, але досі не можемо сприйняти одностатеві пари. Історія блогерок-лесбійок
«Дві дівчини не можуть одружитися в Україні, скаже хтось. Але ось є ми, готуємося до весілля», — кажуть у своїх соцмережах блогерки з Кам’янця-Подільського Яна Халамандра та Віка Обламська.
Вони живуть разом уже 6 років, а торік, у серпні, Яна погодилася на пропозицію Віки. Тепер дівчата активно готуються до весілля, яке зіграють незабаром. Однак юридично дівчата залишатимуться одна одній ніким.
«Сказали, що такі діти їм не треба»
Закрутилося все між Яною і Вікою у 2018 році — познайомилися через мережу. Віка саме шукала людину, яка займається відеозніманням, тож звернула увагу на Яну. І якщо спершу їх поєднувала лише робота, то далі спалахнули взаємні почуття, які пара не приховувала.
Яні на той час було 16, саме закінчила 10 клас, а Віка — старша на 8 років. І якщо однокласники сприйняли Яну добре, то вчителі намагалися втрутитись, через що Віка приходила до школи сваритися.
«Я прийшла в ліцей, де мене радо прийняли, долучили до класу, у якому вже не було місця. А потім, коли я почала зустрічатися з Вікою, сказали, що такі діти їм не треба. Погрожували, що виженуть з ліцею. Я перевелася в іншу школу», — пригадує Яна.
«Вони мені говорили нічим не підкріплені слова. Що правильно, а що ні. Кожна людина має право мати свою позицію, але коли перед тобою сидять дорослі люди та говорять якусь дурню, то в мене через це горіло», — додає Вікторія.
І наголошує: одна річ, коли людина просить про якусь допомогу, а інша — коли людина щаслива, а хтось намагається знайти в неї проблему і сам же розв’язати її.
«Мама відправляла до мене священника»
До зустрічі з Вікторією в Яни виникало питання, чи вона лесбійка, але через коло спілкування, яке в неї було на той час, такі роздуми одразу відкидала. Дівчина виросла в набожній сімʼї та абсолютній строгості, тож сказати про свою сексуальну орієнтацію було складно.
«Я так і не змогла вимовити, що я лесбійка. Сиділа перед мамою і лише плакала. Вона питає, чи я вагітна. Кажу, що ні. А вона: „Ти що, лесбійка?“ Я кажу, що так, і плачу. А далі був жахливий скандал, я втекла з дому», — пригадує Яна.
Тоді дівчата почали жити разом, кожна вже заробляла на життя самостійно. Брати та сестри Яни поставилися до її камінг-ауту позитивно.
«Дітям узагалі по барабану. Вони ростуть з розумінням того, що це все нормально. Вони бачать, що нам класно, що ми прикольні люди. І в них єдине питання — а що тут такого?» — ділиться Яна.
Утім, її мати так і не могла це прийняти, навіть відправляла священника до доньки, та й Вікторію не злюбила.
«Ми зустрілися з тим священником в магазині. Він узяв Біблію, показував щось. Зробив це все максимально лояльно, наскільки це можливо було. Він просто доводив мені свою думку. Хай там як, я поважаю його сім’ю, я з ними багато спілкувалася колись», — розповідає блогерка.
Нині спілкування з матірʼю покращилося. Дівчата переконані, що на це вплинуло й те, що оточення їх сприймає дуже добре. Віку не раз запрошували проводити заходи друзі Яниної мами.
«Мене всі люблять. Ймовірно, Янина мама сама зрозуміла, що це дивно, що лише вона одна зі свого оточення ставиться негативно до мене, поки інші — навпаки. А ще — вона не може не бачити, як я ставлюсь до Яни», — розповідає Віка.
«Мене тут на руках носять, пилинки з мене здувають. У нас є розвиток, з кожним роком стає все краще», — додає Яна.
Віка не має своєї історії камінг-ауту перед батьками, бо вона сирота. Дівчата наголошують: на ставлення до них впливає те, як вони самі себе позиціюють.
«Наше життя не руйнує чиїхсь кордонів, ми нікому не заважаємо. Ми показуємо своє абсолютно нормальне, стандартне життя. І якщо вам щось не подобається, то, найімовірніше, це проблеми у вас», — каже Вікторія.
Пропозиція, яка стала подією в Камʼянці-Подільському, бо в кожного з’явилося про що поговорити, у дівчат була насправді другою. Уперше Вікторія зробила це в монастирі в перший рік стосунків.
«Я була релігійною фанатичкою. Ми тоді щось посварилися, то я поїхала в монастир зі своєю церквою», — каже Яна.
Вікторія приєднується: «Я відчула, що пахне керосином, бо розуміла, що Яні промили мізки. Тоді мені було 23 роки, я курю папіроси, п’ю горівку, можу дати в лоба, матюкаюсь — і тут теж їду в монастир, купивши перед цим обручку. Там і зробила пропозицію, Яна погодилась».
Під час пандемії коронавірусу у стосунках виникла криза, тож вони вирішили розійтися. Прірва не розрослася: Яна і Віка незабаром знову зійшлися, але цього разу почали все з чистого аркуша, навіть житло змінили. А ще — почали працювати із психологом.
«Ми зрозуміли, що розійшлися не тільки через якісь наші внутрішні проблеми, а через те, що все, що ми побудували навколо себе, виявилось фігнею. І ті люди, якими ми себе оточили, постійно тягнули нас на дно. Ми повністю обірвали всі зв’язки, вибрали новий вектор руху, і відтоді все добре», — каже Яна.
Другу пропозицію Вікторія зробила вже в серпні 2023 року.
«Я сказала, що має бути гарна погода, букет, обручка, я маю бути з макіяжем, у гарному платті, щоб були всі наші друзі та близькі, але я не маю щось запідозрити», — пригадує Яна.
«Це ж, прикинь, якось потрібно було організувати… А потім так сталось, що наші друзі святкували весілля. Кажу подрузі-нареченій, що ось є така ідея — зробити пропозицію. Вона погодилась, а далі ви вже все бачили. Яна кричала як різана», — додає Віка.
Переглянути цей допис в Instagram
«Нам настільки пох*й»
Дівчата більшість сил віддають блогерству. У цьому вони бачать інструмент, зокрема, щоб робити людей толерантнішими до одностатевих пар, показуючи власне життя. Вважають себе першопрохідцями, бо публічно розповідають про свої стосунки, тож шлях для інших людей у їхньому місті вже може бути простішим.
«Що більше одностатевих сімей говоритимуть про те, що вони є, то більше в суспільстві до цього звикатимуть. Ми живемо без світла, під ракетами — і до цього теж звикли! Але досі не можемо сприйняти, що є одностатеві пари», — злиться Вікторія.
У Кам’янці-Подільському дівчата вже відомі, але з проблемами на ґрунті гомофобії не стикалися. Їх запрошують працювати на дні народження, весілля. Ба більше — якось вони організовували свята родині одного зі священників, адже Вікторія працює ведучою, а Яна їй допомагає.
Але якщо зайти в коментарі під публікаціями, де Яна та Віка розповідають про своє життя, — там відкривається портал у пекло. Водночас дівчата на це реагують спокійно: помічаєш те, на чому концентруєшся.
«Нам настільки пох*й… Я не концентруюся на тому, що я можу комусь не подобатися. Але водночас розумію, що, звісно, є люди, які б з радістю зловили нас десь і побили, тільки не знають, де саме ми живемо», — каже Вікторія.
Дівчата зізнаються, що вже мали думки виїхати з України, але все ж залишаються, бо хочуть будувати бізнес та розвиватися саме вдома. Тому чекають, коли будуть запроваджені реєстровані партнерства.
Доля спільноти — в руках парламентарів
Протягом півтора року законопроєкт № 9103 «Про інститут реєстрованих партнерств» не потрапляв до порядку денного сесій парламенту. Комітет з питань правової політики нині визначений як головний, а деякі його учасники відкрито намагаються «поховати» документ.
Минулого місяця законопроєкт все ж внесли до порядку денного комітету правової політики. Порушували питання передати документ до Комітету з питань інтеграції України до Європейського Союзу. Утім, депутати почали широке обговорення, припускали розкол суспільства та, зрештою, перенесли розгляд.
Народний депутат та член комітету Ігор Фріс виступає за те, що нічого змінювати не треба — проблеми одностатевих пар нібито можна розв’язати шляхом укладання приватних договорів. Натомість законопроєкт, на його думку, пропонує підміну понять.
«Впевнений, сьогодні ми маємо всі інструменти для розв’язання питань партнерів будь-яких статей на базі римського права. Без підміни понять і з дотриманням норми, що шлюб — це союз чоловіка і жінки, а не бінарних особистостей», — писав він.
Щоправда, Фріс використав терміни, на яких, схоже, не дуже знається. Бо бінарні особистості — це якраз і є цисгендерні чоловіки та жінки.
Ми нагадали депутату, що в червні минулого року гей-пара, Андрій Маймулахін та Андрій Марків, вперше виграла позов у Європейському суді з прав людини проти України, зокрема через відсутність будь-якої форми правового визнання та захисту одностатевих пар.
Чоловіки в позові зазначили, що деякі аспекти їхнього життя як пари можуть регулюватися приватними договорами. Утім, на думку заявників, такі договори не гарантують усього спектру прав, які доступні різностатевим парам.
ЄСПЛ погодився з цими доводами. Суд вказав, що через укладання договору пари все одно не будуть визнані й не отримають необхідного захисту.
«Суд також бере до уваги відсутність у заявників можливості посилатися на свої стосунки під час взаємодії із судовими чи адміністративними органами влади», — кажуть у ЄСПЛ.
На це Ігор Фріс відповів, що не коментує «норми, які не мають практичної реалізації в законодавстві». Водночас він переконаний, що «поховання» законопроєкту про реєстровані партнерства не вплине на вступ України до ЄС, попри те, що документ має позначку євроінтеграційного. Як аргумент він навів Польщу та Угорщину, де такі норми досі не були втілені в законодавство.
Яна та Вікторія зазначали, що укладання договору — це не безплатно. Це просто комплекс нотаріальних доручень, що стосується передусім майна та охорони здоровʼя. Але він все одно не визнаватиме їх парою і не надасть усіх прав, які мають гетеросексуальні сімʼї.
Ініціаторка законопроєкту Інна Совсун зауважила, що в законопроєкті про партнерства йдеться не так про договори, як про офіційне визнання і реєстрацію від держави відповідного цивільного стану.
«У цьому потреба законопроєкту, бо договори між двома людьми залишають їх повністю у сфері приватного права і значна частина їхніх прав не може бути реалізована лише через домовленість між ними. Потрібні дії з боку держави», — зазначила депутатка в коментарі hromadske.
А на слова Ігоря Фріса вона відповіла, що в Угорщині з 2009 року є законодавство, що дозволяє одностатеві партнерства. Так само в Польщі нині відбуваються законотворчі процеси в цьому напрямку.
«Це відповідає їхнім зобовʼязанням за Європейською конвенцією з прав людини, які були підтверджені рішенням ЄСПЛ у справі Przybyszewska v. Poland. Там ЄСПЛ зайняв ту саму позицію, що й у справі Маймулахіна та Марківа проти України. Тому ухвалення цього законопроєкту є обовʼязком Польщі за ЄСПЛ. Так само як це є обовʼязком України», — наголосила Совсун.
За її словами, ЄС звертає увагу на те, як держави-кандидатки виконують рішення ЄСПЛ. І є велика різниця між Польщею, яка вже є частиною ЄС, і Україною, яка тільки намагається туди увійти.
«Адже вимоги, які викристалізувалися за останні роки, до нас уже можуть бути чітко озвучені й артикульовані як умова вступу, навіть якщо ще не всі члени ЄС ухвалили відповідне законодавство, а лише рухаються до цього», — сказала парламентарка.
Тим часом Микола Стефанчук, який очолює підкомітет, що саме займається цим законопроєктом, більш оптимістичний. Він підтримує цей документ, бо, на його думку, є суспільний запит.
За його словами, 14 червня комітет не передав у відання іншого комітету законопроєкт про партнерства, бо він пропонує зміни до Цивільного кодексу, а розглядати це має тільки Комітет правової політики.
«Я думаю, що це неправильна риторика — говорити про „поховання“. Ми працюємо над компромісом чи вдосконаленням цього законопроєкту. Я думаю, що незабаром ми запропонуємо якийсь альтернативний варіант», — зазначив він у коментарі hromadske.
Цей матеріал створено за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини.
