“Ми є частиною суспільства і заслуговуємо на такі ж права, як і інші” | Інтерв’ю #3 з представницею ЛГБТ
Чим краще ми розуміємо інших, тим краще ми починаємо розуміти себе. І любов насправді не має статті. Сьогодні ми хотіли б розповісти вам ще одну історію самоусвідомлення жінки в стереотипному й, на жаль, гомофобному суспільстві. Про її страх, силу і прийняття.
поспілкувався ще з однією представницею ЛГБТ-спільноти в Калуші.
Й ділиться розмовою з вами:
Як до тебе прийшло усвідомлення що ти така? В чому це виражалось?
Насправді я усвідомила свою орієнтацію в досить ранньому віці. Мені тоді було приблизно 6-7 років. Вдома, на святкових посиденьках, мене завжди питали чи мені в школі подобається якийсь хлопчик. Мені могла якась людина подобатися, але серед них ніколи не було хлопчиків. Для мене юної це було нормально, я не задавалася питанням чому питають про протилежну стать, адже я вважала що люди можуть любити інших людей, незалежно від статі. Тільки в класі 4-5 я дізналася, що багато хто це вважає неприпустимим.
Які труднощі в житті в гетеросексуальному суспільстві ти відчула на собі?
Нерозуміння з боку інших людей. Нерозуміння ще можна прийняти, але ненависть — найгірше з чим я стикнулася. Фрази від дорогої і рідної людини, в яких вона виражала своє негативне ставлення до таких як я. Розмови, про те, що «цих хворих» треба ігнорувати, притворятися, ніби нас і не існує зовсім.
Попри це, дуже часто й сторонні люди зі зневагою і огидою дивилися на наші руки, коли ми з моєю дівчиною гуляли містом, деякі дозволяли відпускати собі огидні жарти, питати подробиці нашого сексуального життя. Завжди особливою «оригінальністю» відрізняються чоловіки 40+, які вважають за свій обов’язок «бути третім».
Як відреагували на камін-аут (якщо був), друзі та батьки?
Мені пощастило з друзями. Всі вони відкриті і не упереджені люди. Ми чудово спілкувалися до мого камінг-ауту і нічого не змінилось після нього. Адже я ніяк не змінилася.
Дехто з моєї сім’ї також знає про мене. Зважаючи на те, що вони глибоко релігійні люди, їм важко це прийняти. Хтось знає, але намагається це ігнорувати і брати до уваги лише те, що вони хочуть чути. Хтось приймає мене, але, мабуть, від небажання дізнатися більше, ігнорують всі теми, які дотичні до моєї орієнтації.
На скільки на твою думку Калуш є лояльним до ЛГБТ?
У співвідношенні 20/80. Де 20-мають лояльне ставлення, а 80-різко негативне.
Є багато хейтерів так званих прайдів. Чому так? Як гадаєш це проплачено чи свідомо?
На мою думку, люди, що виступають проти прайдів, мають викривлене уявлення про них. Багато хто думає, що під час Маршу рівності учасники там ледь не оргії влаштовують. Багато людей бояться речей, які вони не знають. Проблема у тому, що вони й не хочуть нічого знати. Хтось ніби-то не проти орієнтацій, відмінних від гетеросексуальної, але вважають, прайд «пропагандою». Але наврядчи гетеросексуальна людина, спостерігаючи поцілунок гомосексуальних людей, одразу виявить романтичне чи сексуальне бажання до осіб своєї статі.
Чи брала участь і як гадаєш про що вони?
Мені довелось одного разу побувати на Марші Рівності в Києві. Це був чудовий досвід.
Прайд — це спосіб сказати: “ми є частиною суспільства і заслуговуємо на такі ж права, як і інші”.
Що порадиш людям які бояться розповісти про свою орієнтацію?
Знайти однодумців, людей, які тебе підтримають в цей момент. Не спішити, якщо не впевнений(-а) стосовно реакції. Розуміти, що реакція оточуючих може бути різна, але від тебе не відвернуться. Інколи людям просто потрібен час на усвідомлення нової інформації. За можливості поспілкуватися з психологом до і після камінг-ауту.
Прийняти для себе той факт, що думка інших людей стосовно тебе не може бути більш важлива, ніж твоя власна.
Остап Микитюк
