“Люди не можуть відкритися”: ЛГБТ-активіст про українські закони, шлях до толерантності та геїв в армії

20 червня Естонія легалізувала одностатеві шлюби: одружуватися двоє повнолітніх людей незалежно від їхньої статі зможуть з 1 січня 2024 року. Естонія стала першою серед пострадянських країн, які зробили такий крок. Чи рухається Україна в цьому напрямку, яка ситуація з ЛГБТ в армії та що потрібно країні для толерантності — в інтерв’ю Суспільного з ЛГБТ-активістом Віталієм Царюком.

Ти перша людина в Україні, яка спробувала подати заявку про одностатевий шлюб через “Дію”. Чим закінчилась ця історія?

Відмовою. Це єдине, що ми отримали. Там для цього є доба. І цю добу вони думали, що з цим робити. Рівно за добу ми отримали повідомлення, що вони перепрошують і просять зробити корективи, бо у вас вказано, що ви два чоловіки. Після цього подали заявки ще декілька моїх друзів і я бачив, що за тиждень було 11 таких заяв і всі отримали відмови, але є пара з Одеси, якій прийшла схвальна відповідь. Їм сказали спочатку приходити, а потім сказали, що прогляділи й вже приходити не треба. Кажуть, що зробити помилку і не зможуть зареєструвати.

Ти розміщав інформацію на своїх особистих сторінках. Чи отримав ти хвилю хейту? Що пишуть люди в особисті?

Хейт був у твіттері, там завжди купа хейту. На фейсбуці, у коментарях не було хейту. Була велика підтримка. В інстаграмі також було багато схвальних коментарів, але я читав коментарі під новинами, де люди писали просто огидні речі. Не знаю звідки у людей стільки фантазії, щоби думати про гейський секс. … Люди писали таке, що в ніякому порно я такого не бачив, що вони пишуть. Я не знаю, навіщо. Що в людей в головах, щоби писати таке при новині, що хтось подався на шлюб.

У яких правах зараз в Україні обмежують одностатеві пари?

Спадщина, першочергово – це медицина. … Законодавство України каже, це прописано і в законі про шлюби, що медична таємниця може бути розголошена тільки шлюбному партнеру. Тобто чоловіку або дружині. Тож, коли ми заходимо в медичний заклад, то ми по одному заходимо в кабінети, бо медична таємниця унеможливлює дізнатись інформацію один про одного. Це не тільки про реанімацію, наприклад, а і при недієздатності, або якщо людина в комі. Якщо людина стає недієздатною, то опікунами спочатку стають близькі родичі, а потім вже інші люди, які можуть податися на це. Партнер не може стати опікуном в першій лінії. У нас дуже мало людей, які думають про смерть.

У нас війна і ми не можемо уникати цього контексту, і люди йдуть в армію. У випадку загибелі людини, держава гарантує пільги для сімей. Партнер, якщо мова про одностатеву пару, він повністю позбавлений цих пільг. При тому, що гетеросексуальні пари отримують пільги від держави й ті самі виплати по загибелі партнера.

Після початку повномасштабної війни в нас у ЗСУ служать представники ЛГБТ-спільноти, є групи у соцмережах, які розповідають про цю історію. Чи є у тебе, як в активіста, інформація про те, як багато представників ЛГБТ-спільноти служать у ЗСУ і як до них ставляться побратими?

Статистики немає. Це дуже важко порахувати, коли люди не можуть відкритися. Вони й в цивільному житті не можуть відкритися, а в армії тим більше. Там важко, і так дуже багато стресу, а ще відкриватися, що ти гей – це додаткове накладання стресу. Це може бути небезпечно в плані психологічного здоров’я.

Статистики немає, але я бачив новини, що в деяких підрозділах вже були якісь анкети, де намагалися спитати людей, чи є ви ЛГБТ, чи є серед вас ЛГБТ і як ви ставитесь до одностатевих шлюбів, партнерства і все таке. Але вони були не анонімні, тобто людина заповнює і повертає командирові. І не зрозуміло, ми отримаємо результат, щоби що? Який сенс в анкетуванні цьому? Зараз мобілізують всіх. Так, щоби людина хотіла піти в армію, а її не пустили тому, що вона гей – не було такого. Я такого не чув ніде.

Щодо побратимів і того, як люди ставляться – це завжди по різному. Буває реагують позитивно, буває негативно, були випадки, коли траплялися сутички через це, але це присікалося керівництвом. Тут як зріз суспільства: є гомофоби, геї, лесбійки, релігійні, атеїсти. І в армію йдуть всі. Люди, які там, то їм є про що думати й, окрім того, хто гей, а хто не гей.

У липні минулого року петиція до президента Зеленського про легалізацію шлюбів для ЛГБТ набрала 25 тисяч необхідних підписів, але після цього президент відповів, що потрібні зміни у Конституцію, аби розглядати це питання, бо в Конституції записано, що “шлюб – це союз чоловіка і жінки”. Що думаєш з цього приводу?

Я погоджуюсь, що не можна змінити Конституцію, але якщо не можна, то ми знаходимо інший варіант. Інший варіант – це партнерство. Законопроєкт запропонувала Інна Совсун. Паралельно проєкт про партнерство робить Мін’юст.

Що мені подобається в законопроєкті Совсун: він прописує, що одностатеві пари, які в партнерстві — вони прирівнюються до сім’ї. Проєкт Мін’юсту – він закритий і вони майже нічого про нього не кажуть. Вони не комунікують з громадськими діячами в ЛГБТ секторі й не консультуються з ними та навіть в закритому вигляді не показують їм цей проєкт. При тому, що в команді Совсун є такий хороший принцип – “Нічого про нас без нас”. В цій команді є ЛГБТ люді, які зробили камін-аут після того, як вони опублікували цей законопроєкт. Добре, що люди, яких це безпосередньо стосується, пишуть цей законопроєкт. При цьому Мін’юст закрився від спільноти й сам собі там щось створює.

Якщо я правильно розумію, то головна різниця між цивільним партнерством і шлюбом як мінімум у тому, що при цивільному партнерстві пари не мають права ані всиновлювати дітей, ані робити опіку. Ти вважаєш це обмеженням у своїх правах?

Я вважаю це обмеженням в правах не особисто моїх, бо конкретно мене це не торкається. У мене немає дітей і в мого партнера немає дітей, але я знаю багато, в яких є діти. Була жінка, на війні яка загинула, і в неї була дитина. Друга жінка, яка з дитиною була – вона цій дитині ніхто і дитину забрали родичі – це при тому, що в дитини була друга мама, яка опікувалась дитиною. Але щодо дітей іде великий спротив від релігійників, від консервативних партій та депутатів

Є рух спротиву з боку церкви та і серед депутатів Верховної Ради. У 2020 році понад 300 депутатів у Верховній Раді створили об’єднання, яке назвали “Цінності. Гідність. Родина”. Вони запропонували штрафувати за пропаганду гомосексуалізму в Україні. Чи не здається тобі, що депутати, які мали б просувати ідею захисту прав, зараз  на протилежному боці?

Я думаю, що війна — відкрита і повномасштабна — змінила думку багатьох людей. Люди раніше могли казати, що вони не хочуть там щось бачити, або в вас є нотаріуси і йдіть до них. Зараз, коли люди побачили, що ми вмираємо і нас вбивають щодня, то зрозуміли, що зробім так, щоби людям було легше.

Законопроєкт (Про пропаганду гомосексуалізму та трансгендеризму — прим. ред.), розкажу про нього трошки. Його писав Мазурашу, депутат від “Слуги народу”. … Він двічі подавлював це проєкт і його двічі відхилили, бо це абсурд. І зараз законопроєкт Совсун, що проходить комітети, то перший хто був проти – це Мазурашу. Він єдиний.

На твою думку, чому зараз українському суспільству треба стати більш толерантним, з чого можна почати перетворення найближчим часом? Як зміни потрібні?

Дуже важливо, щоби люди підтримували своїх знайомих, які їм відкрилися, бо якщо людина транслює гомофобію, то геї, які серед них, вони не можуть їм відкритися і не можуть бути з ними близькими, не можуть взаємодіяти нормальним способом і довіряти цим людям. Чим більше буде толерантності в Україні, тим більше буде довіри у людей між собою.

Джерело

Сподобалось? Знайди хвилинку, щоб підтримати нас на Patreon!
Become a patron at Patreon!
Поділись публікацією
Залишити коментар