ЛГБТ захисники України
Історії військовослужбовців, головні проблеми ЛГБТ на фронті і в тилу
Ще під час Антитерористичної операції суспільство ставилось до ЛГБТ-військовослужбовців доволі скептично. Частково це пояснюється хибними стереотипними уявами про людей з альтернативною сексуальною орієнтацією (зокрема, про чоловіків і трансгендерів), частково – відсутністю публічності даного явища. Проте вже у 2019 році “меншини в формі” заявили про себе, взявши участь у Марші Рівності в Києві. ЛГБТ-військові йшли окремою колоною, не ховаючи обличчя і даючи коментарі пресі. З початком повномасштабної війни в суспільстві спостерігаються суттєві зміни поглядів. По-перше, українці переоцінюють цінності загалом, по-друге, наявність ЛГБТ-людей у військах вже не є чимось неординарним. Геї, лесбійки, трансгендери захищають Україну зі зброєю в руках, керують дронами, надають медичну допомогу тощо. Український соціологічний портал пропонує декілька історій з життя і служби ЛГБТ-військових.
“На війні я не казала про свою орієнтацію”
Чи не найвідомішою ЛГБТ-військовою України є аеророзвідниця Настя, позивний Конфедерат. В мирному житті вона музикант, мандрівниця і активістка. У 2015 році брала участь в АТО як картограф і оператор БПЛА. Настя не підписувала жодних контрактів, вона – доброволець, і після повернення на цивілку відмовилась від статуса учасника бойових дій. Свій камінг-аут здійснила у 2019 році під час інтерв’ю. На війні свою орієнтацію не афішувала. “Про це не треба було казати, це ж зона підвищеного ризику. Це зовсім інші емоції, зокрема, до тих, хто поруч у цьому пеклі. Це безмежна любов, без прив’язки до статі”, – каже Настя в одному з інтерв’ю.
Після камінг-ауту дівчина бере активну участь в ЛГБТ-русі, висвітлюючи проблеми сексуальних меншин. Вона була і серед військових, які йшли колоною під час Прайду. Після 24 лютого Настя знову мобілізувалась, в даний час служить аеророзвідницею. Попри зайнятість на службі військова дала згоду на інтерв’ю нашому порталу, тож стежте за подальшими публікаціями!
“Окрім кухні, жінок нікуди не допускали”
Феміністка і ЛГБТ-активістка Дар’я переїхала до Харкова з Сєвєродонецька під час АТО. 26 лютого 2022 року пішла добровольцем до тероборони. Зі слів військової, в перші ж дні стикнулась із сексизмом і упередженим ставленням до жінок. “Я різала бутерброди, бо, окрім кухні, жінок нікуди не допускали”. Врешті-решт, завдяки своїй наполегливості і впертості Дар’ї вдалось отримати зброю. Вчитись поводитись із нею – розбирати, чистити, стріляти – довелось фактично в бойових умовах.
Активістка розказує, що стикнулась не лише з сексизмом, а з упередженістю щодо сексуальних меншин. “В мій бік були погрози щонайменше від двох людей, яких я мала б називати побратимами”, – каже військова. Факт наявності гомофобії в умовах, в яких люди ризикують життям, назвала обурливим і додала, що в її підрозділі служило п’ятеро ЛГБТ-людей (стать не уточнена – УСП), двоє з яких, на жаль, загинуло. За словами Дар’ї, саме цим людям вона готова була без жодного коливання довірити своє життя.
“Мені приємно, що мене сприймають як побратима”
На відміну від Дар’ї, 19-річній Алекс (так називають її друзі, хоча в документах вказано інше ім’я) пощастило одразу опинитись у дружньому і толерантному середовищі. Алекс – відкрита бісексуалка. Маючи рішучість і медичну підготовку, з початком повномасштабної війни долучилась спочатку до лав тероборони, а потім була мобілізована до Збройних Сил. Спершу була єдиною дівчиною в своєму підрозділі, але не помітила якогось упередженого ставлення до себе. “Побратими знають про мою орієнтацію, про те, що у мене стосунки з дівчиною, але це нічого не змінює. Ми в рівних умовах. І мені приємно, що мене сприймають як побратима, а не як дівчину чи ЛГБТ-дівчину”, – каже Алекс.
Військова додає, що особисто знає чимало ЛГБТ-людей, які пішли захищати Україну – заради вільного життя, заради спокою, заради того, щоб діти не гинули від обстрілів.
“Я втомився переховуватись і найближчим часом хочу відкритись”
Назару 23 роки, чотири з яких він служить у Збройних Силах. Хлопець брав участь у бойових діях, має добрі стосунки з побратимами, але досі не наважується відверто говорити про свою орієнтацію через упередженість співслужбовців. “Вони всі дуже хороші люди, але не сприймають і не приймають ЛГБТ-спільноту як явище. Тому про свою орієнтацію нікому не казав. Але я втомився переховуватись, тому думаю над тим, щоб найближчим часом зробити камінг-аут”.
Але більше, ніж за ймовірну реакцію побратимів, Назар переживає за те, що одностатеві стосунки в Україні не узаконені, і його хлопець, що залишився чекати на цивілці, не зможе забрати його тіло в разі загибелі.
“Я не відчуваю гомофобії у своєму оточенні”
40-річний Сергій – моряк, який вже вдруге добровільно стає на тверду землю, аби боронити Україну від рашистської навали. Брав участь в АТО у 2014 році, нині знову у лавах ЗСУ. Серед інших побратимів його вирізняє шеврон з єдинорогом – такий носять відкриті ЛГБТ-військові. Сергій гей, свою орієнтацію не приховує.
“Про те, що я гей, відомо всім моїм родичам і близьким друзям. Серед тих, з ким я служу, знають ті, хто питав про значення шеврону. Я не назвав би своє оточення гомофобним”, – каже бувалий “морський волоцюга”, який більшу частину життя провів на кораблі. Сергій вважає, що війна – саме час говорити про рівність ЛГБТ і гетеро, зокрема, тому, що ЛГБТ-стосунки не мають ніякого захисту – ані юридичного, ані соціального.
“З батьками через мою орієнтацію були скандали”
Володимир – людина мистецтва, він художник, який ніколи не уявляв себе зі зброєю в руках. Частково – через упереджене ставлення до ЛГБТ, частково – через непорозуміння з батьками. “Коли я одного разу розказав батькам про себе, почалися скандали, тому я донедавна приховував свою орієнтацію”, – каже 25-річний Володимир.
Піти на військову службу хлопець наважився через молодшу сестру, яка долучилась до лав ЗСУ на рік раніше. На відміну від батьків, бойові побратими сприйняли його орієнтацію як даність. Про те, що Володимир гей, знає, зокрема, група, в складі якої вже під час повномасштабної війни хлопець виконував бойові завдання на Сході. “Я не відчуваю проявів гомофобії, ці люди мене підтримують і всіляко допомагають, особливо при отриманні поранення”. Військовий сподівається, що після Перемоги ставлення до ЛГБТ у суспільстві зміниться, і таким, як він, не доведеться приховувати правду і боятись розповісти її батькам.
З якими проблемами стикаються ЛГБТ-військові?
З опублікованих вище історій можна зробити висновок: немає чіткої і однозначної характеристики ставлення до ЛГБТ у військах серед побратимів. Багато чого залежить від підрозділу і поглядів кожного військовослужбовця окремо. Тож можна впевнено стверджувати: проблема гомофобії на фронті існує, але не в тих масштабах, які можна було б назвати катастрофічними. Здебільшого люди, які пліч-о-пліч несуть службу в тилових розташуваннях або сидять в окопах, розуміють, що на війні інші цінності та інші пріоритети.
По-справжньому актуальною ЛГБТ-військові вважають проблему неможливості узаконення одностатевих стосунків. Адже у випадку загибелі такого військового партнер не має права отримати тіло і поховати рідну людину. “На щастя, у мене є мати, з якою у нас теплі стосунки, і, в разі чого, мати зможе отримати моє тіло і не перешкоджатиме моєму хлопцеві провести мене в останню путь, – каже один з геїв-військових. – А якби не було матері, хто в разі чого забере моє тіло? Мій хлопець мені юридично ніхто, і нас таких багато”. ЛГБТ-військові вважають, що зараз саме час прискорити прийняття закону, який дозволив би укладати одностатеві шлюби або, принаймні, партнерства, які мають юридичну силу і врівнюють ЛГБТ в правах з гетеросексуальними військовими.
Ставлення до ЛГБТ в суспільстві
В першій половині 2022 року Київський інститут соціології провів дослідження на тему ставлення до ЛГБТ і порівняв результати з даними аналогічного дослідження у 2016 році. Порівняльна статистика свідчить, що кількість людей, що негативно ставиться до ЛГБТ, зменшилась у півтора рази (з 60,4% до 38,2%), натомість майже вчетверо зросли показники позитивного ставлення (з 3,3% до 12,8%). Переважна більшість висловила байдужість. Фахівці пояснюють такі радикальні зміни тим, що повномасштабна війна змусила людей переоцінити цінності, а також українці дедалі менше хочуть бути схожими на росіян, з якими, до речі, ще три роки тому мали приблизно однакові – однаково високі – показники гомофобії у суспільстві.
Статистичні дані, наведені Київським інститутом соціології, свідчать про те, що переважна більшість українців все ще не підтримує одностатеві шлюби або партнерства. Тим не менше, це не завадило небайдужим в короткий термін зібрати 25000 голосів під петицією про легалізацію одностатевих стосунків.
А от ставлення до того, що ЛГБТ на рівні з більшістю захищають Україну в лавах ЗСУ і добровольчих формувань, переважна більшість охарактеризувала як позитивне (65,7%). Байдужість виявили 15,3% респондентів, 7,6% утримались від відповіді, а негативне ставлення до ЛГБТ-військових висловили 11,4% респондентів.
Отже, попри все в суспільстві – і серед військових, і серед цивільних – в питаннях ставлення до ЛГБТ і їхніх прав позитивну динаміку видно неозброєним оком. Тому варто сподіватись, що український уряд все ж якнайшвидше ухвалить закон, який дозволить ЛГБТ-людям жити відкрито і мати юридичний статус, як на передовій, так і в мирному житті.
Історії та фото отримані з соцмережі Facebook
Сюзанна Елпі
