В Україні ЛГБТ+ спільнота та Церква – це практично синонім антагоністичних протиріч, протистояння між рухом за права людини й рухом за «традиційні цінності». Всеукраїнська Рада Церков є тією інституцією, всіляко саботує визнання низки прав ЛГБТ+. Але чи так само це є у світі? Чи дійсно всі християнські деномінації є ворожими до ЛГБТ+? Спробуємо розібратися!
У Середньовіччі гомофобне трактування одностатевих відносин переважало. Та все ж від IV ст. існував обряд адельфопоез, для об’єднання людей однієї статі у благословенний Церквою «дружній» союз. Обряд нагадував шлюбний, партнери отримували право успадковувати майно одне одного. Де-факто, це часто були не платонічні, а дійсні одностатеві партнерства. В Україні остаточно чин адольфопоезісу відмінено за митрополита Петра Могили лише у ХVI ст.
Дійсна зміна у ставленні низки Церков до ЛГБТ+ сталася завдяки проповіднику Трою Перрі. Щиро віруючий священник, він публічно визнав, що є геєм та 6.10.1968 року провів перше богослужіння для ЛГБТ+. Перрі переслідували, у 1968–1990 роках в США гомофоби спалили 17 ЛГБТ+ храмів…
Але рух ЛГБТ+ християн ріс на основі заснованої ним Метропольної Громадської Церкви. Нині вона налічує сотні тисяч прихожан та має статус спостерігача у Всесвітній Раді Церков.
Ну а Трой Перрі визнаний в США, як один з провідних ЛГБТ+ борців. Він учасник безлічі публічних акцій, один з організаторів ЛГБТ+ Маршу в Нью-Йорку (1970) та Національного маршу на Вашингтон за права лесбійок і геїв (1979). До Білого дому його запрошували на зустріч президенти Картер, Клінтон та Обама. Перрі вшанований на Стіні пошани Стоунволл 50, поруч з Гарві Мілком та іншими видатними лідерами ЛГБТ+ визвольного руху.
Нині квір-богослов’я вимагає перегляду середньовічного ставлення до ЛГБТ+. Адже чимало у Біблії речей є наслідками колишніх соціальних норм, а не «словом Божим». Наприклад, у Біблії неодноразово регламентується, як норма, рабство. Але нині всі Церкви засуджують це ганебне явище. То чому вони не можуть змінити ставлення й до ЛГБТ+? Також, ще Лютер перекладав низку місць у Біблії, як засудження стосунків дорослих чоловіків та юнаків, а не одностатевих стосунків, базованих на коханні, як таких.
А чи є традиційні християнські конфесії, які не є гомофобними й визнають одностатеві шлюби? Так – є! Зокрема, Церква Швеції, Євангелічна лютеранська церква в Америці, Англіканська Церква Канади, Євангелічна Церква Німеччини тощо. Нині є й чимало відкритих ЛГБТ+ священнослужителів: наприклад, лютеранська єпископесса та лесбійка Єва Брунне, англіканський єпископ та гей Джин Робінсон, старокатолицький священник й трансчоловік Шенон Кернс…
У нас же є френдлі приклад Володимира Вільде @vladykaVolodymyr – українського єпископа, який відкрито підтримує права ЛГБТ+. Правда, він очолює малочисельний Український Екзархат неканонічної Автокефальної Грецько-Православної Церкви. Також, у 2017 році клірик УПЦ-КП Роман Мельниченко заявив, що якщо гомосексуальна пара «стійка», то такі стосунки не можуть називатися блудом і мають бути визнані суспільством. А в 2018 році із закликом до діалогу та на захист Маршу Рівності в Києві виступив священник УГКЦ Назар Заторский.
На жаль, римо-католицька, канонічні православні та фундаменталістські протестантські Церкви в своїх офіційних наративах досі транслюють гомофобію та трансфобію. Сподіватимемося, що найближчими роками в Україні християнські конфесії розпочнуть реальний діалог з ЛГБТ+. Та, зрештою, визнають право усіх людей, в незалежності від СОГІ, на кохання та шлюб. Адже написано, що: «Бог є любов».
Підготувала текст координаторка ГО «Інсайт» у Луцьку, релігієзнавиця Яна Лис
