Як леcбійки спільно виховують дітей: відвідування школи як батькам та інші аспекти юридичного та соціального характеру.
Лесбійкам у Білорусі простіше приховувати для громадськості та державних органів своє життя та спільне виховання дітей. Проте за повсякденному житті виникають питання соціально-побутового характеру, під час вирішення яких потрібно якось “легалізувати” свою партнерку.
Ексклюзивний матеріал .
Леcбійки? Просто сім’я
Дев’ятиповерховий сірий заводський гуртожиток розташований в одній із тихих вуличок західного району столиці. На першому поверсі суворі вахтерки ретельно перевіряють мій паспорт і пізніше вказують на ліфт. Щоб потрапити в потрібну кімнату, проходжу через великий коридор, який одночасно служить ігровий для дітей, пральня з автоматичними пральними машинами, сушаркою для білизни та одночасно побутовим складом.
— Приємно познайомитись, проходьте, будь ласка, — мене зустрічає сім’я — дві усміхнені мініатюрні блондинки з короткими стрижками Ірина та Євгенія , у ноги яких «вчепилися» малеча з однаковими зачісками 5 та 7 років.
Скромна затишна кімнатка зі світлим вікном – як окремий острівець серед похмурої комунальщини. Там же два ліжка, велика шафа-купе, біля якої щось бурмоче папуга та письмовий стіл, де ароматно остигає бісквітний пиріг. Дівчата в унісон пропонують скуштувати.
Українка Ірина живе у Мінську. У дівчини вища економічна освіта, яка за плечима керує посадою в рідній країні.
— Втікала від війни з Донецької області, — дівчина починає розповідати свою історію в оточенні дітей та своєї подруги. — Спочатку жила у приятельки — в орендованій кімнаті. Активно шукала роботу. Заходила на державні сайти та обдзвонювала вакансії. Вибір упав на завод. Посада робітника з нічними змінами, але особливих амбіцій у іноземця при офіційному працевлаштуванні без посвідки на проживання не було. Пішла. До того ж, вагомим бонусом був кут у гуртожитку.
У найближчих перспективах перейти до майстрів. Підприємство, якщо зацікавлене у мені, може клопотати до Мінміськвиконкому про отримання для мене посвідки на проживання. Нині працюю над цим. Але найголовніше, що зі мною трапилося в цій країні – я зустріла її…
«Мені завжди подобалися дівчата»
У Євгенії мами двоє дітей. Працює також на заводі – перебралася до подруги ближче.
— Скільки себе згадую, завжди цікавили дівчата: вчительки, медсестри, колеги. У дитинстві мені подобалося грати в дочки-матері, щоб дівчинка мене спонтанно цмокнула. Перше дуже сильне кохання було також до дівчини – до кращої подруги. Але я не змогла їй зізнатися. А пізніше виявилося, що він такий самий, як і я.
— За медичними показаннями треба було народити і якнайшвидше. Так і утворився мій тимчасовий шлюб. Але жити з чоловіком повноцінно я не змогла б ніколи. Від нього мені потрібні були тільки діти, а йому, навпаки, не треба було нічого. Коли трапилася друга вагітність, я пішла від нього остаточно. Більше ми не зустрічалися.
І що ми лесбійки, все як у всіх
Дівчата познайомилися «ВКонтакті» в одній із тематичних груп.
— Я кинула оголошення «шукаю дівчину для всього», — згадує Ірина. — І вже за тиждень мені написала Женя. А через іншу вона запропонувала мені стосунки. Зустрілися у реалі, поспілкувалися. Вона одразу відвезла мене до себе, познайомила з дітьми. І вже за кілька місяців частих зустрічей ми зрозуміли все серйозно — це справжнє кохання. Стали жити разом – у мене. Незабаром у наших стосунків буде річниця.
— Ми обидві не були офіційно одружені, ні я, ні Ірина, — доповнює свою дівчину Женя. — Звичайно, дуже хотілося б узаконити стосунки хоча б для себе. Нині найближча країна, де це можна зробити – Данія. Але документ буде дієвим лише у країнах, де легалізовані одностатеві шлюби.
«Родичі та друзі знають про нас»
Дівчата запевняють, що рідні та близькі не бачать нічого поганого в одностатевих стосунках. Більш того, приймають їх вибір.
— Ще в юності я розповідала мамі, що мені подобаються дівчата, — ділиться росіянка. – Вона насторожено ставиться до моїх стосунків після перших невдалих. Але це ніяк не пов’язано з тим, що я живу з дівчиною. Вона просто переживає. А ось моя тітка, недавно ми їздили до неї знайомитись, дуже позитивна до Іри. Вона її полюбила та прийняла беззастережно.
— Мої теж знають, що зустрічаюся, але з Женею поки що не знайомі, — я дзвоню їм додому в Україну скайпом, розповідаю. — Коли мені було 15 років, у мене було перше кохання. Тоді, звичайно, мама агресивно сприймала це зі словами: «Тобі треба лікуватися, ти хвора – це неправильно». А потім вона заспокоїлася, і я вже знайомила батьків із моїми дівчатами. З хлопцями пробувала зустрічатися, але це ніколи не заходило. Тоді все стало на свої місця.
«Діти малюють ту модель сім’ї, яку бачать – маму та маму»
Пара намагається не приховувати своїх стосунків і перед дітьми, за їхніми словами, то вони вчаться довіряти їм.
— Якось старша дочка мене запитала, що таке кохання? – згадує Євгенія. – Я пояснила, що кохання може бути різним. І так, і так … У любові немає віку, так і немає деяких стандартів. Мої діти спілкуються із гетеро сім’ями, бачать різні моделі. Спілкуються з бабусею, дідусем – отримують і чоловічу увагу. Як і годиться, вони вже мали перші безневинні закоханості в дитячому садку до хлопчиків. Своєї позиції в майбутньому ми ніколи не нав’язуватимемо. Їхній вибір – це буде їхній вибір.
— Нещодавно був такий випадок, старша малювала сім’ю і, звичайно, зобразила її таку, якою вона є – маму та маму. Вчителям пояснила, що тітка живе з нами – вона є наш авторитетний друг. Більше запитань не виникало. Донька так і каже, що має дві мами. Подарунки та вироби на свята готують нам обом. Найголовніше ми пояснили дітям, що поширюватися в школі про наші стосунки не варто. Не всі нас зрозуміють.
— В іншому дитячому садку, куди ходили дівчатка, завідувачка знала, що ми — одностатева сім’я. І питань ніяких не виникало, вона оберігала мене від соціальних служб та всього іншого. Діти завжди чисті, доглянуті та виховані. Більше того, завідувачка підтримувала та поважала мій вибір. Я їй за це вдячна.
«Друга мама постійно бере участь у житті дітей»
Як і у звичайній сім’ї, у Євгенії та Ірини розподілено обов’язки.
— Почну з того, що Ірина постійно бере участь у вихованні дітей, — не без гордості розповідає Женя. – У мене вже були стосунки з жінкою, але та жодної участі в нашому житті не брала. Іра ж ходить на батьківські збори, веде бесіди, виховує, робить зі старшою щодня уроки. Вкладає в них душу, оточує турботою та заробляє для них. Вони це розуміють та повноцінно слухаються.
— Коли у нас вихідні ми завжди проводимо їх разом: ходимо в кіно, або на прогулянки до парку, катаємось влітку на роликах, ходимо в кафе – все в міру наших фінансових можливостей.
— Невелике інтимне питання! Діти бачать, що ви можете обійняти одне одного?
— Так, вони бачать і чують, що у нас стосунки, ми можемо й цьомкнутись, — продовжує Женя. — Це й компліменти якісь, і похвала. Ми живемо у якому столітті? Правильно, 21! Підростуть, і в інтернеті всі можуть зрозуміти та дізнатися. І краще, про любов і батьківські стосунки вони дізнаються з сім’ї, ніж десь на боці їм піднесуть якийсь бруд.
— Ще хочу додати, каже — Іра. – Ми не приховуємо від наших дітей нічого з тієї причини, тому що вважаємо, якщо говорити їм, що ми подружки, то в майбутньому вони вважатимуть нормальним так поводитися зі своїми подружками. А це теж не так. Подружки – одне, стосунки зовсім інше.
— А з якими труднощами, як одностатева сім’я ви стикаєтесь?
— Труднощі для мене особисто, Женя більш відкрита у цьому плані. Якщо піти до звичайного нічного клубу, Женя хотіла б зі мною потанцювати повільний танець, обійняти, поцілувати, я соромлюся цього. Але коли ми ходили з нею на темні вечірки, то я досить комфортно почуваюся. Ми можемо цілком прогулятися за руки на вулиці, але там де малолюдно.
— Одне радує, що у Білорусі до дівчат-пар більш лояльне ставлення, ніж до хлопців, — каже Женя. — Я намагалася ніколи не приховувати нічого про себе. Хтось у моєму житті віддалявся, дізнавшись, що я не така, як вони. Хтось зовсім припиняв спілкування. Але справжні друзі та толерантні люди залишаються з нами назавжди.
Імена змінені на прохання головних героїнь репортажу
