Вчора Комісар Ради Європи з прав людини Дуня Міятович зробила , присвячену Міжнародному дню боротьби з гомо/трансфобією
Вперше таке звернення головної правозахисниці Європи було повністю присвячено подіям в одній країні, а саме, наслідкам російського вторгнення в Україну для ЛГБТІ людей. Правозахисний центр “Наш світ” опублікував український переклад цього безпрецедентного тексту без скорочень.
Страсбург, 17 травня 2022 року
З нагоди цьогорічного Міжнародного дня боротьби з гомофобією, біфобією та трансфобією я закликаю всі країни-члени звернути увагу на становище ЛГБТІ, які наразі перебувають в Україні або тікають від війни, щоб їхня вразливість і потреби були повністю враховані в питаннях захисту прав людини та гуманітарної допомоги.
Разом зі своїми співвітчизниками українські ЛГБТІ страждають від наслідків цієї жахливої війни. Дехто з них взялися до зброї, дехто стали вимушеними переселенцями, дехто активно реагують на гуманітарну кризу, тоді як інші все ж таки вирішили шукати притулку в інших країнах. Але, як наголошується в заяві, опублікованій вчора Незалежним експертом ООН з питань сексуальної орієнтації та ґендерної ідентичності та іншими експертами з прав людини, під часи війни та переміщення ЛГБТІ є ще більш уразливими, ніж у мирний час.
Захисники прав ЛГБТІ звернули мою увагу на особливу вразливість ЛГБТІ людей, захоплених війною в Україні. Місцеві громадські ЛГБТІ організації створили спеціальні притулки для внутрішньо переміщених ЛГБТІ людей, щоб захистити їх від дискримінації, упереджень і насильства на ґрунті сексуальної орієнтації та ґендерної ідентичності, які існували ще до війни. Вони повинні мати доступ до відповідних ресурсів. Нагальне занепокоєння викликає дефіцит ліків, яких потребують деякі ЛГБТІ в Україні, зокрема, гормонів для транс-людей, ліків для інтерсекс-людей та антиретровірусних препаратів. Під час мого недавнього візиту в Україну мені також повідомили, що деякі трансґендерні особи відчувають труднощі з виїздом із країни. Наприклад, це стосується кількох трансґендерних жінок, які заблоковані в Україні через те, що вони не завершили процес правового визнання статі, а отже, їхній ґендер у документах, що посвідчують особу, залишається чоловічим у той час, коли воєнний стан вимагає від усіх чоловіків віком від 18 до 60 років залишатися в Україні. В цілому, влада як в Україні, так і в прикордонних країнах має звернути увагу на особливу вразливість трансґендерних людей, яким потрібно залишити країну, щоб вони могли зробити це безпечно.
Я також турбуюсь долею ЛГБТІ людей на територіях, де ведуться бойові дії, які окуповані чи іншим чином не контролюються владою в Україні. Раніше я отримувала інформацію про те, що ненависть до ЛГБТІ людей там дуже поширена і заохочується.
Відповідно до інформації, зібраної моїм офісом в рамках нещодавніх моніторингових місій у сусідніх з Україною країнах, задоволення специфічних потреб ЛГБТІ людей, які прибувають з України, здійснюється в цих країнах, здебільшого, місцевими та міжнародними неурядовими ЛГБТІ організаціями. Вони допомагають забезпечити безпечне проживання, підшукуючи для біженців дружніх до ЛГБТІ хазяїв, надають інформацію про правовий статус та доступ до медичної допомоги, сприяють психосоціальній підтримці в громадських центрах, а також подальшому транспортуванні тих, хто цього потребує. Українські ЛГБТІ біженці стикаються з кількома проблемами. Вони включають відсутність доступу до спеціальної медичної допомоги для трансґендерних та інтерсекс-людей у країнах, де таких ліків і так не вистачає або доступ до них обтяжений певними вимогами.
Прогалини в лікуванні можуть мати дуже серйозні наслідки. Одностатеві партнери, які залишають Україну, також стикаються з труднощами, пов’язаними з тим, що їхній статус пари або сім’ї не визнається ні в Україні, ні в деяких сусідніх країнах. У неукраїнських партнерів вже виникають проблеми щодо забезпечення возз’єднання сім’ї або доступу до тимчасового захисту. Доступ до житла та працевлаштування також потребуватиме уваги, особливо враховуючи негативний клімат і політику щодо ЛГБТІ в низці країн, де українці шукають безпеки.
Я також закликаю держави-члени взяти до уваги становище ЛГБТІ з Росії, Білорусі та інших країн, які шукали притулку в Україні, і які, ймовірно, не можуть безпечно повернутися до своїх країн походження. Ще більше ЛГБТІ людей можуть захотіти покинути Росію в найближчі тижні, враховуючи погіршення ситуації з правами людини. Як я підкреслила у коментарі з прав людини стосовно ЛГБТІ шукачів притулку в Європі, вкрай важливо, щоби країни-члени визнали у своїх національних законах, що страх переслідування на ґрунті сексуальної орієнтації, ґендерної ідентичності та статевих характеристик є вагомою підставою для надання статусу біженця відповідно до Конвенції про біженців 1951 року. Вони також повинні визнати, що конкретні форми поводження або дискримінації, з якими часто стикаються ЛГБТІ особи, можуть вважатися переслідуванням, і рішуче відкидати ідею про те, що від них можна очікувати приховування своєї сексуальної орієнтації або ґендерної ідентичності задля уникнення порушень прав людини. Нарешті, необхідно вжити термінових заходів для подолання стереотипів і «культури недовіри» у процедурах надання притулку, щоб покращити раннє виявлення вразливостей та захистити ЛГБТІ від насильства, переслідування, ізоляції та дискримінації в приймальних установах.
Я вітаю екстраординарну мобілізацію ЛГБТІ активістів та неурядових організацій як в Україні, так і в інших країнах Європи, на підтримку ЛГБТІ людей, які постраждали від війни в Україні. Я закликаю всіх задіяних у гуманітарній діяльності подбати про те, щоб ЛГБТІ люди в Україні не залишилися позаду під час надання базової гуманітарної та медичної допомоги. Я також вітаю надзвичайну солідарність багатьох європейських країн, які вітають українських біженців, і закликаю їх визначити специфічні потреби ЛГБТІ людей, які прибувають на їх територію, та забезпечити, щоб законодавча база та фактичне надання гуманітарної допомоги відповідали цим потребам.
