КиївПрайд іде під землю, Одеса Прайд подорожує світом: у червні весь світ відзначає Місяць гордості
Червень — це місяць, коли ЛГБТК+ спільнота відкрито заявляє про свої права. Назву «Місяць гордості» він отримав після серії протестів за права геїв у США 1969 року. Тоді геям і трансдівам набридли поліцейські рейди по барах і арешти їхніх завсідників.
Плюс із поліцією були й репортери, які фотографували трансдів у наручниках, щоб опублікувати знімки в газетах. Поводилася поліція грубо й у висловлюваннях не соромилася. І ось, коли заарештованих вели в бусик, з натовпу полетіла перша пляшка. Почалися заворушення, чимало барів спалили та поліцейських машин перевернули.
Уже зовсім скоро в Києві відбудеться Марш Рівності, який востаннє проводили тут 2021 року. З міркувань безпеки Марш пройде в столичному метро. У Прайді візьмуть участь і військові.
Одеський Прайд проводився не в червні, а в серпні. Але чи буде він взагалі? «Думська» зв’язалася з Анною Леоновою, виконавчим директором організації «Гей-альянс Україна», відповідальною за всі ЛГБТК+ ходи, що проводяться в Одесі.
«Думська». Яким став Одеса Прайд? Зараз він в інших країнах?
Ганна Леонова. Так, від початку повномасштабного вторгнення ерефії в Україну ми усвідомили, що до кінця війни не зможемо проводити якісь публічні вуличні заходи, не зможемо зробити їх безпечними, не зможемо працювати з ризиками провокацій, як із боку зовнішнього ворога, так і внутрішніх ватних консервів. Тому вирішили сконцентрувати свою увагу на тому, щоб створити майданчик, де голоси ЛГБТК людей півдня України будуть почуті. Результатом такої роботи стала виставка «». Ми представили її в Одеському художньому музеї в рамках кампанії «Мови війни», на київських майданчиках. Зараз ця виставка подорожує світом. Найближчий місяць вона в Мюнхені, потім на місяць перебуватиме у Франції, в Марселі. До речі марсельська ЛГБТК виявила не аби яку зацікавленість, бо представляє місто-побратим Одеси. Далі Штати, Канада та інші.
«Д». У Європі багато біженців із мусульманських країн, як вони уживаються з ЛГБТ?
Г. Л. Мені складно сказати, тому що це доволі провокаційна тема. Я знаю особисто кількох мусульман-геїв і бісексуальних чоловіків, які були змушені шукати притулок у Європі через тиск і переслідування у себе на батьківщині. Чи будуть вони в безпеці, якщо вдруге зіткнутися з переслідувачами в якомусь таборі для біженців, наприклад у Німеччині? Не знаю. Тут дуже багато залежить від того, як працюють програми з адаптації мігрантів. Як соціальні служби справляються зі своїми завданнями. Але я не вважаю правильним протиставляти мусульман і ЛГБТ. Наприклад, в Україні мусульмани становлять другу за чисельністю спільноту віруючих. Я не володію точними даними, але колись бачила цифру понад мільйон. І за цей час якихось сутичок, чи відкритої ворожнечі не було.
«Д». Українським ЛГБТ є чим сьогодні пишатися?
Г. Л. Зараз парламент розглядає два законопроєкти, які безпосередньо пов’язані з реалізацією громадянських прав. Це законопроєкт 5488 щодо злочинів ненависті та законопроєкт 9103, покликаний дозволити українцям укладати реєстровані (цивільні) партнерства. Останній, за задумом авторів, дасть правовий механізм регулювання майнових відносин для ЛГБТ людей, які укладають партнерство. Якихось особливо оптимістичних очікувань від документа в мене немає. Навіть якщо ці проєкти пройдуть Верховну Раду, на розробку імплементації та підзаконні акти можуть знадобитися роки.
«Д». Може, зараз не час говорити про це, так би мовити, «не на часі»?
Г. Л. «Не на часі» — мантра, яку ми чуємо починаючи з 2012 року. На мою думку, все, що посилює прірву між нами і ерефією, на часі! Бо вони скаженіють щоразу, коли чують про верховенство права, захист честі та гідності, свободу совісті, протидію дискримінації.
Це взагалі велика заслуга нашого суспільства, громадськості, що попри систематичні спроби нас поглинути, Україна змогла відстояти саме європейський вибір.
«Д». У тебе колись опускалися руки? Не здавалося, що все марно? Що наше суспільство нічим не проб’єш?
Г. Л. Так, часто. Особливо коли відчуваєш, що ходиш по колу, постійно натикаючись на одні й ті самі перепони. Наприклад, коли у 2019 році отримала касацію Верховного суду у справі 815/4612/15 проти одеської мерії, її дій та/або бездіяльності поліції щодо заборони Одеса Прайду у 2015 році, відвертого тиску, як на оргкомітет фестивалю, мене особисто, так і на всіх тих, хто вирішив надавати послуги (оренда приміщення, розміщення в готелі гостей фестивалю та інше). Ми думали, що більше ніколи не зіткнемося з такими. Але прийшов 2020 рік і дії поліції були ще більш вражаючими. Неприпустимо вражаючими. Але, я завжди в такі моменти думаю, ну ок, якщо нічого з цим не робити, то нічого не зміниться. Треба лупати цю скелю…рано чи пізно зміни відбуватимуться. Треба вірити та робити.
Автор — спеціальний кореспондент «Думської» Дмитро Жогов
