Історія успішної релокації молодого хлопця з Маріуполя

Величезна кількість українок та українців стали внутрішньо переміщеними особами через війну в Україні. Найбільше людей покинуло свої домівки у Харківській та Донецькій областях. Та багато хто залишився жити під обстрілами. Чому люди залишаються жити у пеклі або вирішують покинути свій дім? У кожного — своя причина та своя історія.

Сьогодні Гей-альянс Україна ділиться розповіддю молодого донеччанина зі спільноти, якому через війну довелося переїздити вже не один раз. Весну він зустрів в Маріуполі, а наразі перебуває в Києві.

Мене звати Віктор, мені 28 років, я бісексуал. Народився я в місті Донецьк, де й прожив 26 років. У нашої родини був непоганий бізнес, тож грошей вистачало на всі забаганки. Коли у 2014 році Донецьк став окупованим, бізнес ми втратили.

Оскільки щоб жити були потрібні гроші, я виїхав за кордон, де й пропрацював 8 місяців. Після того повернувся в Україну, але вже в Маріуполь. В цьому місті життя, в принципі, теж було безтурботним. Грошей вистачало, були друзі та знайомі.

Стосовно того, що мені подобаються як дівчата, так й хлопці, моє оточення знало. Що в Донецьку, що в Маріуполі. Та жодних проявів гомофобії я не відчував. Так, були якісь жарти, але вони були добрі.

А потім настало 24 лютого. Коли російські війська увійшли до Маріуполя, мене наче відключило. Три дні я лежав обличчям до стіни. А саме в ці дні ще була можливість виїхати з міста.

В окупованому Маріуполі я провів 21 день. Вирішальним фактором для того, аби покинути місто, стало влучання ракети в будинок, де я жив. Та й квартиру сестри окупанти розбомбили. Тож ми вирішили в будь-який спосіб виїхати. Пішки йшли з Маріуполя до селища Мелекіно, це приблизно 20 км від міста. Десь за 5 км від нього нас підібрав водій та довіз до селища. Я не знаю його імені, але вдячний йому за це. Він, до речі, сказав, що не зміг вивезти своїх близьких з Маріуполя, та хоча б нам допоможе якомога далі віддалитися від того пекла.

Десь тиждень в Мелекіно ми чекали волонтерів, які зможуть нас вивезти. Але потім вони сказали, що залишилися без машини. Тож ми почали шукати перевізника вже самі. Знайшли людину, яка довезла нас до Бердянська, на той момент вже окупованого.

Там — ще тиждень марного очікування евакуаційного транспорту. В перші дні окупації орки пускали транспорт у місто, та потім фіг: автобуси підбирали людей у селищі Луначарське. Тож відправилися туди.

Першу ніч в тому селі нас пустила переночувати до себе молода пара. Ми сподівалися, що наступного дня зможемо покинути Луначарське, але не склалося. Тож прийшлося знову шукати місце для ночівлі. На жаль, та пара не змогла нас прийняти, і ми ночували у напівзруйнованому домі, куди нас пустили люди, що жили по сусідству.

Врешті-решт ми дісталися Києва. Не можу сказати, що цей шлях був безтурботним та спокійним: окупанти нас обшукували, заставляли мене роздягатися, перевіряли телефон на наявність всього… Але у порівнянні з обстрілами в Маріуполі — то дрібниці.

В Києві першою проблемою стало знайти потрібного мені лікаря. Черги були величезні, на кілька тижнів вперед. Також було доволі проблематично стати на облік як внутрішньо переміщена особа. Але все владналося. Та залишался проблема зі спілкуванням. Я нікого тут не знав, не було з ким поговорити. Моя знайома з “Інсайту” дала мені контакти ВГО “Гей-альянс Україна” в Києві.

Тут я знайшов не лише спілкування. Тут адекватні люди, цікаві співрозмовники, класна атмосфера. Приходячи в офіс ГАУ, можна на кілька годин відволіктися від важких думок. Я знайшов гарних людей та відчуття безпеки. Це те, що дуже необхідно людині, яка переїхала зі сходу України.
Зараз у мене в планах виїхати за кордон та влаштуватися там на роботу. Але це плани, а як воно буде по факту — я не знаю. Зараз планувати щось конкретне — не дуже вдала справа. Тож живу це життя, як можу.

Скажу тим людям, які хочуть переїхати у більш безпечне місце. Якщо у вас є така можливість — збирайте речі та їдьте вже зараз. Так, може бути страшно через невідомість. Але завжди знайдуться люди або організації, які зможуть допомогти вам.
_____________________________________________________
Гей-альянс Україна дякує Віктору за щирість та відвертість.

Джерело

Поділись публікацією
Залишити коментарій