Історія Дмитра і Олександра: про підтримку, яка потребує визнання
«Цивільні партнерства потрібні не лише для пар, а й для побратимів чи друзів, які хочуть піклуватися один про одного», — каже Дмитро, ветеран з Краматорська, сповіщає Точка опори ЮА.
Після камінг-ауту він залишився без підтримки родини: «Мої батьки перестали зі мною спілкуватися, і я залишився сам на сам із війною». Особливо важко було після поранення, коли в лікарні Дмитро бачив, як інших військових провідують дружини чи рідні, в той час як до нього ніхто з близьких не міг потрапити: «Мій партнер не міг мене відвідати, бо його не вважають членом моєї родини. Це дуже боляче, коли в такі моменти ти залишаєшся без підтримки».
Дмитро впевнений, що запровадження в Україні цивільних партнерств змогло б вирішити багато проблем: «Ми з Олександром могли б піклуватися один про одного під час ротацій чи лікування, а в разі потреби подати запит на з’ясування статусу зниклого безвісти. Це про можливість підтримувати тих, хто є для нас справжньою родиною».
Прийняття законопроєкту про цивільні партнерства — це крок до справедливості, який гарантує рівні права для всіх військових і їхніх партнерів та партнерок. Україна обрала шлях до європейських цінностей, де рівність, справедливість, права людини та повага до людської гідності є фундаментом суспільства. І щодня відважні українці та українки доводять на фронті, що готові боротись за ці цінності. ЛГБТК+ військові ризикують життям за нашу свободу, ми ж маємо забезпечити і їхню свободу бути собою та жити без дискримінації.
Публікація створена за фінансової підтримки Європейського Союзу та Міжнародного фонду «Відродження».
