Інтерв’ю із Оксаною Доброскок, координаторкою прихистків для ЛГБТІК від «АЛЬЯНС.ГЛОБАЛ» у містах Київ, Дніпро та Чернівці
З початку повномасштабного вторгнення рф на територію України більшість неурядовихих організацій переформатували власну діяльність. ГО «АЛЬЯНС.ГЛОБАЛ» не залишилася осторонь нових викликів, і станом на поточний час організація має три прихистки для ЛГБТІК та членів їх сімей, які вимушено залишили власні домівки у пошуках безпеки.
Наразі, є три функціонуючих прихистка, по одному у Києві, Дніпрі та Чернівцях. Ми поспілкувалися із координаторкою гуманітарного напрямку організації Доброскок Оксаною, та дізналися, з якими викликами зіштовхуються громадські організації, які у воєнний час продовжують надавати послуги вразливим верствам населення.
Привіт, Оксано! Розкажіть читачам про себе.
Я сама родом із Харкова, але останнім часом жила у Києві. У ГО «Альянс.Глобал» працюю з кінця 2019 року, однак маю великий досвід у минулому. Вже більш ніж 20 років я працюю у проєктах, пов’язаних із вразливими групами, у тому числі чоловіків, які мають секс з чоловіками (ЧСЧ), секс-працівниками та людьми, які вживають наркотичні речовини. Маю значний досвід співпраці із міжнародними організаціями, і сама також є представницею ЛГБТІК+ спільноти. У мирний час працювала консультанткою із регіональної адвокації та мобілізації ЧСЧ, активно співпрацювала із молодими активістами у регіонах, в основному у питаннях, пов’язаних із доступом до ВІЛ-сервісних послуг.
І все ж таки, тепер ви координаторка гуманітарного напрямку та трьох великих прихистків для ЛГБТІК+. У довоєнний час ваша організація вже мала функціонуючий прихисток для ЧСЧ та транс*людей у місті Києві. Розкажете, як починалася ця активність?
Наш прихисток для ЧСЧ у Києві працював ще до мене, з початку 2020 року. Всередині 2021 року цей проєкт було поставлено на паузу через брак фінансування. Однак, ми отримали допомогу від наших партнерів із розвитку, БО “100% Життя” і змогли поновити діяльність проєкту на початку цього року.
А як з’явилася сама ідея відкрити такий прихисток?
На широкому рівні, в Україні все ще багато гомофобії і трансфобії у суспільстві, але раніше її було ще більше. Ця ідея народилася у противагу кейсам, коли ЧСЧ і транс* люди втрачали домівки та роботу через неї. Ми намагалися створити простір, який би допоміг жертвам гомофобії/трансфобії або невдалого камінауту/аутингу «перечекати бурю», ресоціалізуватися і почати нове життя. Однак на початку 2022, коли наш прихисток знову відкрився, «приціл» був на тих представників спільноти, хто втратив роботу або житло через пандемію COVID-19. У той час у Києві було багато ЧСЧ, котрі приїхали на заробітки. Критичній кількості з них довелося шукати нову роботу та житло через пандемію, по суті їм було нікуди повертатися.
Функціонування навіть одного прихистку – значне навантаження. Чи не обтяжує воно вас, враховуючи що крім цих проєктів, ви маєте інші?
На початку я не відчувала, що мене це обтяжує. Але після масштабування проєкту на інші міста дійсно стало важче. Однак, у нас є чітке розуміння потреб спільноти зараз, і що ми, навіть на межі своїх сил, можемо їх задовольнити. Так і працюємо.
Розкажете про динаміку? Звідки приїжджають гості і на який термін?
Динаміка дуже різниться з часом. У київський прихисток, на початку, їхали люди із Бучі, Ірпеня. У дніпровський – із Донецької області, Харківської, особливо багато було людей з Маріуполя. Тобто, зміна «гарячих точок» провокувала наплив гостей. До березня, в основному, у нас жили люди, які просто тікали від війни. Зараз, в основному, це ті, хто втратив житло або ресурси для існування. У мирний час ми заселяли у себе гостей на строк від двох тижнів до трьох місяців. Ми зацікавлені у тому, щоб люди, що залишаються у нас, змогли відпочити від отриманого стресу, адаптуватися до нових реалій, отримати за потреби психологічну допомогу та у кінці виїхати від нас вже у своє житло. Ми не форсуємо цей процес, але й не даємо йому затягнутися надовго.
Функціонування прихистків – це дуже дорого. У вас їх вже три. До цього ж, ви забезпечуєте гостей усім необхідним безкоштовно. Звідки надходять кошти на це?
Нашим найбільшим донором з початку 2022 року є БО “100% Життя”, завдяки якій функціонує наш перший прихисток у Києві. Але функціонування прихистків в повній мірі у воєнний час потребує додаткової підтримки. Тому ми з початку широкомасштабних військових дій почали активно шукати додаткове фінансування. Наприклад, величезний внесок зробила французька міжнародна організація Coalition PLUS, завдяки якій було максимально швидко відкрито прихисток у місті Чернівці. Кошти надавали й такі організації як Outright Action International, Aidsfonds, UNAIDS, які відкрили спеціальні програми для допомоги Україні, а також і наші партнери з ГО “КиївПрайд”. Ми отримали і багато приватних грошових пожертв зі всього світу. Буквально, за тиждень-півтора після початку повномасштабного вторгнення у нас вже були перші кошти на швидку ресурсну допомогу спільноті.
А чи змінилося фінансування у часовій динаміці? Усі, хто так чи інакше задіяні у волонтерській або іншій діяльності зазначають, що шукати фінансування з кожним днем все складніше.
До кінця березня було багато приватних пожертв, була спрощена система фінансування, хоча ми й намагалися відслідковувати усі кошти, які до нас надходили і які ми витрачали. На сьогоднішній момент приватні пожертви майже повністю припинилися, однак той час, що у нас був, допоміг нам стати на ноги і написати нові проєктні заявки із доробком на більш довгострокові проєкти. Але найголовніше, ми змогли зібрати запити спільноти і отримати чітке розуміння, що їй потрібно під час війни.
Яка ваша найбільша перемога у цій діяльності?
Відкриття прихистку у Чернівцях. Завдяки нашому активісту , який вже перебував у місті, та швидкій допомозі від наших партнерів ми змогли відкрити цей прихисток за три короткі тижні. Повністю порожнє приміщення із голими стінами ми перетворили на затишний простір з усім необхідним, з нуля відбудували ванну кімнату, зробили ремонт. Після того як я переїхала до Чернівців, наш активіст пішов на службу в ЗСУ.
А яка ваша найбільша поразка?
Те, що ми не змогли відкрити прихисток у Львові. Ми оцінили усі «за» та «проти», і зрозуміли що нам треба чітко усвідомити свої фінансові можливості. Місцеві у Львові дуже сильно підвищили ціни на нерухомість, настільки критично сильно, що відкриття нового прихистку було неможливим. Тому ми не зробили цього, виходячи з раціональних причин.
Але ви все ж таки змогли відкрити там пункт тестування на ВІЛ, гепатити та ІПСШ.
Так, це значно дешевше фінансово, ніж відкривати новий прихисток. У Львові наразі є декілька організацій, які працюють із ЧСЧ/ЛГБТ+. Наприклад це молода організація «Імпульс», що відкрилася у 2021 році, якій ми надаємо ресурсну та експертну підтримку.
Чи доводилося вам відмовляти людям, які шукали прихисток?
На жаль, так. «На хвилі» війни була достатньо велика кількість людей, які намагалися знайти свою вигоду від організацій, які допомагають іншим безкоштовно. Такі собі «махінатори», які одночасно просили гроші у всіх координаторів окремо, на незрозумілі потреби. Зрозумійте правильно, ми ніколи не відмовляємо людям, які підпадають під наші критерії: приналежність до ЛГБТІК чи їх рідні, щира потреба у тій чи іншій допомозі, та ін. Але бували випадки, наприклад, коли ми були змушені навіть виселяти людей за порушення наших правил. Це як правила прихистків, так і правила воєнного часу – бувало, що люди виходили із прихистків у комендантську годину, тим ставивши під загрозу саме їх існування.
Раніше ви розповідали, що проводите психологічні групи на базі прихистку у Чернівцях. Розкажете про них в деталях та чи плануєте їх масштабування на інші ваші прихистки?
Зараз більш розвиненою практикою є саме онлайн-консультування, але нам пощастило. У Чернівцях була наша співробітниця, яка змогла проводити групові психологічні сеанси на базі прихистку. Це не глубока психотерапія, а скоріше вирішення гострих стресових процесів, котрі не дають людині адаптуватися і соціалізуватися до нових умов. Це може бути навіть вирішення банальних побутових питань. Ми плануємо масштабування цієї активності на інші прихистки і наразі шукаємо фінансування на це. У майбутньому це буде пов’язано з розвитком особистості, мобілізацією спільноти та більш глибокою ресоціалізацією. Це і психологи/психотерапевти, і HR, і коучі.
Ви казали, що допомагаєте вашим гостям із ресоціалізацією на новому місці. Чи є у вас успішні кейси?
Говорити про ресоціалізацію у воєнний час доволі складно. Ми не знаємо, що буде завтра і не можемо гарантувати що наші зусилля принесуть значні плоди. Для нас успіхом у цьому питанні є те, що гість перестає «депресувати», «валятися на ліжку» і починає пошук роботи та нового житла, з чим ми йому або їй допомагаємо. У нас є свої чати, окремі для кожного прихистка, де гості діляться один з одним інформацією, пов’язаною з пошуком роботи. Тобто, успіхом з ресоціалізації є «випуск» гостя у світ, бажано на своє окреме житло і з новою роботою за плечима. Такі кейси є у всіх трьох прихистках, більше всього у Києві, менше у Чернівцях, але ми працюємо над цим.
Гості найчастіше приїжджають самі чи з рідними?
В основному самі. Однак запити різні. Цілі сім’ї проживали у Дніпрі. Найчастіше це хлопці-ЧСЧ з матерями. Звісно, нам у цих випадках було цікаво, чи знає мати про орієнтацію сина *сміється*. Просто, наші прихистки влаштовані таким чином, що найчастіше там проживають молоді люди, і людині старшого віку там через це може бути трохи незвично. Але ми вже неодноразово спостерігали, як сумісне проживання рідних у наших прихистках змінювало відношення старших людей до ЛГБТІК+ на краще. Ну і крім цього, ми у рівній мірі допомагаємо усім членам сім’ї, незалежно від приналежності до спільноти. Це як психологічна підтримка, так і ресурсна, наприклад на ліки.
А як ви співпрацюєте із іншими організаціями?
ЛГБТІК+ спільнота дуже круто відреагувала на виклики воєнного часу. У кожної організації є свій «приціл», однак це не заважало, а навпаки – допомагає нам спільними зусиллями акумулювати потреби і допомагати один одному. Десь перенаправляли людей, десь – ресурси. Тому я лише хочу щиро подякувати усім організаціям, незалежно від того, взаємодіяли ми чи ні.
Розкажете з якими організаціями ви співпрацювали?
КиївПрайд надали нам фінансову допомогу, одними з перших. Це дало нам можливість одразу, з початку російського вторгнення, допомогти представникам та представницям спільноти у «гарячих точках». Була тісна співпраця із ГО «Інсайт», і я щиро дякую за це координаторці їх прихистку у Чернівцях, Олені Григоряк. На їх прикладі ми побачили як це може працювати у місті, і це допомогло нам організувати свій прихисток. А поки наш ще був на етапі ремонту, ми перенаправляли людей до них, дуже оперативно. Також були ГО «Когорта» та «Конвіктус Україна», з якими ми співпрацювали саме у питаннях трансгендерної спільноти, ще на етапі відкриття прихистку у місті Київ. ГО «Асоціація ЛГБТ «ЛІГА», яка також допомагає нам з наданням гуманітарної допомоги, хоча й у них для цього своя окрема лінія. Плюс їх гаряча лінія кризової психологічної допомоги. З іноземних партнерів хочеться відмітити найстаршу польску ЛГБТ-організацію «Лямбда Варшава», яка дуже допомагає нам із гуманітарними потребами прихистків.
Що буде з прихистками після поразки росії у цій війні?
Ми відкривали найперший прихисток у Києві не через війну, як я вже говорила раніше. І після неї у нас будуть довгі роки відновлення, багатьом буде нікуди повертатися. Ми сподіваємося, що у нас буде можливість продовжувати цю роботу. У нас була ідея відкрити прихисток у Харкові, і якби ситуація там не була настільки небезпечною, ми б це зробили. Але ми не відкидаємо цих планів, і колись, можливо, новий прихисток з’явиться і там. Ті, що вже відкриті, сприймаються нами як довгострокова ініціатива, і ми не плануємо їх зачиняти. Ці прихистки в майбутньому можуть стати «форпостами ком’юніті», особливо на заході України, де спільнота традиційно є закритою. Для нас це шанс змінити відношення до ЛГБТІК+ там на краще, як на рівні сприйняття суспільством, та і на рівні надання послуг громадського здоров’я, соціальної допомоги і мобілізації спільноти.
