Громадські організації в умовах війни: як працюють і яким бачать своє майбутнє
Росії не потрібна демократична, успішна Україна, тому одним із завдань російського наступу є знищення напрацювань правозахисників й активістів, нівелювання зусиль та розвитку українського громадянського суспільства.
Майбутнє нашої країни після війни багато в чому залежить від того, чи зможуть громадські організації зберегти себе, свої надбання та методики, а головне – потенціал для того, щоб змінювати країну на краще.
Про те, як можна досягти цього, як змінила війна фокус діяльності ГО, під час круглого столу “Виклики та стратегії організації українського громадянського суспільства” розповіли представники громадських організацій та спільнот.
Організатором заходу виступила харківська громадська організація “ХЖО “Сфера” за підтримки Центру прав людини ZMINA та фінансової підтримки ЄС.
Російський наступ відкинув нас у стан 2014 року
Громадська організація “Станція Харків” працює з 2014-го – з моменту, коли Росія вперше напала на Донбас. Співзасновниця ініціативи Алла Фещенко розповіла, що вони були тими, хто тоді зустрічав на вокзалі переселенців і переселенок зі Сходу.
“І зараз у мене є відчуття, що ми скотилися у 2014 рік. У нас є дві юридичні особи — благодійний фонд і громадська організація. Через війну я залишилася головою правління обох організацій. Це складно”, – каже вона.
До початку повномасштабного вторгнення “Станція Харків” реалізовувала два великих проєкти. Один з них про партиципацію – активісти навчали людей відстоювати свої права у громадах, брати участь у рішеннях місцевої влади. На жаль, через війну його не встигли закінчити.
Другий проєкт — про об’єднання, НГО-кластер. Він мав на меті допомогти організаціям посилювати одна одну, щоб це була синергія зусиль і щоб ГО Харківщини не дублювали роботу одна одної, не проходили шлях, який вже хтось пройшов, а просто користувалися загальним досвідом або допомогою.
Зараз “Станція Харків” знов займається гуманітарною допомогою. У перші два місяці було близько 700 бенефіціарів на день – це люди, які отримували продуктову допомогу. Сьогодні їх кількість трохи зменшилась, бо волонтери впорядкували схему надання гуманітарної допомоги з тим, щоб її отримували лише найбільш вразливі категорії.
“Є така тенденція в Харкові, яка, до речі, не оминула жодний регіон, де сталася така масштабна біда, як війна, – так звана “гуманітарна голка”. Коли звертаються не ті, хто дійсно потребує допомоги, а просто бажаючи отримати заради отримання”, – розповіла активістка.
Наразі “Станція Харків” координується з багатьма іншими місцевими організаціями. За словами Фещенко, ГО має зв’язки з 27 новоствореними самоорганізованими волонтерськими групами. Частково це ті, хто був у НГО-кластері, але є зовсім нові. Вони подають заявки від тих, хто потребує допомоги, і головне – вони точно знають, що відбувається на місцях.
Це важливо, бо ресурси не безмежні: дуже багато невеликих донорів, які надавали допомогу для Харківщини, вже просто не мають можливості це робити, каже Фещенко. Саме через зменшення ресурсів активісти намагаються звузити цільову аудиторію до таких, хто найбільше потребує.
Одним з викликів для волонтерів, на думку голови ГО “Станція Харків”, є те, що у великих міжнародних організацій, наприклад, у Червоного Хреста, вже є певний перелік бенефіціарів і категорій, кому вони надають допомогу.
“Пенсіонери, наприклад, отримують пенсію, їхній матеріальний стан погіршився, звісно, через зростання цін. Їм намагаються знову допомагати, тому що вони вразлива категорія. Разом з тим є працездатні, здорові, нормальні люди, які втратили роботу. Вони готові працювати, але роботи в Харкові немає. Ця група харків’ян залишається поза увагою великих донорів, тому, що в них вже є свої цільові групи. А це люди, в яких зовсім немає доходів, які всі ці три місяці не отримували жодної фінансової допомоги. Вони мають родини, і це тяжко”, – пояснила Фещенко.
Ще один виклик для активістів, за словами Алли, – це надмірна увага поліції. Звичайно, перевірки під час війни – це нормально і важливо. Але волонтерів організації, які перевозять гуманітарні вантажі по Україні, часто зупиняють на блокпостах, затримують, вимагають сертифікати на продукцію. Проте які можуть бути сертифікати, наприклад, на вареники, які наліпили тернопільські жінки і передали їх в Харків для роздачі людям, каже Фещенко.
Харківських волонтерів, приміром, затримували навіть попри те, що у них є всі дозвільні документи, навіть лист від губернатора, що вони забезпечують населення Харкова та області гуманітарною допомогою.
Про майбутнє організації
“Нам дуже б хотілося повернутися до тої роботи, яку ми вели, але поки що це неможливо”, – каже Анна Фещенко.
Попри це організація має плани щонайменше на наступні два роки. Активісти мають великий проєкт з дуже лояльним донором, з яким домовилися, що зараз організація робить те, що необхідно саме в умовах війни в Харкові. А далі просуватимуть, як і просували, демократичні цінності, працюватимуть з іншими громадськими організаціями.
На переконання Фещенко, активну співпрацю з новоствореними громадськими організаціями хотілося б зберегти й після війни. Вона уточнює, що внаслідок повномасштабного вторгнення люди вимушені були задля виживання активізуватися:
“Зараз ми маємо з різних куточків області багато різних ініціативних груп, які ми шукали весь цей час для того, щоб навчити їх працювати правильно, не набивати наших гуль, спонукати місцеву владу до нормальної роботи. Ми працюємо над проєктом для того, щоб їх посилити, підтримати, і навіть дати можливість трохи перепочити. Вони дуже круто працюють зараз, дуже потужно, але зі свого досвіду знаю, що це може закінчитися погано для них: перевтомою та вигоранням”.
Щодо перспектив правозахисної, громадської діяльності, моніторингу та впровадження реформ, Фещенко наголосила на тому, що зараз будь який натяк владі на те, що вони порушують права людини чи роблять щось не так, наштовхується на відсіч на кшталт: “Вибачте, зараз війна”.
“Чиновники цим дуже вдало прикриваються, хоча вони мають виконувати обов’язки в будь-яких умовах. З цим треба працювати, і це велика робота”, – сказала вона.
Основний фокус діяльності спрямували на гуманітарну допомогу
Очільник ГО “КиївПрайд” Ленні Емсон розповів, що ГО частково взяла на себе зобов’язання з надання гуманітарної допомоги спільноті буквально з перших днів вторгнення.
“Логістично, на жаль, не було змоги закупівлі, складування та розсилки, тож ми з’ясовували потреби спільноти і надсилали їм матеріальну допомогу для того, щоб люди могли купити продукти, ліки, евакуюватися в межах України або за кордон”, – уточнив він.
Активіст анонсував відкриття ще однієї такої програми з надання допомоги ініціативним групам, які займаються безпосередньо гуманітарними сервісами.
Водночас з початку повномасштабного російського вторгнення “КиївПрайд” частково забезпечував потреби представників спільноти в тимчасовому прихистку в Києві. Зокрема, в партнерстві з “Гей-альянсом України” відкрили спільний простір для цього.
Зараз вдалося знайти велике приміщення, щоб організувати прихисток на постійній основі, де зможе перебувати до 25 людей, уточнив Ленні Емсон. Також тут є ком’юніті-центр, де проходять зустрічі для спільноти та надається психологічна допомога.
Щодо останнього, то на початку вторгнення “КиївПрайд” організував групу психологічної допомоги онлайн. Перші півтора місяця група працювала кожного дня. Згодом кількість людей, які потребують такої допомоги, зменшилася. Зараз група працює, але вже двічі на тиждень.
Наразі “КиївПрайд” відкриває проєкт з моніторингу злочинів на ґрунті ненависті та допомоги потерпілим.
“На жаль, ця проблема постає новим викликом перед нашою спільнотою. Тобто агенти скоєння цих злочинів — це люди в уніформі. Ми зараз співпрацюємо з іншими партнерськими організаціями для того, щоб знайти вихід, шляхи розв’язання цієї проблеми, подолання кризи”, – розповів активіст.
Водночас Ленні Емсон наголосив, що організація планує продовжувати свою безпосередню роботу. За його словами, робота в інформаційному просторі й не переривалася, проводилися інформаційні кампанії, надавалася інформдопомога спільноті тощо. Однією з кампаній було висвітлення діяльності ЛГБТ-спільноти в Україні і за кордоном під час війни, розповіді про людей, які приєдналися до української армії, тероборони.
“Ми зібрали найяскравіші з цих історій, і нещодавно “Я в Україні, я поза Україною”, це 12 історій людей з ЛГБТ-спільноти, які допомагають нашій країні перемогти”, – сказав Ленні.
І, звісно, “КиївПрайд” не полишає свою основну функцію – прайд-організації. Цього року вони об’єдналися з багатьма прайдами для того, щоб зробити видимою загальну мету всіх українців – перемогу над Росією.
“Ми запросили прайд-організації Європи, Америки, Канади присвятити ходу Україні, багато з них відгукнулися. Вже відбулися ходи у Відні, Вроцлаві. 25 червня “КиївПрайд” у партнерстві з “ВаршаваПрайд” проведе спільну ходу за Україну”, – уточнив активіст.
Про майбутнє організації
Планування йде від року до двох, але зрозуміло, що ситуація нестабільна, каже Ленні Емсон. Організація намагатиметься проводити ті заходи, якими займається й зараз:
“Маємо наразі неймовірне медіанавантаження. Намагаємося використати це, щоб говорити якомога більше про Україну, закликати світ підтримувати нашу країну. І прайд-місяць ми використовуємо, щоб привернути увагу світової спільноти до того, що відбувається в нашій країні”.
Також “КиївПрайд” продовжить надавати гуманітарну допомогу, послуги шелтеру, пряму роботу з ЛГБТ-спільнотою, долучатиме інші організації до розслідування злочинів на ґрунті ненависті, пошуку шляхів, яким чином можна протистояти цьому явищу в Україні.
Основну діяльність зупинили заради волонтерства, але тепер відновлюємо
Марина Хромих, виконавча директорка ГО “Фундація DEJURE”, активістка ініціативи “Хто замовив Катю Гандзюк?”, розповіла, що стала директоркою фундації 17 листопада 2021 року: “Увійшла в команду з одними викликами, але довелося їх всі відкласти, бо довелося вирішувати значно серйозніші і потужніші проблеми”.
За її словами, організація певною мірою готувалася до війни, хоча ніхто до останнього не вірив у той сценарій, який ми бачимо сьогодні. Марина Хромих особисто наполягала на тому, щоб більшість членів команди, які мають можливість, виїжджали з Києва ще на початку лютого, бо найважливішим було питання безпеки. Пропрацьовували плани “А”, “Б”, “В” для того, щоб подолати можливу тривожність, стрес тощо. Робилося все для того, щоб члени команди були стресостійкими в будь-якій ситуації, і деякою мірою це себе виправдало, каже активістка.
З початку широкомасштабного вторгнення Росії організація долучилася до низки волонтерських ініціатив, задля цього звичну роботу призупинили повністю.
“Але досить швидко зрозуміла, що ця війна надовго, тож змусила колег зібратися, щоб частину роботи перепрофілювати, ще частину – продовжити. Ми продовжуємо пушити судову реформу, тому що це було й залишилося “реформою №1” в Україні. Як бачимо з різних євроінтеграційних процесів, вона має велике значення для наших міжнародних партнерів. Тому робимо все для того, аби перші кроки у напрямку реформи, що відбулися минулого року, не були марними, і щоб вона була втілена належним чином”, – сказала Хромих.
Також організація долучилася до діяльності “Міжнародного центру української перемоги”, заснованого Центром протидії корупції та колишніми народними депутатками України у Варшаві, бере активну участь у міжнародній адвокації інтересів нашої країни.
“Одне з важливих нововведень, які започаткували у фундації і яке продовжать у майбутньому, – це те, що я змушую людей в буквальному сенсі брати вихідні, йти у відпустки, тобто роблю все для того, аби люди не вигоріли. Всі виснажені, перевтомлені, проте дуже важливо, щоб ми зберегли свою функціональність”, – каже Марина Хромих.
Про майбутнє організації
На думку громадської діячки, всі, хто в Україні володіє іноземними мовами, мають створити свій фронт роботи з іноземцями, оскільки зараз доводиться протидіяти потужній машині російської пропаганди, яка роками отруювала свою аудиторію. Працювати з іншими спільнотами, організаціями, мережуватися для організації акцій, петицій, використання інших демократичних інструментів задля цього.
“Українці за останні вісім років навчилися впливати на політиків, щоб вони робили так, як хоче народ. На жаль, у розвинених країнах бачу тенденцію, що суспільство “забуло” про те, що таке демократія, як робити так, щоб політики виконували волю народу, а не слідували якимось своїм інтересам”, – вважає Марина Хромих.
Також, на її думку, треба максимально долучати до активістської, громадської діяльності молоду аудиторію, виховувати, передавати в спадок напрацювання громадського сектору.
Документуємо воєнні злочини, насильницькі зникнення, допомагаємо активістам
Для керівниці проєкту із захисту правозахисників та громадських активістів Центру прав людини ZMINA Людмили Янкіної війна розпочалася ще 2014 року.
“Я переїхала з Луганська, і для мене деякі речі, що зараз відбуваються, наприклад, ситуація з переселенцями, гуманітарною допомогою, знайомі. Напевне, тому перші два місяці повномасштабного вторгнення я присвятила саме гуманітарній допомозі немобільним людям. Бо спочатку дійсно треба було забезпечити базові речі для того, щоб рухатися далі, думати про права людини, її захист тощо”, – каже вона.
За її словами, ZMINA готувалася до найгірших сценаріїв, проробляла безпекові протоколи, планувала те, яким чином може відбуватися діяльність організації в нових умовах.
Організація з самого початку, з 24 лютого 2022 року, багато уваги приділяє активістам, зокрема на тимчасово окупованих територіях Херсонщини, Харківщини, Запоріжжя. Багато хто з них піддається переслідуванням, арештам, російські окупанти викрадають, вбивають представників громадянського суспільства. ZMINA намагається допомогти, а також документує такі злочини.
Також проєкт, який очолює Людмила, займається екстреною допомогою представникам громадянського суспільства, які перебувають в окупації, або мусили евакуюватися на підконтрольну територію України або за кордон: багато хто з них мусив евакуюватися без документів, засобів життєдіяльності, гаджетів тощо.
“З 24 лютого й дотепер до нас надійшло понад 300 заявок про допомогу. Ми вже надали її 91 людині на суму понад 1 млн 300 тисяч гривень. Йдеться здебільшого про забезпечення базових речей: їжа, ліки, гаджети, щоб можна було продовжувати працювати, отримувати зарплатню і продовжувати свою життєдіяльність”, – уточнила правозахисниця.
Багато активістів і правозахисників пішли служити в Збройні сили України й тероборону, ZMINA також допомагає їм закуповувати необхідні речі.
Один з напрямків, якому треба приділяти увагу, на думку активістки, – це підтримка законопроєктів, важливих у контексті війни: щодо ВПО, щодо актів громадянського стану, про компенсацію шкоди, заподіяної внаслідок збройного конфлікту тощо.
Водночас активісти організації намагаються слідкувати за тим, щоб влада додержувалася процедури ухвалення законів: доволі часто парламент, прикриваючись воєнним станом, може порушувати її. Громадянському суспільству наразі важко відстежувати, які законопроєкти реєструються, як вони генеруються, яким чином ухвалюються, каже Людмила.
До того ж ZMINA і 28 інших громадських організацій працюють у складі коаліції “Україна. 5 ранку” з документування воєнних злочинів росіян під час місій у звільненні від окупантів територій.
Про майбутнє організації
За словами Янкіної, горизонт планування роботи Центру прав людини ZMINA — 2–2,5 року. Хоча навіть такий термін є дуже сміливим, враховуючи тотальну невизначеність.
На думку правозахисниці, у фокусі організації залишиться все те, чим її члени займаються і зараз.
“Немає нічого непотрібного, вся наша діяльність абсолютно гармонізована”, – каже вона.
Додати доведеться численні взаємодії із правоохоронними органами, зокрема у сфері протидії злочинам на ґрунті ненависті. Щоб звести нанівець кількість таких злочинів, знизити у суспільстві нетерпимість до ЛГБТ-спільнот, національних меншин, інших груп, що часто піддаються дискримінації.
“Зараз відбувається багато доволі негативних процесів, які б варто було пропрацювати з поліцією, прокуратурою для того, щоб ми були дійсно євроінтегровані як гідна країна з погляду мінімальної кількості злочинів на ґрунті ненависті”, – переконана вона.
Доводиться пророблювати шалений бюрократичний пласт роботи
До початку повномасштабної війни основною метою львівської ГО “Феміністична майстерня” (ФМ) було створення та підтримка спільноти феміністок. Але після 24 лютого члени організації виявили бажання допомагати жінкам, які переселилися до Львова з територій, де ведуться бойові дії.
Тож утворився новий напрямок, у якому активістки надають послуги людям в кризових ситуаціях. Серед таких послуг: няні для дітей переселенців, прихистки для жінок з дітьми та активісток, гуманітарна підтримка літніх жінок, психологічна підтримка тощо.
За словами співзасновниці та менеджерки “Феміністичної майстерні” Йош, переважна кількість активісток організації лишилася у Львові, виїхали кілька людей. Також до спільноти долучаються внутрішньо переміщені особи.
Оскільки “ФМ” ніколи раніше не займалася наданням сервісних послуг, для того, щоб почати це робити, у статут організації внесли зміни, почали вивчати законодавство, створювати необхідні бази даних.
“Зараз пророблюємо шалений бюрократичний пласт роботи, щоб уся ця діяльність була узгоджена з законодавством, яке, з одного боку, наче покращили у зв’язку з воєнним станом, а з іншого – воно все одно є таким, в якому багато прогалин і незрозумілих речей”, – сказала Йош.
Серед змін у роботі організації, викликаних війною, також те, що її діяльність стала більш ієрархізованою, хоча попередні роки тут багато ресурсів вкладали в те, щоб працювати на горизонтальних засадах, мотивувати, підсилювати активісток до того, що кожна є лідеркою, менеджеркою сама собі, уточнила Йош.
Водночас, на її думку, діяльність організації, яка надає допомогу людям в часи війни, не може бути організована в проєктах.
“Принаймні наша діяльність не є такою. Ми робимо шелтери, допомагаємо людям з житлом, надаємо психологічну допомогу, гуманітарну допомогу, грошову і продукти. І це не є проєктною діяльністю. Вона робиться, тому що в цьому є потреба, і вона частково хаотична”, — пояснила вона свою точку зору.
Про майбутнє організації
Разом із роботою за новими напрямками організація зараз повертається до своєї звичної діяльності, зокрема створення фемспільноти та просвітництва.
За словами Йош, “ФМ” не має партнерів, які б довгостроково підтримували організацію у нинішніх нестабільних умовах. Проте активісти все одно намагаються планувати свою діяльність, принаймні у короткостроковій перспективі. Організацію структурували так, щоб забезпечити їй сталість, розповіла співзасновниця ГО.
Основні сподівання вона покладає на людей. Хоча й не може оцінити, коли в них настане вигорання, закінчиться ресурс й яким чином це вплине на діяльність організації.
“Ми не хочемо бути конвеєром, який експлуатує людей. Тобто коли одні люди втомилися і вигоріли, брати нових. Ми хочемо підтримувати тих, хто працює у нас, в усіх станах їхнього життя, об’єктивно зумовлених обставинами війни. Де знайти ресурс, щоб підтримувати їх, я, на жаль, не знаю. Шукаю. Відправляємо у відпустки, на вихідні, ретрити — що можемо, те організовуємо. Але цього замало. Міжнародні партнери хочуть у нас бачити організацію, яка може прогнозувати майбутнє, попри дії російського агресора, а це неможливо”, – каже Йош.
Попри все вона наголосила на тому, що “ФМ” як феміністична організація буде й надалі розвивати деколоніальну повістку, описувати досвід України, яка була колонізована і чинить спротив, солідаризуватися з іншими країнами “третього світу” в цій боротьбі й шукати спільні механізми подолання глобального імперіалізму.
Влада має встигати все навіть в умовах війни. І громадські організації також
Координатор з політики та законодавства Національного ЧСЧ-консорціуму #MSM_PRO Святослав Шеремет розповів, що зазвичай вони мали чотири програмні треки у своїй роботі: здоров’я, просування прав людини, національна адвокація і національна експертиза та розвиток лідерства.
З початку широкомасштабної агресії постав ризик згортання всіх активностей, але зрештою організація не згорнула їх, а ще ширше розгорнула.
На думку Святослава, Україна як держава ухвалила рішення скористатися ситуацією, що склалася, собі на користь в євроінтеграційному напрямку. І вже 28 лютого підписала заявку на членство в ЄС, розпочавши потужний євроінтеграційний трек.
“Команда консорціуму одразу вмонтувала свою роботу в цей трек. Україна отримала від Єврокомісії опитувальник на понад дві тисячі питань. Частина з них логічно була присвячена правам людини для ЛГБТ-спільнот або захисту від дискримінації. Чи доречно це під час війни? Наш меседж: держава повинна встигати все. І воювати, і забезпечувати безпеку за правозахисною лінією”, – сказав він.
У цьому євроінтеграційному треку виник один виклик для активістів: уряд дуже обмежено залучав неурядові організації, громадянське суспільство до цього процесу.
“Багато питань є надзвичайно сенситивними для суспільства, зокрема ЛГБТ. Але завдячуючи нашим зв’язкам і добрій волі євроінтеграційного офісу, нам довелося попрацювати всередині цієї урядової експертизи і запропонувати наше бачення, яким чином Україна може відповідати на деякі запитання з боку Єврокомісії”, – розповів Шеремет.
Оскільки планується розгляд питання України на саміті ЄС 23–24 червня, уряд налаштований максимально забезпечити все, що стосується просування прав людини для різних ключових груп, і спільноти ЛГБТ зокрема.
“Йдеться про конкретну дорожню карту для уряду і парламенту, які могли б зробити реальні кроки для покращення правового стану ЛГБТ-спільнот. Такі пропозиції ми генеруємо і подаємо на розгляд уряду. Це складно, але НГО, як і уряд, мають встигати все, у будь-яких умовах”, – наголосив він.
Шеремет уточнив, що частина представників спільноти зараз у війську, тому про ситуацію у Збройних силах в організації знають з перших вуст.
Він також розповів про ще один напрямок, за яким організація посилила роботу, — це національна експертиза. Зокрема, Консорціум співпрацює з Національною експертною групою ЧСЧ ЛГБТ.
“Ми генерували нову стратегічну інформацію про спільноту ЛГБТ. У нас почалося “велике переселення народів”, ми не знаємо скільки виїхало, скільки лишилося, як налаштовані люди, скільки в ЗСУ, скільки одностатевих партнерств укладені за кордоном тощо. Все це – предмет діяльності для нашої експертної групи, зараз ми генеруємо для стейкхолдерів ці продукти”, – пояснив він.
Водночас Шеремет розповів, що його організація так само, як і інші, займається гуманітарною допомогою, зокрема допомогою з релокації, фінансовою допомогою, продуктовими наборами – це первинні потреби спільноти, які зараз задовольняються Консорціумом.
Про майбутнє організації
За словами Шеремета, робота Консорціуму спланована до 2035 року, звісно, з корективами, які може внести війна. Найближчі місяці – це об’єднання зусиль на євроінтеграційному треку задля отримання статусу країни-кандидата, потім буде імплементаційна дорожня карта, де буде все, що потрібно Україні в правозахисному ключі.
“Треба йти у тотальний правозахисний наступ. Все, що нам потрібно, все, про що ми навіть мріяти не могли, зараз на порядку денному. Нам треба все сьогодні й одразу. Ця логіка на війні зрозуміла”, – вважає Шеремет.
Також необхідне пряме і проактивне інформування міжнародної спільноти, бо міжнародні партнери знають далеко не про все, що запланували і що хочуть реалізувати громадські організації України та їхні представники.
Шеремет також висловив думку, що українські активісти мають достатньо компетенцій, щоб працювати у владі, але часто бояться вийти з зони комфорту.
“Якби знати заздалегідь, хто і куди балотуватиметься, ці люди отримали б підтримку активістської спільноти, і в разі перемоги ефективно змінювали б Україну на краще”, – сказав він.
