Через повномасштабну війну багато ЛГБТКІ+ людей були вимушені покинути свої домівки. Небінарна людина на ім’я Майнд(займенники він, вона, вони — ред.) родом із Макіївки. Виїхав звідти після початку повномасштабного вторгнення. По прихисток і допомогу звернувся до організації «Інсайт Запоріжжя».
«Коли не було грошей, організація надавала ті самі продуктові набори. Навіть менеджерка проєкту Наталія Лобач просто через свою доброту допомагала власними коштами, коли ситуація була критичною. Також я звертався по психологічну допомогу в організацію. Я й досі звертаюся до психологині “Інсайту”. Вона допомагає розкладати все по поличках у моїй голові. Загалом організація об’єднує всіх, кому потрібна підтримка, створює здорову спільноту навколо нас. Хоч це вже з часом перетворюється на бульбашку, тут я відчуваю себе в безпеці», — розповідає Майнд.
В окупованій Донецькій області, де він жив, не було жодної організації, яка б його підтримувала. Він так і не насмілився розповісти батькам про свою ідентичність. А з початком повномасштабного вторгнення почав шукати шляхи, як виїхати. На той момент йому було 23 роки, а з документів мав «паспорт» самопроголошеної «ДНР».
«Після початку повномасштабної війни почали з’являтися організації, які вивозили людей з Новоазовська, Маріуполя та інших окупованих міст. Цих людей привезли в Донецьк через фільтраційні табори. А я просто знайшов цю організацію і спитав: “Чи можу я виїхати?” У мене не було навіть українського паспорта. Я виїхав один, і це чудо, що мене не перевіряли, бо, напевно, могли б розвернути назад, на окуповані землі… На блокпості я простояв лише добу, бо там, як я чув, люди могли стояти по п’ять днів. У них переривали всі речі, забирали їжу, шукали носії типу флешок, дивилися телефони. Тому я дуже радий тому, що зміг виїхати», — поділився Майнд.
У Запоріжжі Майнд спалив свій «паспорт», а місто прийняло його з розумінням:
«Завдяки “Інсайту” тепер я маю друзів, яким можу довіряти й відкриватися. Бути з ними таким, яким я є. Маю найкращих людей, як Олекса, який мене постійно підтримує й надає сил жити далі».
«Дуже важко вчитися, важко працювати й взагалі чимось займатися, коли ти є квірним»
Друг Майнда Олекса (займенники він, вони — ред.) є квірною, зокрема трансгендерною, людиною. Він теж вдячний запорізькому осередку за допомогу в непрості часи.
«Організація “Інсайт” певний час допомагала мені з гормонами. Адже гормональна терапія коштує значних коштів. Декілька разів я й мої друзі зверталися до них по продуктові та гігієнічні набори, коли була повна скрута. І що загалом дуже добре в “Інсайті” — це те, що організація постійно проводить якісь заходи. Тут можна познайомитися з цікавими людьми, послухати щось нетривіальне, провести класно час», — згадує Олекса.
Він приїхав у Запоріжжя з Дніпропетровщини. У рідному місті люди його не сприймали. У Запоріжжі теж не одразу все пішло гладко.
«Квірні люди з мого середовища потерпають не тільки від ставлення до них у суспільстві, а й через відсутність реєстрованих партнерств, відсутність якогось юридичного захисту. Багатьом моїм знайомим потрібно пройти дев’ять кіл пекла, аби отримати нові документи (зі зміненим іменем та/або гендерним маркером — ред.). З цим я теж зіткнувся. Загалом дуже важко вчитися, важко працювати, дуже важко взагалі чимось займатися, коли ти є квірним», — додає Олекса.
Через це йому вже двічі доводилося залишати навчання в університеті.
«Коли в тебе не ті документи (не з тим гендерним маркером — ред.), а ти вже розумієш, що ти трансгендерна людина, здається, що потрібно просто потерпіти, далі працювати й будувати своє життя. Але це так не працює. У деякі моменти я просто не вивожу морально, мені через все це вже доводилося двічі кидати універ», — зазначає він.
Про гуманітарну допомогу, законопроєкт №5488 та напади на ґрунті ненависті
Ми зустрілися зі ще одним представником потужної ЛГБТ+ організації в Запоріжжі — Gender Z. Крім правозахисної діяльності, в Gender Z надавали психологічну та юридичну підтримку, творили безпечний простір для квір-людей, розповідає Костя Андрієв, представник організації (займенник він — ред.).
«З самого початку в нас була ініціативна група, яка діяла на базі ВІЛ-сервісної організації “100% життя”. Ми збиралися в їхньому офісі ще з 2009 року, організовували найрізноманітніші заходи. У 2020-му ми вже працювали у власному офісі. З найбільших проєктів, які я можу виділити, це тренінги від “Школи толерантності”. За 12 років існування проєкту в межах нього ми провели близько 200 тренінгів», — згадує Костянтин.
Організація почала працювати з 2009 року. Тоді це була ініціативна група ЛГБТ- активістів та активісток, а вже у 2018 році команда Gender Z організувала першу велику подію, що закінчилася нападом.
«”Святкуємо різноманіття” — це було тодішнє гасло “Євробачення”. Під ним ми провели першу відкриту акцію біля мерії. Через те, що вона була відкритою, про деталі події знали місцеві, не лише журналісти. І це була перша акція, на якій я постраждав. Хоч її й охороняла поліція, це не завадило чоловіку прийти й кинути вибуховий пристрій у натовп. Тоді його затримали й виписали 18 тис. грн штрафу. Було боляче, адже чоловік цілеспрямовано йшов на нас з агресивними намірами. На камеру він сказав, що не розуміє, навіщо геї взагалі існують… Тобто в нього був чіткий мотив ненависті», — додає організатор події.
Наступний прайд у Запоріжжі через стрімке поширення COVID-19 планували провести у 2022 році. Однак почалася повномасштабна війна.
«Я пам’ятаю день перед тим. 23 лютого я написав новину на сайті про те, що в російських військ є список українських активістів, які постраждають найбільше, якщо буде вторгнення. Про це заявляла американська розвідка. Я закрив сайт і почав робити анонс заходу на 24 лютого, групову сесію з психологом. Прокинувшись о 5-й ранку від вибухів, я дізнався, що почалася повномасштабна війна…» — додав Костянтин.
У ті страшні моменти, під звуки ракет, люди продовжували чекати сесії з психологом. Однак через безпекові заходи подію відклали. Через тиждень Костянтин допомагав місцевим у волонтерському штабі. У березні в Gender Z роздавали гуманітарні набори тих, хто їх потребував. Однак у жовтні того самого року через постійні ракетні удари команда вирішила переїхати в безпечніше місто — Кропивницький.
«Я формував та подавав колегам списки запорізьких ЛГБТ+ людей, які потребували гуманітарної допомоги. Мої колеги з Кропивницького обробляли ці запити та надавали людям допомогу. Однак я вирішив для себе залишитися й робити те, що можу, на місці. Ми підтримували військових, цивільних і навіть людей, які жили в окупації. Перші місяці працювати з людьми на окупованих територіях було дуже важко, але ми змогли їм допомогти», — поділився своїми спогадами активіст.
Саме під час повномасштабного вторгнення в Костянтина зародилася ідея — знімати для спільноти креативні відео для соцмереж.
«У нас є в Instagram “гей-новини” та Youtube-шоу “Гей-пропаганда”, у якому наша союзниця, гетеросексуальна жінка, руйнує міфи й стереотипи про людей та спільноту. Спочатку ми починали з коротких відео в TikTok, у яких розповідали новини про квірність і життя квір-людей. Звучала ідея в ті часи абсурдно, особливо те, що ми знімали все це на звичайну фронталку айфона. Але контент полюбився аудиторії, тому ми продовжуємо це робити далі», — розповідає Костянтин.
Костянтин наголошує на важливості законопроєкту №5488, що криміналізує напади на ґрунті нетерпимості. Його організація разом з іншими ГО проводить тренінги для правоохоронних органів.
«Поліціянти та слідчі, які працюють зі справами на ґрунті ненависті, часто не знають, як працювати з такими злочинами, що таке взагалі злочин на ґрунті ненависті та як його вести. Найчастіше такі справи підпадають під статтю про хуліганку (хоча більшість країн ЄС мають чітко визначені закони, які окремо кваліфікують злочини на ґрунті ненависті — ред.). Тому нам важливо системно працювати з цією темою, навчати їх за підтримки міжнародних донорів. Завдяки їм ми можемо порушувати такі теми. І мені здається, що зараз поліція набагато більш відкрита до ЛГБТ+ людей. Не в останню чергу — завдяки нам, тому що ми згадуємо досвіди наших веселкових флешмобів, прайду, проводимо інформаційні кампанії», — відзначив Костянтин.
Організація Gender Z у своїх соцмережах розповідає про нові випадки нападів на ґрунті ненависті. Однак Костянтин вважає, що останніми роками в Запоріжжі стало більше прийняття й підтримки квірних людей.
«Коли ви живете за 50 км від лінії фронту, зміни здаються болючими, але неминучими. Суспільство стало активнішим. Адже ти відчуваєш постійну потребу допомагати іншим. Особливо коли щодня бачиш величезну кількість військових машин, швидкі допомоги, які привозять людей з “нуля”. Я ніколи не думав, що місцеві настільки можуть змінитися. Як і ніколи не думав про те, що на мою землю прийде війна. У ставленні до квірних людей ми зараз набагато далі, ніж були ще 2-3 роки тому. І це не може не тішити», — додає активіст.
Наталія, менеджерка організації «Інсайт Запоріжжя», має схожі відчуття. Вона пригадує, яку реакцію раніше викликали їхні акції, і зауважує, що градус агресії суттєво знизився:
«У 2016-2017 роках ми проводили фестивалі рівності. Одного разу нам просто зателефонували й сказали про замінування будівлі. А у 2017 році на наш захід прийшло близько сотні на вигляд підлітків. Вони були настільки агресивні, вигукували все, що можна. Прийшли з фаєрами, почали нападати на учасників події. Поліція з ними навіть не могла впоратися, адже їх була неймовірна кількість. Однак прийшли на захід вони точно цілеспрямовано… Від цього постраждали дві дівчини, чиновник і дорослі, які потрапили в натовп. Це було жахливо. Зараз я не помічаю в місті таких радикальних утисків, але очевидно, що війна не підтримує прогресивного розвитку в таких історіях».
Ян — трансгендерний хлопець та фемініст (займенник він — ред.), а також координатор запорізького осередку організації «Інсайт».
Розповідає, як і кого вони підтримують:
«Психологічна підтримка є надзвичайно важливим елементом нашої роботи. Також ми надаємо гуманітарну допомогу людям, які цього потребують. Ми безоплатно надаємо гормональні препарати трансгендерним людям. Це дуже підтримує, адже такі препарати коштують дорого і далеко не у всіх є можливість їх придбати. А бувають випадки, коли грошей немає взагалі».
Контакти, за якими ви можете звернутися до вищезгаданих організацій, якщо вам потрібна допомога: