“Час настав”. Чи схвалять в Україні ЛГБТ-партнерства вже цього року
В Одесі була ніч, комендантська година, пригадує 31-річний Дмитро Гаврилюк, коли йому маякнули, що з його партнером Олексієм (ім’я змінене) щось сталося.
Мало хто знав, що Олексій – гей, але “хороші знайомі” є всюди, каже Дмитро, і коли в бойову машину Олексія, 25-річного командира екіпажу, прилетів російський дрон, йому повідомили першому.
“Він згорів заживо”, – каже хлопець про коханого, з яким був у стосунках чотири роки.
Але військового витягнули ще живим і везли в Дніпро до реанімації. О 5 ранку туди мчав і Дмитро.
Він не встиг. Але якби і встиг, держава могла не пустити його до коханого. На практиці в реанімацію часто пускають тільки рідних.
“За шоколадку якась тітка могла би пустити, – міркує Дмитро. – Чи родичів набрав би, у телефонному режимі якось та й організували”.
Одностатеві пари в Україні не можуть взяти шлюб, а тому навчилися вдаватись до хитрощів, пояснює він. Дмитро знає дівчат, які разом 10 років, але оформили шлюби з друзями-чоловіками, щоб не опинитися на самоті в критичний момент.
Але вже невдовзі ситуація, яку в країні ігнорували роками, може змінитися: у березні Верховна Рада зареєструвала законопроєкт депутатки Інни Совсун про цивільні партнерства для одностатевих пар, а міністерство юстиції розробляє ще один.
ВВС Україна з’ясовувала, які шанси мають ці законопроєкти, і чому цього раз депутатам буде не так просто оминути легалізацію ЛГБТ.
Що таке цивільні партнерства, і чому не шлюб?
У липні минулого року петиція до президента Зеленського про легалізацію шлюбів для ЛГБТ набрала 25 тисяч необхідних підписів.
Він відповів, що під час війни рішення не ухвалять, тому що Конституцію, (де записано, що шлюб – це союз чоловіка та жінки), в таких умовах не змінять, але уряд має ідеї реєстрації цивільних партнерств.
Тривалий час про ці ідеї не було чути нічого. Але зараз з’ясувалося, що того літа над законопроєктом про партнерства почала працювати команда опозиційної депутатки Інни Совсун.
Цивільне партнерство – це те саме, що і цивільний шлюб, але юридично оформлений, з обов’язками і правами.
Команда Совсун дослідила, що партнерства існували чи існують у 22 країнах Європи. Зазвичай там це був перший крок до ухвалення повноцінних шлюбів для одностатевих пар.
Наприклад, у Франції цивільні партнерства укладають з 1999 року, одностатеві шлюби – з 2013 року. У Нідерландах партнерства були з 1998 року, одностатеві шлюби – з 2001-го.
Партнерства виявилися затребуваними не тільки для одностатевих пар, а й для різностатевих.
У Великій Британії з 2006 року партнерства були тільки для ЛГБТ, але в 2015-2019 роках їх укладали лише близько тисячі пар щороку. У 2020-му кількість партнерств зросла до 8 тисяч, коли їх дозволили укладати парам різної статі, ділиться зібраною статистикою депутатка Совсун.
Вона вирішила врахувати цей досвід, і пропонує партнерства і для ЛГБТ, і для різностатевих пар.
Згідно з її законопроєктом, що отримав номер 9103, зареєстровані цивільні партнери вважатимуться близькими родичами і користуватимуться майже такими ж правами, як подружжя.
Зокрема, зможуть разом володіти майном, успадковувати його одне від одного, отримають соціальні виплати від держави, якщо з партнером щось станеться. А якщо він помре – інший матимете право впізнати його в морзі, дізнатися причину смерті, йому можуть передати тіло, а в майбутньому – поховати поряд.
“Нічого екстраординарного, – каже Совсун. – Все те, що завжди, за замовчуванням, було доступно різностатевим парам в Україні”.
За єдиним винятком – цивільні партнери не зможуть всиновлювати чи брати під опіку дітей. Поки що про це не йдеться, але це теж турбує одностатеві пари, зокрема тих, які разом виховують дитину від попереднього шлюбу партнера.
Законопроєкт 9103 також пропонує визнати партнерства між ЛГБТ-парами, укладені за кордоном як між іноземцями, так і між громадянами України.
Чому саме зараз?
“Головним чином, чесно вам скажу, через ЛГБТ-військових, – зізнається ВВС Інна Совсун. – Ситуація для них була і залишається складною”.
Геї, лесбійки і бісексуали воюють в лавах ЗСУ з 2014 року, а після 24 лютого, коли в Україні оголосили загальну мобілізацію, ЛГБТ-військових стало в рази більше.
Скільки – точно невідомо. Багато хто приховує сексуальну орієнтацію, ось як загиблий військовий Олексій. Навіть родичі, як розповідає Дмитро, радше здогадувалися і мовчки приймали це.
У громадській організації “Українські ЛГБТ-військові за рівні права”, де працює Дмитро, стверджують, що йдеться про сотні людей, вони навіть мають свій шеврон із єдинорогом і не соромляться чіпляти його на військову форму.
Ці військові ведуть соцмережі, пишуть про службу в ЗСУ і переважна більшість, хоч є і винятки, розповідають про толерантне, часто дружнє ставлення, каже експерт правозахисного ЛГБТ-центру “Наш світ” Андрій Кравчук.
Військкомати, яким потрібно побільше людей, не питають про сексуальну орієнтацію мобілізованих, заборонено мобілізувати тільки трансгендерів, які змінили стать, чи хочуть це зробити, але і вони за бажання потрапляють до війська.
“Ми моніторимо ситуацію, і точно знаємо про одну трансгендерну дівчину, яка служить медикинею в українській армії. Вона народилася чоловіком, офіційно змінила свою стать, але настільки переконливо виглядає в жіночому образі, що без проблем пройшла медкомісію”, – каже Кравчук.
У ЗСУ в ЛГБТ-військових такі ж обов’язки, як і у всіх, але прав менше – їхніх партнерів, яких юридично не визнають зараз родичами, не пустять до реанімації, моргу, не повідомлять про полон і поранення.
Спочатку, зізнається Совсун, законопроєкт мав бути лише для ЛГБТ-військових – автори припускали, що так у нього буде більше шансів на схвалення у парламенті. Але це була би дискримінація, і від ідеї швидко відмовилися.
На легалізацію своїх стосунків чекають ще тисячі цивільних пар.
“А що коли по нас завтра прилетить?”
Сашко та Іван – наречені. На їхніх руках красуються обручки.
“Моя – з картою України, – каже 19-річний Олександр Селянінов з Рогатина. – Я таку дуже хотів і це дуже символічно, бо Україна в моєму серці і він у моєму серці”.
Вони познайомилися в онлайн-додатку Badoo, зустрілися, і згодом Олександр переїхав до 28-річного коханого в Одесу, де через півроку, ставши на коліно, зробив йому пропозицію.
“Шлюб для нас був ідеєю-фікс від початку, – пояснює Іван Терещук, який є також головою одеського осередку “ЛГБТ-ліги”. – Люди досі сприймають шлюб як “всього лише штамп у паспорті, який нічого не міняє”. Але насправді для пари він багато що змінює”.
“Я не зможу бути похованим з партнером на одній ділянці, – перераховує він. – У реанімації не зможу дозволити відключити йому апарат життєдіяльності. Як не член родини, Сашко не зможе успадкувати моє майно без додаткового податкового навантаження – від 5 до 15% податку. Якщо квартира за пів мільйона, тільки уявіть, яка це велика сума для пересічного громадянина”.
Багато хто у соцмережах пише хлопцям, що це не проблема – напишіть заповіт чи дарчу. Але ні, каже Іван, це так не вирішується, тому що держава все одно стягне додаткові податки. До того ж, зазначає він, такий заповіт легко можуть оскаржити рідні.
Якби пара хотіла емігрувати (“таких планів немає, але все ж це відсутність права”), то партнер не зміг би вказати в анкеті іншого партнера як родича і виїхати разом як родина. І список обмежень можна продовжувати, кажуть хлопці.
“Зараз в Україні війна. Ми не можемо знати, що станеться завтра. Вчора по Одесі знову вгатили ракетами, деякі цивільні будівлі постраждали, і якщо станеться так, що під час обстрілів постраждає хтось із нас, інший партнер не матиме жодної можливості бути законним представником для іншого. І це те, з чим стикаються люди тут і зараз”, – каже Іван.
Дослідження, яке до 24 лютого проводила “ЛГБТ-ліга” Івана, показало, що попри міфи люди в селах почали більше толерувати ЛГБТ, ніж мешканці обласних центрів.
Ще більше опитувань зі значним зростанням цифр по країні в цілому (з 38,2% у 2016 році до 60,4% у 2022-му) з’явилися після вторгнення.
“Люди зрозуміли, що ми маємо спільні цінності – безпеку, – вважає хлопець, – а ще цінність свободи, що особливо виразно підкреслила війна”.
Декілька тижнів тому Олександр та Іван, як і десятки інших одностатевих пар, публічно подали у “Дії” заявку на шлюб. Додаток не питає про стать, і вони скористалися прогалиною. Відмова прийшла вже за годину, і це було очікувано, але своїм вчинком хлопці хотіли показати, що вони є, і їхні проблеми досі ніхто не вирішив.
“Для нас це була можливість сказати – робіть вже щось, і якось пришвидшити дії мін’юсту”.
Міністерство каже – час настав
Зараз мін’юст готує свій законопроєкт про цивільні партнерства – це було зобов’язання, яке держава взяла на себе ще в 2015 році, коли схвалила План дій реалізації національної стратегії. За його виконанням уважно стежать в ЄС, членом якого хоче стати Україна.
Але у 2018 році міністерство повідомило, що не може цього зробити, бо церква, українці, а також 50 місцевих депутатів, які надіслали свої звернення – проти.
У 2021 році розробили новий план, і туди перекочував пункт про партнерства для ЛГБТ, який мін’юст зобов’язався виконати до грудня 2023-го.
Історія могла повторитися, якби не петиція та опитування, які вперше показали, що 58% людей, тобто більше половини українців, підтримують партнерства для ЛГБТ.
“Виявилося, що зараз суспільство більш готове до цього, – каже заступниця міністра з євроінтеграції Валерія Коломієць. – Петиція, дослідження – усе склалося і показало, що це момент, коли цю історію треба рухати і коли час вже настав”.
Через півроку після петиції її команда приступала до роботи над законопроєктом. “Може, ми могли і скоріше, але в нас є внутрішні пріоритети, ми плануємо роботу”, – каже Коломієць.
Міністерство знало, що Совсун їх випередить, але проблеми в цьому не побачили, додає чиновниця. У травні в них уже буде готова чернетка, і до грудня законопроєкт потрапить у Верховну Раду.
У мін’юсті хочуть запропонувати те саме, що і Совсун, але з однією новацією. Цивільні партнерства для них – це не обов’язково про бажання створити сім’ю, а передусім про об’єднання двох людей з різною метою. Наприклад, самотніх бабусь чи побратимів, у яких немає рідних.
“Це не про підстрахуватися”, – говорить ВВС Україна Валерія Коломієць, заперечуючи, що таке тлумачення цивільних партнерств, без акценту на ЛГБТ, мало би більше шансів у парламенті.
Спочатку міністерство хотіло запропонувати партнерство тільки для ЛГБТ-пар, але в той день, коли Совсун заявила про свою ініціативу, за збігом обставин, розповідає Коломієць, в “Українській правді” опублікували її блог із детальними планами.
“Люди прийшли до мене з питаннями і аргументами, чому це було би добре для ширшого кола, і ми дослухалися. Є зацікавленість реєструвати такі стосунки як побратимство, посестерство, ще є самотні люди. У них немає родини, але вони з кимось живуть і теж хочуть поширити на цю людину певні повноваження – право опізнати тіло, мати доступ до реанімації”, – пояснює чиновниця.
За основу свого оригінального законопроєкту мін’юст брав розробку ЛГБТ-консорціуму, об’єднання громадських організацій. Там вважають, що він має всі шанси отримати статус “євроінтеграційного”, “що значно спростить і пришвидшить його розгляд”.
У мін’юсті кажуть – однаково, який законопроєкт ухвалять, для них це не перегони. Якщо депутати підтримають проєкт Совсун, “то супер”, каже Коломієць.
У такому разі міністерство просто внесе свої правки.
“Зараз це унікальна можливість, ми зобов’язані реалізувати її тепер, не відкладаючи на роки”, – каже чиновниця, хоча і усвідомлює, що це буде непросто.
Що думають про ЛГБТ-партнерства в Раді?
Совсун уже підтримали 17 колег із “Слуги народу” та “Голосу”, ставши співавторами законопроєкту.
Але у парламенті ще є міжфракційне об’єднання “Цінності, Гідність, Родина”, куди входить приблизно 300 депутатів, лідери яких два роки тому пропонували стягувати штрафи за “пропаганду гомосексуалізму та трансгендеризму”.
Подібний закон у 2022 році ухвалимли в Росії, де як ніколи раніше озлобилися на ЛГБТ, що “звісно ж, впливає на українських політиків”, вважає експерт Андрій Кравчук.
Публічно лідери об’єднання ніяк не коментували ініціативу Совсун чи міністерства майже місяць, але як виявилося, вони просто не вважали “мудрим” вв’язуватися в такі “битви” під час значно важливіших, які тривають на фронті, каже ВВС Святослав Юраш, засновник об’єднання та один із наймолодших депутатів Верховної Ради.
“Ми солідарні з позицією церкви”, – пояснює Юраш.
Він має на увазі заяву Священного Синоду про те, що законопроєкт Совсун “суперечить природному Богом встановленому закону”, а також несе загрозу для суспільної моралі, погано вплине на дітей та “погіршуватиме демографічну ситуацію в Україні”.
Водночас Юраш підкреслює, що у Раді депутати різні: від консерваторів до центристів та лібералів.
“Широкого обговорення ще не було”, – каже депутатка “Слуги народу” Марина Бардіна.
Совсун не має ілюзій – якби голосування призначили на завтра, це було би фіаско. Депутати “все ще в полоні ідеї”, що це непопулярно, пояснює депутатка, та чутливі до будь-яких негативних коментарів у соцмережах.
Але перед голосуванням треба виграти інші “битви”, каже Совсун. Законопроєкт мають розглянути та схвалити в комітеті з правової політики.
“І з тих сигналів, які я чую від комітету, вони налаштовані так: навіть не приходьте до нас з тим, ми просто не винесемо це на порядок денний”.
Але в Совсун є козир, про який у комітеті можуть не знати, вважає вона.
Останнє слово скаже суд?
Депутатка говорить про позов проти України в Європейському суді з прав людини, який у 2014 році подала пара геїв, Андрій Маймулахін та Андрій Марків.
Очікується, що рішення ухвалять уже цього року, що розуміють і в міністерстві.
Чоловіки скаржаться на те, що живуть разом 10 років, але ніяк не можуть узаконити свої стосунки в Україні, а відтак не можуть користуватися правами людини.
“Зокрема, на думку Маймулахіна, який є керівником нашого центру, це порушує статтю 8 Європейської конвенції з прав злюдини про право на приватне та сімейне життя”, – пояснює Кравчук із ЛГБТ-центру “Наш світ”.
На його думку, ЄСПЛ довго не розглядав такі справи, бо чекав, як в Європі розвиватиметься ситуація з визнанням ЛГБТ-союзів. “Це важливо для суду, він бере в розрахунок не лише національне законодавство, а і тенденції”, – пояснює експерт.
У 2017 році ЄСПЛ виніс вирок проти Італії, де пари не могли зареєструвати свої стосунки. Суд взяв до уваги, що більшість італійців підтримують ЛГБТ-союзи, і постановив, що Італія має сплатити позивачам 5 тисяч євро штрафу.
У 2021 році ЄСПЛ виніс вирок у справі “Федотової та інших проти Росії”. Росія подала на апеляцію, і цього року суд виніс по ній рішення, яке стало доленосним, каже Андрій Кравчук.
Суд постановив, що Росія порушує статтю 8, але додав, що це стосується не тільки РФ, а й інших країн Ради Європи (за межами ЄС це і Грузія, Туреччина), де ще не визнають шлюби чи ЛГБТ-партнерства, пояснює експерт.
“Сумніваюся, що нам скажуть щось кардинально інше”, – коментує справу проти України Коломієць із міністерства.
Після першого рішення до ЄСПЛ посипляться позови інших одностатевих пар проти України (деякі вже в черзі), і рішення будуть аналогічні. “А це навантаження на бюджет, жодному уряду не хочеться додаткових виплат, хай і невеликих”, – пояснює експерт.
Але головне, зауважує він – це політичні наслідки. Якщо Україну визнають порушницею європейської конвенції, і вона не змінить свої закони, країну поставлять на контроль міністрів Ради Європи.
Це не надто велика проблема для кого-небудь іншого, але для України – так, адже вона є кандидатом на члени в ЄС і має амбіції досягти мети швидко, каже Кравчук.
“Я абсолютно впевнений, що Брюссель не захоче приймати до себе країну з репутацією порушника основоположної конвенції з прав людини”.
Коломієць же не думає, що відсутність закону щодо ЛГБТ може стати значною перепоною для членства в ЄС, там оцінюватимуть всі досягнення України, вважає чиновниця.
Вона звертає увагу, що шість країн-членів ЄС, пострадянські Литва, Латвія, Польща, Румунія, Словаччина і Болгарія не визнають ні шлюби, ні партнерства.
“Кожен рухається зі своєю швидкістю”, – каже Коломієць, але підкреслює, що Україна має рухатися до своїх цілей, а не оглядатися на інші країни.
Нещодавно в Україні ухвалили Стамбульську конвенцію, з якою тягнули десятиліттями, нагадує Кравчук.
“Це не було формальною вимогою Єврокомісії, та було неформальною вимогою з боку Нідерландів. Проти виступали церкви, які мають важіль впливу на депутатів, які не хотіли і думати про прийняття конвенції, але коли дійшло до кандидатства, депутатам пояснили, що це треба зробити, і наступивши на горло власній пісні, вони проголосували”, – каже експерт.
“Одностатеві партнерства теж цілком можуть стати такою неформальною, але реальною вимогою”.
