«Від веселкового прапора геєм не станеш»: історія піаніста Леся про кохання, неприйняття та життя в Україні
Піаніст Лесь народився на Івано-Франківщині, навчався у Тернополі, а після початку повномасштабного вторгнення переїхав до Одеси. Тут живе його партнер Іван, із яким вони разом уже кілька років, виховують двох собак і будують спільне майбутнє.
Лесь зробив коханому пропозицію, однак офіційно оформити свої стосунки пара в Україні не може. В інтерв’ю Суспільному він розповів про знайомство з партнером, болісний камінг-аут перед батьками, погрози через відкритість, музику та причини, через які вирішив залишатися у своїй країні.
Поїздка на кілька днів, яка змінила все
До Одеси Лесь приїхав у березні 2022 року. Спершу він не планував переїжджати — збирався лише кілька днів побути поруч із партнером. Однак ця поїздка перетворилася на початок нового життя.
«Події повернулися дуже раптово й неочікувано. Я взагалі навіть у голові не складав собі таких сценаріїв, що можу кудись переїхати. Тим паче на початку повномасштабного вторгнення. Поїздка на кілька днів перетворилася на те, що я залишився тут назавжди», — розповідає він.
З Іваном вони познайомилися у застосунку для знайомств. Спочатку просто спілкувалися, знаходили спільні теми й поступово зближувалися.
Леся зацікавило, що його співрозмовник був освіченим, начитаним і відкритим до змістовних розмов. Згодом Іван приїхав до Тернополя, де тоді навчався Лесь. Так вони вперше побачилися наживо.
Познайомилися у січні, а вже 6 лютого стали парою.
Камінг-аут, після якого батьки сказали: «У нас більше немає сина»
Розповісти родині про свою сексуальну орієнтацію було непросто. Лесь припускав, що реакція може бути складною, але найбільше його вразила позиція матері, з якою він мав особливо близькі стосунки.
«Мати відреагувала дуже негативно й емоційно. Це був дуже великий удар, тому що, коли ти відкриваєшся їй, ти не очікуєш такого ножа в спину», — згадує він.
Особливо болісними стали слова батьків про те, що в них нібито більше немає сина. За словами Леся, в таку мить людина фактично відчуває, що втратила найближчих.
Після камінг-ауту батьки забрали його з Тернополя. Далі були тривалі й важкі розмови. З часом перша емоційна реакція почала вщухати, а напруга у родині — поступово згладжуватися.
Музика як спосіб говорити про найважливіше
Своє майбутнє Лесь пов’язує з фортепіано. Він навчається в академії та сприймає музику не лише як професію, а й як можливість передавати те, що складно висловити словами.
Навчання, за його словами, відкрило більше простору для реалізації як піаніста. Через музику він може проживати власні емоції, ділитися ними зі слухачами й популяризувати українські твори.
Особливе значення для нього має можливість виконувати українську музику саме в Одесі.
«Ця музика може бути українською, і зараз це дуже актуально. І виконувати її в Одесі, я вважаю, — це моя місія також», — говорить Лесь.
Погрози через фотографії з партнером
Відкритість у соціальних мережах мала й небезпечні наслідки. Після того як Лесь почав публікувати спільні фотографії з Іваном, він зіткнувся з цькуванням і погрозами фізичного насильства.
Йому писали, що десь нібито чекає група людей, яка хоче його побити лише через те, ким він є. Негативні коментарі лунали не тільки онлайн.
Уже після вступу до академії Лесь чув на свою адресу твердження, що його не вважають чоловіком, а гомосексуальність називали «хворобою», яку нібито потрібно лікувати.
Через постійне відчуття небезпеки він навіть носив із собою засоби самозахисту.
«У нас повноцінна сім’я»
Приблизно через пів року після початку стосунків Лесь зробив Іванові пропозицію. Сьогодні вони заручені, мають спільні плани та двох собак, яких називають своїми доньками.
«Я розумію, що ми — одне ціле. Ми маємо спільні плани, які почали активно будувати. Ми розуміємо, куди разом рухаємося. У нас повноцінна сім’я», — наголошує Лесь.
Втім, перейти від статусу заручених до офіційного шлюбу в Україні вони не можуть. Для пари це не просто питання символічного визнання.
Відсутність юридичного статусу означає, що партнери не мають багатьох прав, доступних подружжям різної статі. Йдеться, зокрема, про спадкування, організацію поховання та можливість бути похованими поруч.
Навіть після багатьох років спільного життя родичі можуть юридично не визнавати одного з партнерів частиною сім’ї та усунути його від рішень, які стосуються найближчої людини.
«ЛГБТІК+-пропаганди не існує»
Окремо Лесь говорить про поширені стереотипи навколо ЛГБТІК+ людей. Один із них — твердження про так звану «ЛГБТІК+-пропаганду».
На його думку, саме поняття побудоване на хибному уявленні, ніби сексуальну орієнтацію можна змінити під впливом фільмів, символіки чи присутності відкритих ЛГБТІК+ людей у публічному просторі.
«Якщо ти на мене подивишся, а я помахаю тобі веселковим прапорцем — ти не станеш від цього геєм. Подивишся якийсь фільм на Netflix, де цілуються чоловіки, — теж не станеш», — пояснює він.
Так само, додає Лесь, гей не стане гетеросексуальним лише тому, що побачить на екрані поцілунок чоловіка і жінки.
Залишатися, щоб змінювати
Лесь має можливість виїхати за кордон, але свідомо залишається в Україні. Каже, що це його дім і саме тут він хоче впливати на суспільні зміни.
Він не перебільшує значення однієї людини, однак переконаний: голос під петицією, плакат на мітингу чи відверта розповідь в інтерв’ю все одно мають вагу.
«Перебуваючи тут, я як якась одиниця можу щось змінювати. Усе це має, нехай і мізерний, але все ж вплив», — підсумовує Лесь.
Його історія — не лише про особистий вибір бути відкритим. Вона також про право називати сім’єю тих, кого любиш, почуватися у безпеці та мати такі самі юридичні можливості, як інші громадяни України.
