Партнерства людей однієї статі в Україні: як рекодифікація Цивільного кодексу може закріпити дискримінацію
Рекодифікація Цивільного кодексу України подається владою як масштабна правова реформа, спрямована на оновлення приватного права та його узгодження з європейськими стандартами. Проєкт нового Цивільного кодексу України № 14394, ініційований головою Верховної Ради Русланом Стефанчуком і підписаний 138 народними депутатами, переважно з фракції «Слуга народу», має замінити чинний кодекс.
Втім, аналіз положень проєкту в частині сімейного права викликає серйозні застереження з боку правозахисної спільноти. Замість поступу до рівності та виконання міжнародних зобов’язань Україна ризикує отримати законодавче звуження прав, яке безпосередньо зачіпає одностатеві пари, трансгендерних людей та інші форми сімейного співжиття.
Чинна ситуація: обмежений, але наявний судовий захист
Наразі українське законодавство не передбачає ані одностатевих шлюбів, ані зареєстрованих партнерств. Водночас Сімейний кодекс України визначає сім’ю не виключно через шлюб, а як спільне проживання осіб, пов’язаних спільним побутом, взаємними правами та обов’язками.
Саме це формулювання протягом років дозволяло одностатевим парам у поодиноких випадках захищати свої права в судах — зокрема у спадкових, житлових та соціальних спорах. Такий захист був неповним і ситуативним, адже статус сім’ї доводився щоразу окремо, але він визнавав сам факт існування реальних сімейних відносин.
Важливим прецедентом стало рішення Деснянського районного суду Києва у червні 2025 року, яким спільне проживання одностатевої пари було вперше прямо визнано де-факто шлюбними відносинами. За словами правозахисника та адвокаційного менеджера ГО «Точка опори ЮА» Олега Максим’яка, суд фактично застосував підхід, за яким сімейні відносини оцінюються за реальним змістом, а не за статтю партнерів. Рішення встояло в апеляції, і, попри триваючий касаційний розгляд, стало сигналом поступової еволюції судової практики.
«Фактичний сімейний союз»: нове визначення — нові обмеження
Проєкт нового Цивільного кодексу пропонує визначити «фактичний сімейний союз» як співжиття двох різностатевих осіб, які проживають однією сім’єю без реєстрації шлюбу. На думку правозахисників, це формулювання має далекосяжні наслідки.
По-перше, воно фактично зводить поняття сім’ї до потенційного шлюбу. По-друге, одностатеві пари прямо виключаються з можливості будь-якого юридичного визнання як сім’ї. Це означає, що суди втратять можливість визнавати такі відносини навіть у межах окремих справ.
Олег Максим’як наголошує, що йдеться не лише про відсутність нових прав, а про втрату вже наявних мінімальних механізмів захисту. У разі ухвалення кодексу одностатеві партнери знову вважатимуться «сторонніми особами» — без доступу до спадкування, спільного майна, соціальних гарантій або інформації про стан здоров’я партнера. Крім того, під удар потрапляють й інші форми сімейного співжиття, наприклад родичі, які живуть разом і взаємно піклуються одне про одного.
Трансгендерні люди і шлюб: правова невизначеність
Окреме занепокоєння викликає норма проєкту, згідно з якою шлюб з особою, яка змінила стать, визнається недійсним. Формулювання не уточнює, чи йдеться про зміну статі до чи після укладення шлюбу, що створює ризик для будь-яких шлюбів за участю трансгендерних людей.
Замість передбачення процедур оновлення документів або підтвердження чинності шлюбу, держава фактично ставить під сумнів саме право на сімейне життя. Правозахисники вказують, що така норма створює стан постійної правової невизначеності та може порушувати право на повагу до приватного і сімейного життя.
Роль релігійних церемоній і принцип світськості
Проєкт також передбачає можливість надання релігійній шлюбній церемонії правових наслідків із подальшим внесенням запису до державного реєстру. Хоча формально це не є прямою дискримінацією ЛГБТІК-людей, у контексті України така норма викликає додаткові ризики.
Основні релігійні інституції в Україні публічно виступають проти визнання одностатевих союзів. Посилення їхнього впливу у сфері сімейного права може закріпити консервативний підхід і ускладнити подальші кроки до рівності, а також суперечити конституційному принципу відокремлення церкви від держави.
Усиновлення і війна: реальні наслідки норм
Проєкт зберігає заборону на усиновлення дітей одностатевими парами. Правозахисники наголошують, що в умовах, коли тисячі дітей роками перебувають в інституційних закладах, така заборона має радше ідеологічний, ніж прагматичний характер, і не відповідає принципу найкращих інтересів дитини.
Особливо гостро проблема відчувається під час війни. Голова ГО «Українські ЛГБТ військові та ветерани за рівні права» Олександр Деменко звертає увагу, що ЛГБТІК-військові воюють, гинуть і потрапляють у полон, але їхні партнери юридично не визнаються членами сім’ї й залишаються без базового захисту.
ЄСПЛ та євроінтеграція: суперечність курсу
У 2023 році Європейський суд з прав людини у справі Maymulakhin and Markiv v. Ukraine визнав, що повна відсутність будь-якої форми правового визнання одностатевих пар порушує Європейську конвенцію з прав людини. Суд зобов’язав Україну створити реальний механізм такого визнання.
Крім того, у межах переговорів про вступ до ЄС Україна взяла на себе зобов’язання запровадити зареєстровані партнерства, що зафіксовано в урядовій Дорожній карті у сфері верховенства права. Європейський парламент також закликав ухвалити відповідні законопроєкти. Натомість новий Цивільний кодекс не лише не враховує цих вимог, а й створює додаткові бар’єри.
Висновок
Рекодифікація Цивільного кодексу могла б стати можливістю для України закріпити інклюзивне бачення сім’ї та виконати міжнародні зобов’язання. Проте в запропонованому вигляді проєкт № 14394:
-
звужує вже наявні права;
-
закріплює нові дискримінаційні норми;
-
створює ризики для євроінтеграційного курсу.
Правозахисники наголошують, що йдеться не про «спеціальні права», а про базове визнання людської гідності та реальних сімей, які вже існують в Україні. Саме тому проєкт потребує суттєвого перегляду до його можливого ухвалення.
