Любов на війні, про яку майже не говорять
Війна в Україні має тисячі історій, але далеко не всі з них стають видимими. Особливо — історії ЛГБТ-військових. Публікація від «Військові ЛГБТ» розповідає саме про таку — тиху, болісну й водночас надзвичайно людяну історію двох чоловіків, яких поєднала любов під час війни.
Вони познайомилися у 2022 році. Їхній зв’язок почався з листування — довгих розмов, взаємної підтримки, тепла, яке народжувалося на відстані. У 2023-му одного з них мобілізували. Він пішов на фронт. Попри війну, вони продовжували спілкуватися, але так і не зустрілися наживо.
У 2024 році другий ухвалив власне рішення — підписав контракт із ЗСУ. Він сподівався потрапити до тієї ж бригади, але не склалося. Один воював на Запорізькому напрямку, інший — на Донецькому. Вони знову були далеко одне від одного.
Зустріч постійно відкладалася: то бойові виходи, то ротації, то лікарня. Але зв’язок між ними не зникав. Вони писали одне одному щоранку і щоночі, ділилися страхами, втомою, відповідальністю, підтримували одне одного в найважчі моменти. Іноді зв’язок обривався — через виходи на позиції, через дні повної тиші.
Та все ж їм вдалося зустрітися. Один приїхав у відпустку до Запоріжжя. Інший саме вийшов із позицій і перебував у лікарні. Вони вперше побачили одне одного не через екран телефону. Провели разом час, який став для них особливим — єдиною реальною зустріччю за весь час.
Потім знову були роз’їзди. За кілька днів після цієї зустрічі один із них знову мав виходити на позиції. Вони писали одне одному про страх, про біль розлуки, про те, як важко відпускати людину, яку любиш, не знаючи, чи побачиш її знову.
Після цього настала тиша.
Почалися пошуки — через знайомих, соцмережі, будь-кого, хто міг щось знати. Зрештою надійшла звістка: після виходу на позиції підрозділ потрапив у складну ситуацію, він зник безвісти. Пізніше — ще страшніше повідомлення: попередньо його бачили загиблим, але забрати тіло не змогли.
Це історія про любов на відстані. Про війну, яка розділяє навіть тих, хто бореться за одну країну. Про одну-єдину зустріч, що стає спогадом на все життя. І про тишу після останніх слів.
Зі згоди партнера спільнота «Військові ЛГБТ» публікує лише скрін останнього листування — без імен і деталей. Більше розповісти не можна. Але важливо, щоб суспільство знало: гей-пари серед військових існують. Вони служать. Вони воюють. Вони гинуть. І дуже часто їхні історії так і залишаються непочутими.
